Учасники

Автори / Океан Ельзи / «Усе — задля того, щоб моя країна стала кращою»

Прокатавши проект «Вночі» містами України, Святослав Вакарчук із музикантами вирушив популяризувати своє нове дітище до Росії.

Наприкінці травня відбувся виступ у Москві, а у середині червня на популярних українських гастролерів чекають у Санкт-Петербурзі. Про проект «Вночі», а також про політичне минуле та політичне майбутнє – розмова кореспондента «ВЗ» із Святославом Вакарчуком.

«Не хочу, щоб «Океан Ельзи» був вінегретом»

- Святославе, чим для вас особисто ознаменований період у житті та творчості, який на публіку виносите під назвою «Вночі»?

- «Вночі» – інтимна річ. Річ, про яку довгий час думав: «А чи варто її взагалі показувати людям?». Бо це й пісні інтимні, і музика достатньо нетипова порівняно з тим, як сприймали Святослава Вакарчука у складі «Океану Ельзи». Але творче бажання новизни взяло верх – і ми зробили цей проект. Люблю таку музику. Живу нею. Для мене «Вночі» – величезне задоволення. Але рок-н-рол нікуди не дівається. Дочекайтеся кінця зими або початку наступної весни - вийде новий альбом «Океану Ельзи».

- Вам стало тісно у форматі «Океану Ельзи»?

- У рамках проекту «Вночі» я співпрацюю і з групою «Океан Ельзи», і з багатьма іншими музикантами. Не хотів змішувати під одним брендом різну музику. Не хочу, щоб «Океан Ельзи» був вінегретом. В «ОЕ» – свій стиль, своя енергетика. Вони відмінні від «Вночі».

- В альбомі «Вночі» справді багато особистого – чого варта лише фраза «Така, як ти, буває раз на все життя – і то із неба…». Довелося щось переламати у собі, аби наважитися на таку публічну відвертість?

- Ні. Усе сталося так, як ми того хотіли. І люди сприйняли це. Щирість і відвертість завжди знаходять розуміння. Це стосується навіть тих речей, які, здавалося б, уголос не говорять. Який зміст закриватися? Кожен може сказати: «Така, як ти (чи: такий, як ти), буває раз на все життя – і то із неба…». Просто перед тим, як вийти до людей і показати їм почуття, ми гіперболізуємо свій страх.

- Наприкінці минулого року на вас полився шквал критики з приводу того, що інформація про вас і «Океан Ельзи» з’явилася у новому підручнику з музичного мистецтва для учнів 8-го класу...

- Ця критика, вочевидь, мала на меті зачепити не мене, а мого батька – міністра освіти. Та насправді цей підручник був затверджений і зданий до друку задовго до того, як тато став міністром...

- А вам приємно, що «Океан Ельзи» потрапив до підручника?

- Приємно. Чим більше українських імен буде у підручниках, тим більше українців навчаться шанувати своє.

- Ви поїздили по Україні із гаслом «Книга творить Людину – Людина творить Країну» – зустрічалися зі студентами. Яке враження на вас справила сучасна молодь?

- Сучасні студенти – відмінні від тих людей, які, скажімо, нині в Україні при владі. І це дає привід для оптимізму. Цим молодим людям ще потрібно багато пройти, вирости - й по дорозі не зіпсуватися... Вони народилися і виростали в інших умовах. У них більше шансів на персональний успіх, а відтак – на успіх у контексті успіху всієї країни.

«Я ні в чому не розчарувався»

- З часу вашої відмови від депутатського мандата минув час. Тепер можете відсторонено оцінити ситуацію. «Вакарчук «здався без бою», - такими заголовками рясніли шпальти газет, коли ви вирішили піти з Верховної Ради. Та чи було це рішення прийняте «без бою»?

- Якщо комусь здається, що Вакарчук «здався без бою», то я тільки радий, що саме так сприймається перша в історії незалежної України відмова від депутатських повноважень. Виходить: усі інші героїчно продовжують боротися – з великою вигодою, у тому числі, для себе... «Здаватися» так я готовий. Хоча насправді для мене із виходу з Верховної Ради боротьба, політика тільки починається.

- Демарш – як початок?

- Абсолютно. Хоча... Це не демарш, а висловлення своєї позиції. Коли я йшов на вибори, обіцяв людям зробити конкретні речі. А зрозумів, що в цих обставинах і в цій команді зробити це – неможливо. Навіщо обманювати самого себе і сподівання виборців?

