Автори / Олександр Пономарьов / «Конкурс Євробачення непрогнозований, а тому шанси на перемогу є...»

Так вважає Олександр Пономарьов - співак, який першим у нашій країні «прорубав» вікно в Європу. І хоча тоді посів лише 17-те місце, проте він відкрив дорогу на конкурс нашим співвітчизникам, які врешті-решт змогли підкорити цю пісенну вершину (у 2004-му гран-прі завоювала Руслана Лижичко, а згодом в активі нашої держави з’явилися два «срібла» від Вєрки Сердючки та Ані Лорак). Нині «золотий голос» України знову був пов’язаний з Євробаченням, але вже як член журі відбіркового національного конкурсу, коли Пономарьов опинився в центрі скандалу. Нагадаємо, колишня дружина співака — продюсер Олена Мозгова — звинуватила Олександра в тому, що він не мав права брати участі в суддівстві, бо продюсує двох претенденток — Торі Джой та Ірину Пойзен. А в ЗМІ про конфлікт Пономарьов — Мозгова пишуть, що вони не порозумілися, тому що в фіналі «викинули» переможницю російського проекту «Фабрика зірок-7» Настю Приходько, якою опікується Олена. Втім, Настя не розгубилася й подалася до Білокам’яної, де перемогла в російському конкурсі (про це «День» писав у №40, 42, 43), а тому 16 травня в Москві змагатимуться двоє киянок — Світлана Лобода (від України) і Настя Приходько (від Росії). Зазначимо, що жодна з дівчат, котрих продюсує студія Олександра Пономарьова «З ранку до ночі», до Євробачення-2009 не потрапила.

Ми спілкуємося зі співаком в його кабінеті на студії. Саме тут не тільки робляться співакам аудіо- і відеозаписи, а й проходить дублювання українською мовою кінострічок. Зокрема, «Сімнадцять миттєвостей весни» і «Пірати Карибського моря» дублювали артисти, які працюють на пономарьовській студії.

— Олександре, як ви ставитеся до того, що в конкурсі Євробачення братимуть участь дві українські співачки, які захищатимуть честь різних країн?

— Вважаю це абсолютно нормальним. Головне в тому, що нам в Україні вдалося дотриматися всіх правил відбіркового конкурсу. Як ви знаєте, Анастасію Приходько не допустили до фіналу тому, що її пісня «Мамо» виконувалася російською й була довшою за хронометражем, ніж потрібно, а також вже виконувалася на «Фабриці зірок»... Утім, мені приємно, що дві дівчини, народжені в Україні, зможуть потрапити на Євробачення. А оскільки цей конкурс зазвичай непрогнозований, тому в обох є шанси на перемогу.

— А в кого вони більші?

— Дівчата досить різні. Якщо судити за вокальними даними, то сильніша Анастасія Приходько, а ось професіоналізму й епатажу більше в Лободи, і шоу її яскравіше. Я обом бажаю гарно виступити...

— Вас звинувачували в тому, що ви стали членом журі відбіркового конкурсу, продюсуючи дівчат, які брали в ньому участь...

— Це не зовсім так. Я очолюю центр «З ранку до ночі», але нікого з виконавців особисто не веду. Хоча усіх співаків, що пишуться в мене на студії, звичайно ж, знаю. Серед них — багато хороших і достойних виконавців, у яких, безперечно, є майбутнє. Але якщо вважати мене продюсером усіх, хто записується на «Зранку до ночі», то можна дійти до того, що назвати мене продюсером Таїсії Повалій, бо вона теж клієнт нашої студії.

— Нині легше чи важче співакові пробитися на мистецький Олімп, ніж було в часи вашого становлення?

— З одного боку — легше, якщо співак талановитий, з другого — важче тим виконавцям, які хочуть працювати самостійно, тобто без продюсера. Особисто я починав співати, не маючи продюсера. Щоправда, у мене були менеджери, які допомагали в тому чи іншому питанні, за що отримували зарплатню, але вони мене не продюсували. Втім, тоді були міжнародні конкурси «Слов’янський базар», конкурс ім. Володимира Івасюка, «Ялта» і таке інше. Перемагаючи там, я отримував гроші (це був мій заробіток), які вкладав у свою розкрутку. Нині багато конкурсів закрили, і тому для молодих виконавців вихід один — шукати собі продюсера, показуючи свій талант. Молоді співаки можуть прийти на прослуховування або ж поспілкуватися з продюсерськими центрами через інтернет. Скажімо, можна надсилати на сайт http://www.zrankudonochi.com/ аудіо- чи відеоматеріали для прослуховування. У нас сьогодні багато хороших продюсерів, менеджерів, які вміють це робити. Зазвичай вони свої проекти погоджують зі мною, і ми разом вирішуємо: працювати з тим чи іншим виконавцем чи ні.

— Як уплинула фінансова криза на кількість ваших концертів?

— Концертів стало значно менше в порівнянні з минулими роками. Люди нині не святкують із широким розмахом, бо не впевнені в завтрашньому дні. Зменшилася й кількість корпоративів. Адже зрозуміло, що в скрутні часи люди потребують спочатку хліба, а вже потім видовищ. І до продюсерського центру почали звертатися менше, але робота є, і в чималій кількості.

— Кажуть, що серед артистів друзів немає, бо вони одне одному конкуренти. А як у вас?

— Важке запитання. Та головне тут не конкуренція, а, скоріше, те, що в артистичному бізнесі люди часто роблять зовсім не те, про що говорять. Я до цього не звик. Проте серед моїх друзів є чимало артистів: Кузьма Скрябін, гурт «Таліта Кум», Тая Повалій, Філіп Кіркоров... Багато інших, боюсь когось образити, не назвавши.

