Автори / The ВЙО / «Хочеться грати музику, яку б розуміли у всьому світі»
Днями в івано-франківській «Химері» відсвяткувала своє повернення на сцену культова група 90-их «Зе Вйо». Пісню «Ганджа» тоді співала вся Україна від малого до старого. Ця пісня стала своєрідним гімном растаманів України. Чорношкірий лідер групи Мирослав Джонович Кувалдін вважає себе щирим українцем. І недарма. Адже він народився в серці України, оспіваному Гоголем містечку Кобеляки, що на Полтавщині. Після семирічної зіркової кар’єри ведучим програми «Міністерство Прем’єр» на музичному каналі Мирослав залишив телебачення і повернувся до витоків. Зібрав знову «Зе Вйо» і почав концертувати по клубах України. Нема нічого дивного, що того дня в «Химері» був фурор.
– Ти мав досить успішну кар’єру на телебаченні і повернувся на сцену. Чому зав’язав з телебаченням?
На телебаченні я загартовував і шліфував ще одну грань алмаза, так би мовити. Це був досить непоганий досвід, все ж таки сім років. Єдине, за чим я шкодую, – я думав, що кар’єра на телебаченні мені поможе як музикантові, а сталось зовсім навпаки – канали не показують облич других каналів і тому подібне, є трішечки такий медіа-пресинг, але, мабуть, і з музикою треба було зробити певну перерву на той час. А телебачення… мені здається, що українське телебачення перебільшує своє значення, тому що вже зараз Інтернет починає пхати дулю в дупу телебаченню – там ти сам обираєш канали, які хочеш дивитись, музику, яку тобі цікаво слухати, теми, на які тобі цікаво говорити... Я думаю, що Інтернет скоро похоронить цю тележуйку, і це є ознакою близької свободи.
– Вільна людина може стати вільною, коли її оточують вільні люди. Як стати вільним?
Насправді, будь-яка дія викликає протидію і через це людина, яка нікого не хоче зневолити чи якось закріпачити… коли ти інших не хочеш бачити рабами, то і ти нічиїм рабом не станеш ніколи. Тобто насамперед треба починати з себе: коли відчуваєш, що тебе хтось міцно тримає в тисках, зверни увагу насамперед на те, кого ти пресуєш у своєму житті. Коли тобі відомо, що таке насилля, то ти його зустрічаєш у своєму житті, а коли ти не продукуєш чогось поганого в цьому світі, то воно тобі просто не зустрічається, тому що ти його не можеш всередині розпізнати, а отже, і побачити. Це як із НЛО: ти в них не віриш – ти їх не бачиш, хоча вони можуть навколо тебе хмарами літати (сміється).
– Реггей, музика яку ти граєш, є музикою, де нема взагалі насилля, а Україна, на мою думку, досить м’яка і позитивна за менталітетом країна – то чому в Україні так мало грають реггей?
Я думаю, це через те, що всі починають формувати свій смак, знову ж таки, через телебачення, в якому в кращому випадку «Пающіє труси» роблять пародію на «Пающіє труси» – вибір невеликий. Я не знаю, чому у нас так мало грають реггей, але я бачу зараз, що публіка дозріла: коли ми граємо концерти, люди підспівують і отримують кайф не від того, що вони це бачили по телевізору, а тому, що вони розуміють, про що йдеться. Раніше такого не було, і я дуже тішуся з цього.
– Раніше такого не було?
Та ні. Було завжди, просто по-іншому – кенточки тішились, що на телебачення через «Територію А» пролазила вся ця пропаганда, решта сприймало крізь призму «популярна пісня», «зірка» і тому подібне. Зараз, я думаю, вже настали часи, коли публіка оцінює і текст, і риму, і ритм. Часи зараз дуже добрі.
– Як тобі відчуття повернення на сцену?
Та спокійно. Єдине, що напружує, – це те, що ми ніяк в спільний з Підкаурою графік не можемо попасти (Сергій Підкаура – співавтор Мирослава по «Зе Вйо»), він грає у Могилевської і поки що ніяк не може вибрати. У нас в теперішньому складі групи склалась досить дивна ситуація – Ілля, клавішник, водночас є сандпродюсером Вєрки Сердючки, а Сергій, басист, дотепер грає в групі «Мандри» – і з Сердючкою, і з «Мандрами» мені якось вдалось вирішити цю проблему, а Могилевська все катає і катає концерти. Ну, але власне рішення залежить від Сергія – ми його завжди будемо раді бачити.
– Побувавши у великому шоу-бізнесі, знаючи всі схеми, ти зараз повернувся на сцену і почав з клубних концертів. Як ти плануєш тепер просувати свій продукт?
Ти знаєш, воно набухло вже настільки, що не потребує жодних спеціально проплачених ротацій і тому подібне. Тобто я не бачу сенсу зараз грати за тими правилами українського шоу-бізнесу. Я вже там був. Мені вже стало нецікаво. Це сім’я було кинуто в землю десять років тому, і я бачу, що воно вродило. Ця історія вже починає жити сама по собі. В часи таких потужних інтернет-ресурсів, як Живий Журнал, Yotube і Myspace, залишається тільки, щоб було бажання і час. Є бажання грати музику, яку б розуміли у всьому світі.
– Буде легалізація в Україні?
Буде, звісно. Але вона буде тоді, коли вже це нікому не буде цікаво (сміється). Я не знаю, чи це буде добре, чи ні, але буде. Знаєш, якось в Голландії у кофешопі я побачив таку сценку: туди після роботи зайшли таких собі двоє дядьків-сантехніків зі своїми сумками, звідки стирчали гайкові ключі, і просто перед тим, як іти додому дивитись телевізор і читати газету, курнули собі і пішли додому. І мені так стало нецікаво. Після поїздки в Голландію мене дуже попустило. Тепер ми куримо тільки для іміджу (сміється).
Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ, «Галицький кореспондент»
Додав Art-Vertep 14 травня 2009
Про автора
Точкою відліку стилю реггі в Україні можна вважати утворення гурту The ВЙО в м. Кобеляки, Полтавської обл. у 1991 році. Основу команди склали гітарист Сергій Підкаура і співак Мирослав Кувалдін.
