Автори / Скрябін / «Побєда» Скрябіна і вапше
У ранній пісеньці з альбому «Мова риб» Андрій Кузьменко, лідер гурту «Скрябін», звертався до своїх фанів: «Мій тато має бороду, сто баксів і гараж, / А я їх маю десять, бо нашо мені той раш?» Минув час, батьківські бороди посивіли, а дитячі біографії підросли. Тож у розгорнутому конспекті своєї давньої пісні, на який схожа збірка прози «Я, «Побєда» і Берлін» Кузьми Скрябіна, вже не сто, а цілих двісті баксів спричинюють з'яву чудового чтива.
Так, саме двісті долярів віддав герой оповіді Кузьма за купу раритетного брухту під назвою «Побєда», щоби поміняти його в далекій Німеччині на менш архаїчне авто.
З одного боку, тривіальна подія, яка, тим не менше, дозволила авторові засвітитися в якості оригінального письмака. Що ж це за жанр? «Вас іст дас? – спитався він мене, і якби знав наше слово «б…ь», то закінчив би фразу тим, чим закінчив би я на його місці», – визначається автор на дебютних підступах до свого Берліну. В принципі, нічого особливого, типова роуд-сторі, щоправда, виконана без клясичного занудства, як у батька жанру Д.Керуака («В дорозі»), і зайвого епігонства, як у неофіта С.Жадана («Берлін, який ми втратили»). З іншого боку, авторова увага не до себе в ролі об'єкта піару, а до читача як достойного співрозмовника, висуває цю книжку до розряду потенційних бестселерів.
Насправді ж успіхові сприятиме стратегічно вивірений хід, вжитийКузьмою у цьому «дорожньому» твориві. Адже в далекі мандри українці, як правило, беруть із собою лише себе. З чого й складають усі звіти про закордон. І тому історія України буремних часів прикордонного рекету, «безнадійно довгих, як романи Толстого, черг на кордоні» та інших принад дрібного заробітчанства, розповідається Кузьмою не по-європейськи іронічно чи стьобно, а з непідробним галицьким гумором, авторським гонором і радісним гамором. Муляють при цьому неоковирні «фонарік», «руль», «комиші», «піднос» та «одіяло», вжиті не героями, але самим автором, та навіть цей суржик не псує процесу читання. Оскільки важко встояти перед справжніми перлами народного гумору, коли «машина нервово тріпнулася, як гордий окунь, який ганяв на озері маленьких рибок і зненацька здуру зачепився плавником за гачок п'яного вуйка Стефана, який, не підозрюючи такого приємного повороту подій, наливав у човнику ше підисєточку за здоров'я кума».
Другу повість Скрябіна назвою «Місто, в якому не ходять гроші» на мигах у придорожнім кафе не перекажеш. Це психологічний трилер, своєрідна «Аліса у Задзеркаллі» навпаки, себто по-українському. Кошмарний сон молодої дівчини, який обертається суворою реальністю неподалік столичного Києва. Чого вартий, наприклад, епізод, коли милій туристці доводиться мити підлогу в клозеті… власним волоссям! Словом, чергова антиутопія у постчорнобильському стилі «антигламур», дотягнута до невтішної моралі: танцюй-поки-молодий, але й пам'ятай-про-чорторий. Додані наприкінці збірки тексти пісень гурту «Скрябін» неабияк сприяють розумінню цього.
Ігор Бондар-Терещенко, «Друг читача»
Додав Art-Vertep 19 травня 2009
Про победу, Кузьма повеселил )))))
Советую ...