— Дуже цікаво. В першу чергу ви назвали тих, з ким стояли по різні боки барикад у помаранчеву революцію...

— Це абсолютно не вплинуло на наші стосунки. Причому навіть не тепер, а й на тому етапі, коли відбувалася революція. Більш того, у мене тоді навіть був конфлікт зі Святославом Вакарчуком, який в прямому ефірі почав тиснути на Таїсію Повалій, закликаючи її піти й вибачитися перед народом. Вважаю, що він вчинив неправильно. Адже кожна людина має власний погляд. Якщо ти дозрів до того, щоб вийти на Майдан і заспівати — добре. А якщо ти дозрів до того, щоб не виходити на Майдан, ти маєш на це право... На мої дружні стосунки з колегами різниця поглядів не впливає. Я поважаю людину за те, що вона має власну думку і не міняє її щоп’ять хвилин.

— Як нині ставитеся до того, що відбувається в країні?

— Мені це не подобається.

— Подейкують, що ви товаришуєте з Президентом України Віктором Ющенком...

— Так. Ми продовжуємо товаришувати. Я його поважав і поважаю нині. Але переконаний:події в країні пішли неправильно.

— Хто в цьому винен?

— Судити важко. Я не політик. Я б зробив інакше.

— Як ви вчинили б, якби були президентом?

— Якби я був президентом України, то не допустив би розпаду «помаранчевої» коаліції. Настояв би на її цілісності. А потім запитав би у влади, що вона встигла зробити за сто днів. І якщо вона не справилися зі своїми завданнями, поміняв би її, привівши нових людей. Гадаю, що революційна емоція в даному випадку переборщила.

Але я впевнений: незважаючи ні на що, помаранчева революція — це була визначна історична подія для нашої країни. І навіть не тому, що потім у владі щось змінилося, а тому, що змінилися наші співвітчизники. Відчули, що вони вже не «ніщо», не гвинтики, а той основний механізм, який здатен змінити ситуацію в державі. І це навіть стара влада зрозуміла. Хоча, безперечно, багато революціонерів розчаровані. Адже чекали іншого.

— А ви б поїхали в іншу країну?

— Жити — ні. Прославляти Україну — так.

— Існує думка, що саме в часи кризи дружні та сімейні стосунки зміцнюються.

— Якщо ви маєте на увазі мою родину, то у нас все гаразд. Синові Сашкові виповнилося два роки. Він народився 15 лютого. Хлопець росте нормально, любить зі мною грати у футбол і намагається щось зіграти на піаніно. Кожну суботу або неділю я варю для усієї родини борщ. Нині піст, тому варю пісний борщ, а для Сашка окремо готую м’ясо. Дуже люблю, коли збирається вся родина. Приїздять доньки Зоя і Женя. І теща полюбляє мої страви.

— Ваша донька Женя цього року виступала на головній ялинці країні у Палаці «Україна»...

— Женька вже скоро мене навчатиме акторської майстерності. Вона вчиться у Дитячій академії мистецтв. Мене часто запрошують на їхні концерти; буваю також на відкритих уроках. Я намагаюся, за можливості, допомагати донькам.

— Чи не плануєте сольні концерти?

— Не люблю наперед загадувати. Напевно, про великі заходи потрібно думати після стабілізації ситуації в країні. Звичайно ж, хочу здійснити всеукраїнський тур і провести концерти в Палаці «Україна».

— В одному зі своїх інтерв’ю ви говорили, що вам найбільше подобається старий джаз. Чи не збираєтеся заспівати в цій манері?

— Є речі, де я можу бути кращим. Але Луї Амстронга чи Еллу Фіцджеральд я, напевне, перевершити не зможу, а тому із задоволенням слухаю цих зірок. Мені близькі українські народні пісні, люблю класику і включаю деякі твори в свої програми, та все ж мій «коник» — естрада.

— Один із музичних критиків сказав, що «голос Пономарьова з роками став кращим, як витримане вино»...

— Дякую. Коли мені виповнилося 35 років, я вирішив, що досяг піку в житті. Сказав тоді боксеру Віталію Кличку, який приходив на день народження: «Мені здається, що піднявся на верхівку гори, ходжу по ній, зазираючи у вітрини магазинчиків, і думаю, як буду спускатися». А він мені відповідає: «Саню, ми ще 10—15 років походимо по магазинчиках на горі, а вже потім почнемо думати: чи не час спускатися»...

— Як підтримуєте форму?

— Тренуюся у залі тричі на тиждень, на дачі ходжу в баню, потім купаюся в Дніпрі, дотримуюсь посту.

— Пам’ятаю, ви розповідали, що у вас на дачі живуть чотири собаки...

— Нині там залишився лише один Абу (південноафриканський 120-кілограмовий бур-буль). А в хаті живе бежевий лабрадорчик — восьмимісячний Тьома. Повне ім’я Термінатор.

— Як ви знімаєте стрес?

— Зважаючи, який стрес. Або колочу боксерську грушу, або готую щось на кухні чи на дачі на мангалі, або пишу музику...

— Чи вірите в долю?

— Не хочу здатися банальним, але переконаний: людина — коваль свого щастя. Кожен із нас має постійно шукати себе. Якщо маєш талант, мусиш його відкрити. Відкрив — молодець, не відкрив — грішник. А якщо відкрив і не реалізував, то двічі грішник.

Наталія ЗІНЧЕНКО, спеціально для «Дня»

Додав Art-Vertep 24 березня 2009