Автори / Роман Балаян / «Хіба личить кавказькому чоловікові ходити з книжкою?»
Роман Балаян – відомий кінорежисер, автор більше десяти фільмів, володар серйозних кінонагород. Глядачам він відомий передусім за фільмами «Польоти уві сні і наяву», «Бережи мене, мій талісмане». А нещодавно вийшла його нова картина «Райські птахи», відзначена на різних кінофестивалях. Незважаючи на щільний робочий графік, пан Роман залюбки погодився розповісти ДЧ про те, що він читає.
– Пане Романе, певно, частіше за книжки вам доводиться мати справу зі сценаріями...
– Я б їх не плутав. Читати сценарії – мій режисерський обов’язок, мати справу із книжками – приємне захоплення. До сорока років я читав дуже багато, а після – коло улюблених авторів звузилось. Можливо, я став більш вимогливим, а можливо – більш вибірковим у літературі. Щоб зрозуміти, чи цікава мені книга, достатньо першої сторінки. Якщо я зловив авторську інтонацію – діло буде, якщо ні – шкода. Письменницькі доробки Харукі Муракамі та Паоло Коельо мене не приваблюють. Фолкнера читати дуже складно, але мені це приносить задоволення. Заздрю його письменницьким здібностям! Для мене відчуття заздрощів та цікавості майже тотожні. Там, де я відчуваю заздрість, – там мені цікаво.
– Заздрите комусь із колег?
– Еміру Кустуріці. Це єдиний режиссер, якому я заздрю білими заздрощами. Але він не заважає мені жити. (Сміється). Гадаю, коли б я народився в Югославії, неодмінно став би Кустуріцею.
– Ви працюєте досить щільно. Певно, читаєте виключно у транспорті та на знімальних майданчиках...
– У жодному разі! Навіть не сподівайтеся побачити мене із книгою в руках. Хіба ж личить кавказькому чоловіку ходити із книжкою? Те саме стосується парасольок та портфелів. Та й квіти я ношу, як віник. Якось про це мій приятель В’ячеслав Кшиштофович навіть написав у своєму оповіданні. Одного разу, коли ми вийшли з ним із студії, у мене в руках опинилась книга. Недовго розмірковуючи, я попрохав В’ячеслава її понести, а на його заперечення відповів: «Ну, ти уявляєш, я чурка – і йду із книжкою?» (Сміється)
– А де ж ви ховаєтесь, аби почитати?
– Удома. Дружина тільки побачить мене із книжкою – одразу питає: «Знов книги? Хіба ти їх читаєш?» А я відповідаю, що не читаю, а тільки гортаю.
– Є твори, до яких ви весь час повертаєтеся, перечитуєте?
– Мені подобається перечитувати не книги, а улюблені сцени, діалоги персонажів. Наприклад, у романі «Війна і мир» я обожнюю сцени військових баталій та полювання. Щоправда, я читаю не більше семи сторінок цього епохального твору – далі засинаю. Але так навіть краще, бо наступного дня на мене чекають наступні сім сторінок, так вишукано написаних Толстим. Можливо, це виключно моє ставлення до його творчості. Проте мені здається, що його не можна читати «взахльоб». Його книги не для метро. Вони написані настільки повно, що можна втопитися. Не вірю, що знайдеться людина, яка б узяла «Війну і мир» і не встала би з місця, доки не дочитала до останньої сторінки. Ну, хіба що «по діагоналі» за шкільною програмою, яка покликана прищепити школярам ненависть до класиків.
– Ви теж когось ненавиділи через шкільну програму?
– Я недолюблював Володимира Маяковського, розуміння його творчості прийшло до мене пізніше. Як й інші підлітки, я надавав перевагу Фенімору Куперу, Майну Ріду, Стівенсону. Це абсолютно нормально – юнак повинен читати пригодницьку літературу, до класики потрібно дорости. Є родини, де діти починають знайомство з літературою з роману «Війна і мир». Не думаю, що це добре, зазвичай на них очікує важка доля.
– Є автори, з якими ви мрієте поспілкуватися за кавою чи чимось міцнішим?
– О, я би мріяв опинитися за одним столом із Пушкіним, Лєрмонтовим, Сковородою, Тарасом Григоровичем. Приємно було би посидіти поруч із Толстим та Чеховим. Чи залучив би до товариства Достоєвського? Не знаю. Він геній, але мені як художнику не близький. Я епікурієць, а у Достоєвського герої один гидкіший за іншого. Мені кілька разів пропонували виступити режисером у картинах за мотивами його творів, але я відмовлявся – це не моє. Мені потрібні чисті люди.
– Хто ж тоді ваш улюблений літературний герой?
– Печорін із «Героя нашого часу».
— Зазвичай із книжковим улюбленцем люди асоціюють себе. Чи стосовно вас таке твердження помилкове?
– Не зовсім помилкове, але й не зовсім вірне. Я радше асоціюю себе із персонажами Платонова. Звісно, не з усіма. Бо в нього вони вже геть якісь біблійні.
– Цікавитеся творчістю колег-режисерів?
– Так, я із задоволенням дивлюсь фільми і навіть читаю автобіографічні твори – Фелліні, Бергмана та інших. Мені цікаві їхні роздуми. Люди взагалі люблять літературу про геніїв. Певно, шукають співпадіння: «Раптом Наполеон чимось схожий на мене?» (Іронічно посміхається).
Спілкувалася Іра Татаренко, «Друг читача»
Додав Art-Vertep 03 грудня 2008
Про автора
Роман Балаян народився 1941 року в селі Неркін-Оратаг у Нагірному Карабасі. 1969 року закінчив кінофакультет КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Тимофія Левчука).
Дуже дивно, що така глибока духовна особа, як пан Роман, опускається до запитань рівня школярки, яка живе уявленнями про художнє, які їй підсадили у школі. Читати такі інтерв' ю просто соромно.