Автори / Ігор Закус / Дзеркало українського джазу
У нашого гостя князівське ім'я – Ігор (воно давньоскандинавського походження, означає «воїнство», «сила». Первісно: одне з імен-епітетів Бога-громовержця) і хлібосольне прізвище – Закус. І справді, у музикантові Ігорі Закусі поєднуються шляхетність, сила волі і дивовижна щирість-теплота, а його музичні «страви» вражають колоритністю й кулінарною різноманітністю. Він воїн, але не проти когось, а за краще в комусь, він – воїн світла. І це не метафора-гібербола: усі, хто мав або має справу з Ігорем Закусом, підтверджують, що він – воїн світла. Як на мене, він володіє талантом бути людиною, що в наш час стає дедалі рідкіснішою рисою.
І хоч до киянина зі Львівщини, який має консерваторську освіту по класу гобою, міцно приклеїлося звання короля українських бас-гітаристів, або ж кращого басиста України (він також є офіційним ендорсером компанії «Fender» в Україні), важко знайти скромнішого, привітнішого, більш самоіронічного і делікатного джазмена. Ці риси яскраво відбиваються в його вишуканій творчості – приголомшливо українській, мелодійній, наспівній, імпровізаційній і водночас не провінційній, а загальнолюдській.
Справ Ігор Закус нахапав по самі вінця: грає у двох колективах, які «розмовляють» різними музичними мовами – у «ВІА гра» і «Z-Band» (взагалі-то складно нині знайти в Україні джазового музиканта, з ким би Закус не грав), викладає в Національному університеті культури і мистецтв, пише музику, є співзасновником проекту «Jazz Коло», який об'єднує найкращих джазових музикантів України (і зовсім молодих, і досвідчених), завдяки видавництву «Темпора» презентує їхні нові програми, випускає відео- та музичні диски із записами найуспішніших концертів, орієнтуючись на оригінальну продукцію, тобто не на джазові стандарти, а на авторську музику.
Отже, спілкуймося з бас-гітаристом, композитором, викладачем, менеджером, композитором Ігорем Закусом.
– Ігорю, що останнім часом в творчому житті відійшло і що нове з'явилося?
– Нічого не відійшло, а от нового клопоту додалося. Приємно, що проект «Jazz Коло» живе надалі, а з нового року змінився його формат. Якщо перший експериментальний концерт «Sax-Коло» був не зовсім вдалий, то другий – «Pіаnо-Коло» – наблизився до того, що я задумав. А третій концерт, «Bass-Коло», для мене став певним етапом, він був успішний, про такі концерти я давно мріяв. Відбувся, власне, повноцінний басовий мiнi-фестиваль українських басистів, коли кожен музикант презентував себе, басисти грали в дуетах, тріо, квартетi, лунала цікава музика. Вважаю цей міні-фест спільною маленькою перемогою. На крилах цього піднесення успішно злетів і концерт «Guitar-Коло» – 26-го травня.
До цієї події вийшла серія дисків, це записи з «Pіаnо-Коло» – DVD і CD версії, причому CD – подвійний: концерт вийшов добрий i мені шкода було залишити поза увагою якісь композиції. Друга позиція дисків: «Bass-Коло», також на DVD і подвійному CD. Третя i четверта позиції – подвійний студійний СD-збірник українських пiанiстiв та студійний СD-збірник українських гітаристів.
От скільки матимемо дисків українських музикантів, переважно з авторською музикою! Це мій найбільший, як то кажуть, головний біль, цій справі я віддав багато сил i часу.
