Учасники

Автори / Людмила і Михайло Кримови / «Щастя - воно всередині людини, і географія тут ні до чого»

У неділю, 22 лютого, в Дніпропетровську відбудеться унікальна подія - свою нову програму презентує джаз-дует Кримових: Михайло та Людмила. Музиканти світового рівня багато років жили у Дніпропетровську і лише два роки тому перебралися до Києва, де продовжують творити свої неймовірні композиції. «Ліцам» удалося поспілкуватися з Михайлом Кримовим і розпитати в нього, як створюється музика такого класу, куди рухається вітчизняний джаз і чим Україна краща за Європу.
  - Як ви познайомилися з Людмилою?
- Це цікава історія. Я служив в армії у Житомирі, а Людмила там народилася і навчалася в той час у музичному училищі. У мене був невеликий Солдатський ансамбль, хоча я не служив при оркестрі, але у вільний від служби час ми з хлопцями збиралися і грали музику. Я керував цим ансамблем. Ми виступили в обласному конкурсі Комсомольской пісні і зайняли друге місце. А перше місце посіло музичне училище, у них був досить великий ансамбль, Людмила співала в тому числі, нам звичайно з ними важко було конкурувати, і, тим не менш, друге місце нам журі призначило. І ось по закінченню служби мені запропонували вступити вчитися до цього училище. Я трохи подумав, порадився з батьками і вирішив, що є сенс отримувати музичну освіту. Хоча у мене було вже пропозиція після армії їхати працювати до філармонії, вже на той момент було багато знайомих музикантів, які працювали в різних філармоніях, але я вирішив залишитися повчитися. Там ми познайомилися з Людмилою і тепер уже багато років разом.
- Хто з вас пише музику?
- Ми обидва складаємо, і я, і Людмила. Але саме в цьому проекті, які ми збираємося презентувати в Дніпропетровську, звучать в основному мої музичні ідеї, які ми доводимо до кінця, звісно, разом. У процесі створення щось Людмила пропонує. Якщо виникають якісь творчі розбіжності, то ми намагаємося їх разом вирішувати. І це нікому не показується, поки ми не приходимо до спільної думки. А Людмила теж складає музику, але здебільшого це пісні. Крім нашого спільного проекту вона ще й викладає вокал, у неї дуже багато учнів, з якими вона з задоволенням працює і для яких пише. Але не лише для них. У нас навіть є плани випустити сольний альбом Людмили, як співачки і композитора.
- Скільки часу займає написання однієї композиції?
- По-різному. Бувають речі мініатюрні, які не потребують тривалого часу. А буває велика форма, там значно більше роботи, відповідно йде значно більше часу. Можна скласти композицію за кілька годин, а можна довго і наполегливо працювати і витратити кілька тижнів - це як пощастить, чи буде натхнення. Ти можеш придумати якусь музичну ідею, але цього ще не досить, її потрібно аранжувати, надати їй закінчену форму. Це займає багато часу - може пройти і місяць.
- Для того, щоб приступити до написання композиції, потрібен якийсь особливий стан? Чи є якісь замоби «викликати» натхнення? Можливо, книги, природа, чи певна музика?
- У різних музикантів це по-різному, у мене це відбувається... як це пояснити... я починаю відчувати, що якась композиція вже витає в повітрі, зароджується. Це важко передати словами. Але якщо я вже відчуваю, що вона є, тоді сідаю і намагаюся її побачити... або почути. З приводу натхнення, так, це добре - коли воно є. Штучно його викликати не намагався, це вже буде межувати з ремісництвом, якщо спеціально викликати якийсь стан... Хоча є люди, письменники, припустимо, які, як правило, вранці прокидаються і починають виконувати завдання: треба написати, витягти з себе, стільки-то сторінок тексту. Що це буде за текст - це вже інше питання. Я так не працюю. Книги чи музика, зрозуміло, впливають, але  не обов'язково щось відчути напередодні. Безумовно, якщо ніколи нічого не відчувати, не чути і не переживати - навряд чи можна що-небудь скласти. Мистецтво музики належить до сфери емоційної діяльності людини, тому раніше пережиті емоції і почуття можуть трансформуватися в певні музичні образи, або поетичні образи, у художників - в живописні полотна, залежить від того, до чого у людини є нахил.