- Хоч щось позитивне за час вашого депутатства було?

- Звичайно. По-перше, досвід. По-друге, велика кількість знайомств із розумними людьми. По-третє, конкретна допомога багатьом людям. По-четверте, не один законопроект. Закон про обмеження реклами алкоголю й тютюну уже прийняли. Сподіваюся, й інші закони знайдуть підтримку народних депутатів. Хорошого за час мого депутатства було чимало. Але така людина, як я, у нинішніх умовах буде більш ефективною поза парламентом. Її голос краще почують, вона знайде більше однодумців, на неї менше впливатимуть...

- Яке найбільше розчарування від політики?

- Я ні в чому не розчарувався. Просто прорахував ефективність – і зрозумів, що ефективніше буде так. Зараз належу сам собі. Не скований корпоративними інтересами. Я не можу чинити так, як інші депутати: змінювати фракції, кажучи: «Тепер мені по дорозі не з тими, а з цими». Для мене важливий командний дух. Хочу жити ним, бо я – людина команди. Але тільки якщо ця команда сповідує справжні інтереси. Водночас я нікого не звинувачую. Більшість людей, у тому числі так званих професійних політиків, які сидять у парламенті, не мають вибору. Політика – усе їхнє життя. Більше нічого за цим не стоїть. Тому я навіть розумію, чому інші не чинять так, як я...

- З Президентом Віктором Ющенком, якого підтримали своїм ім’ям у виборчих списках, продовжуєте спілкуватися?

- Останнім часом – ні. Ми давно не спілкувалися. Але якщо говорити про соратників, то серед них у мене чимало друзів. Є багато політиків, чию позицію підтримую і поділяю. Так само, як не бракує й тих, чиєї позиції не сприймаю. Хоча це й не заважає нам водночас мати прекрасні особисті стосунки.

- Що радите тим друзям, політичних дій яких не сприймаєте?

- Частіше виходити із будинку на Грушевського – бувати у реальному світі. А то вони бавляться у свою гру і не бачать, що відбувається довкола. Це – найбільша хвороба. Я не захотів бути таким. Мені страшно відриватися від реальності. Хочу жити у ній. А більше порад для депутатів не маю. Найкращий лікар – час. Прийде нове покоління людей, які попросять їх посунутися.

- Коли з політики пішла Руслана, у неї була депресія...

- У мене не було і немає депресії. Я ж не пішов із політики. А тим паче, із публічної діяльності. Слово «політика» не потрібно сприймати у тому примітивному значенні, яке нам нав’язують ті, хто зараз при владі. Політика – це громадська діяльність, бажання зробити свою країну кращою – акціями «Книга творить Людину – Людина творить Країну», зустрічами зі студентами, організацією джазових концертів, створенням фонду і запровадженням стипендій для талановитих людей... Навіть своєю музикою я роблю для України чимало. А якщо потрібно буде повертатися до виключно політичних методів, якщо настане такий час, і я відчую у собі сили, – зроблю і це. Усе – задля того, щоб моя країна стала кращою. Боротися за це ніколи не припиню.

- Можете знову стати депутатом?!

- Я не виходив з Верховної Ради через те, що в чомусь розчарувався чи щось мені не сподобалося. У такий спосіб висловив свою громадянську позицію.

- Ще раз процитую Руслану – вона казала, що за час депутатства чимало втратила у творчості, що не мала змоги проводити в Україні комерційної діяльності – виступати за гроші...

- Я у творчості нічого не втратив - тільки набув. Писати музику мені ніхто не забороняв. Проект «Вночі» і був створений у період мого перебування в парламенті. А щодо фінансів, то навіть у статусі депутата мав право отримувати роялті (авторські відрахування. – Г. Г.). А це і є музичною діяльністю.

- Триває епопея зі встановленням у Львові пам’ятника Володимирові Івасюку. Це було вашою ініціативою. Ви кошти виділили. Чому проект застиг на місці?

- Цей проект застиг на місці лише публічно. Пам’ятник майже готовий – у гіпсі. Залишилися останні штрихи – і його можна відливати у бронзі. Проблема – у місці для пам’ятника Володимирові Івасюку. Два роки тому влада обіцяла вирішити це питання. Та віз і нині там... Звертаюся до влади із проханням не зволікати з цим, оскільки і я, і громада міста Львова налаштовані рішуче.

Галина Гузьо, «Високий Замок»

Додав Art-Vertep 12 червня 2009