А ще недавно в Будинку художників України відбувся концерт «Jazz 4 Кіds» (джаз для дiтей). Мій товариш Віктор Жук, у минулому теж басист, звернувся до мене з ідеєю, якою дуже запалив. Задум полягав у тому, щоб влаштувати джазовий концерт українських музикантів і на отримані кошти закупити антисколіозні парти для діток трьох шкіл – у Києві і Вишневому. У концерті, крім столичних джазменів, брали участь і «джазові» дітки. Ми вже підрахували зароблені гроші (плюс спонсорські), я маю тверду надію, що парти скоро будуть закуплені і передані школам, а результат опублікований на всіх сайтах, на яких ми заявляли про цю акцію: скільки парт, які школи, номери телефонів. Якщо організатори заявляють, що роблять добру справу, за слова треба відповідати. Це чудово – робити добро для дітей. Ніхто не стояв осторонь, ідея надихнула всіх, музиканти працювали на повну силу серця. Цією справою я пишаюсь.
Що ще мене хвилює? Фактично я уже зібрав матеріал на сольний альбом, але його треба записати, тобто літо, осінь доведеться присвятити власній творчості.
– Мені зрозуміло, навіщо Вам як музиканту потрібно «Jazz Коло». А от чому, на Вашу думку, цим займається видавництво «Темпора» і його директор Юлія Олійник?
– «Jazz Коло» потрібне не тільки мені, а й усім українським музикантам, за два роки його існування вийшло багато українського матеріалу, він якісно зафіксований на відео- та аудіоносіях, самотужки зробити записи власних концертних виступів важко технічно й фінансово.
Навіщо це «Темпорі»? Зрозуміло, про це краще спитати в Юлії Олійник, моє ж бачення таке: певно, вона належить до тих людей, яким небайдуже, що відбувається в нашій культурі, музиці, Юлія Олійник без зайвого пафосу вболіває за це, ставиться, як до свого. Вона опікується справою, яка може конкретно допомогти українським музикантам, є директором видавництва, котре, крім літератури, видає ще CD, а з часом почало випускати DVD українських музикантів. Це, певно, не так бізнес, як прояв патріотичних почуттів, вболівання за національне, що є абсолютно нормальним, у кожної людини ці почуття мають бути, інша річ, що в Україні далеко не завжди саме так відбувається, ось це і є нашою проблемою.
– Торік на джазовому фестивалі «До#Дж» його організатор Олександр Сірий у Жовтневому палаці перед сотнями глядачів проголосив задум створити команду з найкращих джазових музикантів України і влаштувати світові гастролі. Чи звертався Сірий з цією ідеєю до Вас, чи вона остаточно заглухла і залишилась словами-обіцянкою?
– За свої слова повинен відповідати Олександр Сірий, але мені здається, добре, що такі думки виникають у нашій країні, це вже прогрес. Особисто я дуже вдячний Олександрові за концерт з Маркусом Міллером, ця подія залишила в моєму серці неабиякий слід. Не тільки тому, що ми грали на одній сцені з видатним музикантом, а й завдяки спілкуванню з Маркусом, з його колегами, живому спостереженню за тим, як він ставиться до Музики. Для мене це був етап, можливо, переломний, я дещо змінив ставлення до своєї професії, роботи, за що знову ж таки дуже вдячний Олександрові Сірому.
Щодо суперкоманди. Це вельми суб'єктивна річ, для когось вона може бути «супер», для когось – ніякою, адже у людей дуже різні смаки, й бути кимось значущим для багатьох – насправді дуже важко. Хоча, гадаю, певною мірою, це можливо, інша справа, що над тим треба ретельно працювати не тільки музикантам, а й менеджерам, авторові ідеї (у цій ситуації – Сірому, тобто треба чітко уявляти, яким чином можна продати цей продукт, куди можна повезти. У цьому, здається, нині найбільша проблема, навіть за наявності цікавого музичного матеріалу і його майстерного, оригінального втілення. Коли є цікава програма, а немає людей, які могли б це продати, зрозуміло, нічого не вийде. Я не думаю, що Олександр «здувся», навпаки, ідея жевріє, зовсім недавно в нас на цю тему знову відбулася розмова, тож мені здається, що рано чи пізно це станеться, ми зробимо потужний продукт, який можна буде реалізувати.