- Хто зі світових музикантів найбільше на вас вплинув?
- У різний час, починаючи з юних років і до теперішнього віку, ми слухали різну музику. Наприклад, в юні роки я захоплювався хард-роком, грав у колективі з хлопцями, які теж любили таку музику, грали тоді популярних Deep Purple, Led Zeppeling, Uriah Heep и.т.д. А коли став постарше, став подобатися джаз-рок, фанк, фьюжн. Із задоволенням слухав таких музикантів як Chick Corea, Miles Davis, Weather Report. Дуже вразив гітарист Джон Маклафлін зі своєю групою Shakti. З бас-гітаристів вже відомий в ті роки Стенлі Кларк. У світі дуже багато чудових музикантів.
- Вас поважають не тільки в Україні, але й за кордоном. Не було спокуси переїхати, наприклад, до Європи? Чому залишилися?
- Коли ми виїжджали на різні фестивалі за кордон, були в Польщі, Австрії, Німеччини, було звичайно спокуса пожити, попрацювати в Європі, але потім ми поїхали до Швейцарії, залишилися там на півроку - жили там, виступали. І ми зрозуміли різницю: коли людина просто виїжджає на кілька днів або тиждень - це одні враження, а якщо жити тривалий час, то складається зовсім інше враження про життя за кордоном. Ми могли ще залишитися пожити, але все-таки вирішили повернутися. Там дуже обмежене коло спілкування, там люди абсолютно інший ментальності, іншого виховання, у них інше мислення. Можна звичайно звикнути, і ми зустрічали там наших людей, які довго живуть там, по 5, по 7 років, але я серед них щасливих людей не спостерігав. Все одно людина відчуває, що живе на чужині, що це не його батьківщина, що поруч немає рідних і близьких, немає друзів, з якими він звик спілкуватися, інша аура навколо... Це потрібно відчути. Важливо особисто для мене, що дуже погано там складається музика, фактично жодної композиції я там не придумав. Якщо хтось думає, що там можна знайти щастя, помиляється, тому що щастя - воно всередині людини, якщо людина знайде всередині себе, то буде щаслива в будь-якому місці, і географія тут ні до чого.
- Розкажіть про свої інструменти, де ви їх замовляли (в якій країні) і як вони називаються?
- Я граю на двогрифовій бас-гітарі, виготовленій спеціально для мене. Це авторський інструмент, замовлений. У нього два грифа, один ладовий, другий - безладовий, обидва грифа п`ятиструнні й налаштовуються трохи по-різному. Ще у мене в інструменті є так званий міді-звукознімач, який дозволяє за наявності певного обладнання грати звуками різних синтезаторів. Це теж ми використовуємо у своєму проекті, глядачі зможуть побачити і почути на концерті в Дніпропетровську 22 лютого. Мій інструмент виготовлений українським майстром. У нас в Україні є декілька чудових гітарних майстрів, які виготовляють інструменти на високому світовому рівні. Багато відомих гітаристів і бас-гітаристів замовляють інструменти саме в Україні. Людмила довгий час використовувала в концертах німецьку акустичну авторську скрипку, а останній рік грає на скрипці електронної фірми Yamaha.
- Яке майбутнє у джазу в Україні? Чи є розвиток, чи багато талановитих українських джазменів?
