Автори / Галина Левицька / Колекція Галини Горюн-Левицької
Щойно завершилася ще одна художня виставка в Українському Домі – «Колекція Галини Горюн-Левицької». Мене зацікавила ця експозиція, тому дозволю собі навести у своїй розповіді уривок з однойменної книги про цю непересічну особистість:
«Галина Левицька народилася на Волині, під Крем’янцем, де батьки вчителювали. Через працю батьків довелося багато переїжджати: кілька років навчалася в львівській гімназії, а закінчувала в Рівному, де їхню родину застала Друга Світова війна. Вісімнадцятирічною дівчиною разом з мамою, Софією Марчаковською-Горюн, 10 січня 1944 року залишили Рівне за наказом німців про примусову евакуацію…
Дороги були далекі, направду тяжкі й небезпечні. В 1945 розгубилася з мамою в Німеччині. Знайшлися тільки восени 1946-го завдяки великим старанням родини Богдана Загайкевича.
Галина мала добру німецьку мову – вивчала в гімназії т брала приватні уроки. Як тільки їх привезли з Рівного до німецької школи, їй відразу доручили робити списки прибулих, а отому весь час в Німеччині працювала.
До Торонто Галина приїхала влітку 1950-го року. За тиждень мала інтерв’ю і відразу її прийняли на працю в бюро великої фірми. Їй легко давалися кроки в новому житті, як і професійне зростання, зокрема і завдяки англійській мові, яку вивчала у Рівному, пізніше – в Німеччині. Але Галина не мала особливого устремління пробивати собі дорогу. Попрацювавши десять років, займаючи досить солідну посаду, не прийняла кращої праці, коли дізналася, що не може мати вихідного на українське Різдво. Це було для неї принциповим.
В другій половини 1954-х до Канади з Парижу приїхали Микола та Ольга Коляновські. Вони відкрили першу українську галерею в місті. Галина Левицька тепло згадує своїх друзів: «Вони були захоплені мистецтвом, своєю галереєю та влаштуванням виставок українських малярів і нас привчали цікавитися мистецтвом. Галю, Галю, прийди подивися, тобі буде подобатися!»
Мені дуже подобалося деякі картини, але не стан моєї кишені. Але все-таки я купувала то одну, то другу картину. А з часом почала відкладати частину платні – мала потаємну кишеню в своїй сумці. Якщо траплялася гарна річ, то я мала свободу купити завдяки своїй «потаємній» кишені. І це тривало роками. Кожна нова картина давала мені особливе вдоволення».
Галина Левицька купувала роботи українців і тільки те, що їй подобалося. Свідомо себе обмежила до українистики, оскільки ці митці творили поза Україною, були заборонені, замовчувані або небажані на батьківщині. Важливо було зберегти їхні праці. Це був осмислений мотив збірки. Вже тоді Галина Левицька думала і мріяла, аби передати збірку в Україну, аби в такий спосіб приєднати втрачену мистецьку частину до материка. Хотіла, щоб Україна мала праці цих митців і знала їхні імена.
«Є надія, що Україна збере свою розпорошену мистецьку спадщину до музеїв, виставкових залів і включить до шкільних та студентських підручників, до історичної культури України».
Отже, є нагода помилуватися цими рідкісними картинами, долучитися до чудового смаку, просто відпочити, споглядаючи витвори Мистецтва. Незабаром картини поїдуть до Львова…
ХайВей
Додав Art-Vertep 19 березня 2009