– Чесно кажучи, я не думав, що бас-гітаристи в дуеті, тріо, навіть у квартеті можуть «збацати» щось привабливо-цікаве. Хоча давно розумів, що бас i барабани – основа, серце колективу, але це – ритмсекцiя. І раптом на «Bass-Коло» басисти перетворилися в солістів і вийшло розмаїття мелодійних вишуканих композицій. Ідея зібрати докупи бас-гітаристів – українське ноу-хау, чи за кордоном це не є дивиною?
– Насправді це практикується в усьому світі, відбуваються так звані Bass– Day, тобто басові фестивалі, на які з'їжджаються знамениті і маловідомі музиканти, збираються хмари меломанів, студентів, відбувається чудове спілкування, на рівні концертів, майстер-класів, усі занурюються в море корисної інформації. Любителі музики отримують естетичну насолоду, а зірки й маловідомі музиканти – можливість показати себе, максимально розкритися в різних комбінаціях, демонструючи свою сольну та ансамблеву гру. Це відбувається, повторю, скрізь, тільки в Україні сталося, напевно, вперше.
Це видалося незвичним? От і добре, незвичне завжди інтригує і цікавить.
Панує стереотип, що басисти, як представники ритмсекції, повинні акомпанувати, так і є насправді, але чимало музикантів претендують на те, щоб бути солістами, і в них це непогано виходить, то чому ні? Тим більше, що басове звучання – дуже специфічне, своєрідне, цікаве.
– Стало вже звичним таврувати попсу, мовляв, вона така-сяка, брутальна, примітивна. Але слухаючи «ВІА гру», я ловлю себе на думці, що в її піснях є чудова мелодика, гарні аранжування, смак, навіть інтелігентність і вишуканість в обгортці еротики.
– I дуже вродливі дівчата...
– Безперечно, красуні. Але переведу стрілочку на Вас. Іноді чуєш думку: «Та «ВІА гра» дискредитує Ігоря Закуса». А що насправді дає Вам співпраця з дівочим тріо? Опускає чи додає певних барв?
– Стосовно попси, то я цілком згодний з найсуворішими оцінками. В Україні дуже низький рівень у багатьох галузях, так само і в українській естраді. Але «ВІА гра» та брати Костянтин і Валерій Меладзе – це приклади кращого, це те, на що можна рівнятися, що викликає добру реакцію, гарні оцінки, бо це справді цікава, «добротна» музика.
Костянтин Меладзе – один з небагатьох продюсерів, який навчився робити свою справу на світовому рівні, до того ж він чудовий композитор. Тому я скидаю перед ним капелюха. Не можу сказати, що «ВІА гра» мене якимсь чином розвиває чи відкриває якісь мої грані, вона дає роботу мені і моїм однодумцям, які також є учасниками гурту «Z-Band», тож ми маємо можливість триматися купи і планувати спільні проекти. З другого боку, сольна кар'єра для музиканта – це найкраще і найдорожче, що може бути,– тоді все інакше відбувається. Та на сьогодні реальний стан справ сумніший, ніж хотілося б. Можливостей заробляти на хліб сольними проектами ще замало. Практика перебування джазменiв у різних жанрах відома в усьому світі, приміром, такі зірки, як Віктор Бейлі і Омар Хакім, працювали з Мадонною, і це аж ніяк їх не затьмарило, вони просто виконували свою роботу, звісно, робили це дуже добре, на професіоналів такого рівня завжди є попит. Гадаю, моя співпраця з «ВІА грою» має схоже підґрунтя.
