Автори / Іван Андрусяк / Чакалка-жахалка, або дитяча література для дорослих
Чи багато ви пригадуєте українських дитячих книжок (переклади не рахуємо)? Особисто я зі свого дитинства пригадую книжку про Ясочку, тореадорів з Васюківки та Міні-Макса, кишенькового дракона. Можливо, в мене недосконала пам’ять, а можливо, українській літературі справді бракує творів для дітей. Цю лакуну намагаються заповнити сучасні письменники, хоча й виходить у них, як правило, література не для, а про…
Єдиний у кількох іпостасях – поет, літературознавець, перекладач – Іван Андрусяк написав дитячу книжку, котра є очевидно автобіографічною і розповідає про життя-буття його родини: дружини та двох донечок. Міфічний персонаж у творі один – загадкова Чакалка, котрою, як запевняє анотація, лякають дітей на Слобожанщині (уклінне прохання до слобожан – зголосіться хоч кілька, хто також про це чув :) ). Виведення нового персонажа сучасної демонології зумовлене дискредитацію старого складу чортівні, адже Бабай, згідно Андрусяка, живе у пам’ятнику лисого дядька з кепкою, навколо якого водять хороводи під червоною шматою старенькі дядечки і тітоньки, а баба Яга – у великій бабі над Дніпром. Не знаю, наскільки ці культурні аналогії зможуть бути відчитані сучасною дитиною – до речі, зараз на дитячих книжках уже не вказують цільового призначення «для такого-то віку»?
Не менш загадковим для пересічних дітей має виглядати те, що Чакалка є кандидатом педагогічних наук; що мама перевіряє модулі, а тато пише статті для політиків та інші деталі родинного життя головної героїні Стефи. Утім, є й у повісті й загальнолюдські аспекти: «Коли Стефа була зовсім маленькою, вона каталася на татовому авторитеті – животику, себто, – й так засинала. Тепер теж катається, бавлячись. Лише обережно, щоб не буцнути тата нізею в болюче місце. Він тоді сердиться – і це так кумедно!» (с. 4).
І якраз оцей перепад тональностей – від суто дорослих до дитячого сюсюкання – і сворює враження певної штучності тексту. Образи Стефи та інших дітей у книжці Андрусяка постають перед читачем такими собі «маленькими дорослими», котрі провадять розумні розмови, але вимушені поводитись як діти, бо ж книжка дитяча… За браком дитячих образів у інших текстах сучукрліту на думку спадає хіба Мілік зі свіжого роману Лариси Денисенко «Сарабанда банди Сари» – юний акселерат, котрий не лише знає про все на світі, але й повчає дорослих. Напевно, це симптоматично для нашого часу…
Однак якщо розпатякування Міліка позначені певною долею сарказму та цинізму, то Андрусякова Стефа, звісно, хороша дівчинка. Тільки на неї переважно не вистачає часу ні в батьків, котрі «заробляють копієчку», ні у старшої сестри, а тому Стефа почуває себе самотньою, свариться з рідними (що не менш симптоматично) – і її забирає Чакалка.
Захована в лісі спецшкола Чакалки мала б, за задумом автора, символізувати рай для дітей – хоча окремі цінності, як на мене, виглядають досить сумнівно (наприклад, дерти пташині гнізда і не мити ноги хоч місяць :)), тож не дивно, що Стефа тікає звідти додому. Натомість інші діти лишаються у школі (серед цих інших на особливу увагу заслуговує образ хлопчика Сіяра, котрий із родиною приїхав з Афганістану, – вірогідно, так автор втілює підзабуту ідею миру й дружби між народами :)) – і, напившись пива (!), руйнують її вщент.
Загалом же можна сказати, що книжку Андрусяка не без цікавості прочитають дорослі. Щодо дітей – потрібне, як на мене, спеціальне польове дослідження за участю дитини. Проведете – пишіть :)
Тетяна Трофименко, спеціально для Арт-Вертепу
Додав Art-Vertep 15 грудня 2008