- Важко відповісти. Поживемо - побачимо. Джаз - це ж мистецтво, це досить великий музичний жанр. Якщо порівнювати джаз у 50-ті, 60-ті, 70-ті роки і те, що ми зараз називаємо джазом, - це різна музика, за винятком творів, які вже стали класикою. Якісь течії залишилися, як традиційні, але кожне покоління привносить своє бачення, свої ідеї. Тому джаз на сьогодні - це поняття досить широке. І на різних фестивалях, які заявляють себе як джазові, можна почути абсолютно різну музику, яка є на різних полюсах, і з точки зору форми і з точки зору звучання. Це добре - таким чином, у музикантів більше можливостей для самовираження.
Безумовно, справжнє мистецтво, якщо воно не масове, потребує підтримки. Масова культура - вона сама себе годує. Я маю на увазі поп-музику, на яку збираються стадіони слухачів, на це працює ціла індустрія, мільйонні тиражі платівок ... Таким жанрами легше вижити в нашому світі, на відміну від тих жанрів, які є ледь не герметичними. Все, звичайно, відносно, але в порівнянні з поп-культурою, у джазу досить вузьке коло слухачів, які ходять на концерти, колекціонують альбоми... Всі фестивалі такого плану проходять за рахунок спонсорської підтримки. І, самі розумієте, що складніша ситуація в країні, то складніше мистецтву. Багато людей їдуть з нашої країни ще й із цих причин, хоча талановитих людей в Україні дуже багато. Але для того, щоб їх талант повною мірою розкрився, потрібні певні умов. Найкрасивіші квіти можуть вирости лише в оранжереї, де створені спеціальні умови, визначена вологість, температура повітря - і тоді всі ними захоплюються. Але якщо ті ж самі квіти кинути напризволяще, в полі, вони просто загинуть, і радості нікому не принесуть.
- Чи може музика змінити людину?
- Звичайно, може. І змінює. Подивіться, якими виходять молоді люди після рок-концертів... Я не проти року, мені подобається певний вид року. Але є дуже агресивна музика, яка так людину налаштовує, що люди потім виходять і ламають меблі, перевертають машини, б'ють вітрини... А якщо музика зовсім інша, після якої навпаки хочеться думати про хороше, або зробити щось хороше, або по-іншому ставитися до своїх близьких людей... Я взяв крайнощіі, але те, що музика може змінити людей, і змінює їх - це абсолютно точно. А якщо в ЗМІ, як і раніше, пропагувати тільки поп-музику, це може плачевно закінчитися для тих, хто часто її слухає, тому що є така музика, яка просто руйнує психіку людини. Було би правильно деякі види музики просто заборонити, не тому що вона комусь подобається чи не подобається, а тому що вона просто руйнує людину.
- Чи характеризують музичні вподобання людину? Чи можна назвати вірною фразу: «Скажи мені, що ти слухаєш, і я скажу, хто ти»?
- Навряд чи ця фраза на 100% відповідає дійсності, але якась частка правди в ній є. Адже музика - це мистецтво зі сфери емоцій та почуттів, то з того, яку музику людина слухає, можна вгадати і припустити, який емоційний світ цієї людини.  Це не говорить про те, що хтось гірший, хтось кращий... Якщо згадати верхівку гітлерівської Німеччини, там, напевно, були інтелектуальні люди, які слухали якусь чудову класичну музику, захоплювалися нею - але це їм не заважало організовувати концтабори і масові знищення людей. І в той же час, зовсім проста людина, без особливого освіти, без претензії на інтелігентність, слухає просту музику і в той же час має абсолютно особливі якості, яким можна тільки позаздрити.
- Чи є характерна риса у любителів джазу?
- Цією рисою є невгамовна жага до творчості. І не обов'язково в музиці. Людина може бути абсолютно будь-якої професії, і бути в своєму ремеслі творцем і художником.

Тетяна Гонченко, газета «Ліца»

Додав Art-Vertep 18 лютого 2009

Про автора

Дует Кримових Дніпропетровськ Людмила Кримова — скрипка, вокал, перкусія Михайло Кримов — бас-гітара, скет, комп’ютер Михайло та Людмила Кримови — лауреати міжнародних джаз-фестивалів

Автори пов'язані с новиною

Михайло Кримов