– За кордоном відомі інструменталісти, зокрема бас-гітаристи, беруть участь у незвичайних проектах: виступають з симфонічними оркестрами, з оперними співаками, з виконавцями на народних інструментах, особливо на африканських, латиноамериканських, і таке інше. У нас джазові склади зазвичай типові, стандартні: барабани, бас-гітара, гітара, фортепіано, духова секція. А так хочеться скрипки, бандури, цимбал, сопілок, баяна... Чи є в планах на наступні «джаз-кола» запрошувати представників академічних, народних, естрадних жанрів, які тяжіють до джазу?
– Бас-гітара – такий самий повноцінний інструмент, як і будь-який інший, тому в усьому світі басисти практикують музикування з виконавцями на зовсім різних, несподіваних, іноді екзотичних інструментах. Мені здається, ця практика прийде до нас тоді, коли буде більше таких концертів, як «Jazz Коло», таких фестивалів, як «До#Дж», «Jazz in Kiev», «Коктебель», «Єдність» тощо. Це стимулює музикантів до розвитку, експериментів, до чогось нестандартного. Широкий вибір роботи, концерти, конкуренція, отже, й у публіки з'являється широка можливість вибирати, це породжує те, про що ви мрієте: розмаїтість і різноманітність складів. До речі, альбом, який я задумав і хочу втілити, можливо, певною мірою заповнить прогалину, про яку Ви нагадали,– вже записана пісня в дуеті з Віктором Павліком, одну з народних пісень запишу з саксофоном, зроблю дует з контрабасом... Взагалі, це буде альбом переважно дуетний. Хоча задумуєш одне, а виходить зовсім інакше, багато речей під час роботи в студії змінюєш, бо коли долучаються чудові музиканти, вони ніби привносять себе, і музика змінюється, найчастіше в кращий бік.
– Ігорю, Ваше життя – суцільна гонитва. Чи не дратує Вас, що за наявності шаленої кількості суто музичної роботи, доводиться витрачати час на організаційні питання, менеджмент, продюсування?
– Звісно, мене гнітить, що організаційні справи забирають дуже багато часу, який я міг би витратити на більш приємні мені музичні речі, але я чітко розумію, що без мене ніхто нічого не зробить і справа «загнеться». Це, напевно, закономірно: коли ти втілюєш проект і хочеш зробити все добре, то не надійся на те, що, роздавши людям завдання, отримаєш результат, на який сподіваєшся. Хтось недопрацює, хтось поставиться несерйозно, хтось не виконає через якісь об'єктивні причини. Тому часто доводиться своїми надзусиллями, нервами рятувати ситуацію, але, певно, інакше поки що в нас неможливо: «маємо те, що маємо». Та я втішений, що завдяки «Jazz Колу» в моєму житті відбувається позитивний рух вперед: почали виходити відео- й аудіодиски живих виступів наших джазменів. Видавництво «Темпора», «Jazz Коло» роблять надзвичайний внесок у розвиток національної музичної культури, тільки ми цього ще не усвідомлюємо.
– У Національному університеті культури і мистецтв Ви навчаєте молодих бас-гітаристів. Коли ми побачимо Ваших учнів на концертній сцені, приміром, як вставний номер у Вашому бенді? Як грає Ігор Закус – ми знаємо, а от чого він вартий як педагог?
– Навчаю так, як можу, але вчуся і в студентів своїх, зростаю разом з ними. Викладання розвиває мене в напрямах чи площинах, відмінних від концертної діяльності.
Хоча поки що, на жаль, не можу похвалитися тим, що виховав когось гідного, мої учні – ще сирий матеріал, з цієї глини ліпити і ліпити... Звісно, в мене є надія на те, що зерна, які я висіваю, проростуть і, можливо, дадуть добрий урожай.
– Що для Вас є найбільшим щастям?
– Коли здорові мої діти, рідні і друзі, коли я здоровий і сповнений сил, можу робити те, що мені подобається. А якщо є ще й натхнення, то це пік щастя, напевно. А коли задумане втілюєш – розумієш, що живеш недарма.
Володимир Коскін, VOX
Додав Art-Vertep 17 червня 2009
