Автори / Акутаґава Рюноске / Дракон-самогубця Акутагава Рюноске

Творче натхнення – річ примхлива: іноді з’являється, іноді зникає – навіть на декілька років. І виходів для мистця у такому випадку два: чекати, поки воно знову прийде, або продовжувати працювати, сподіваючись, що муза завітає під час роботи. Класик японської літератури, неперевершений майстер новели Акутагава Рюноске обрав третій шлях – самому піти з життя, позбавленого творчого натхнення. Адже йому існування без письменницької музи видавалося позбавленим сенсу…

Народжений під знаком Дракона

Життя Акутагави Рюноске небагате зовнішніми подіями – та й прожив він усього тридцять п’ять років, дванадцять із яких присвятив цілковито лише творчості. Майбутній письменник народився в Токіо 1 березня 1892 року – в день Дракона і місяць Дракона. Оскільки дракон у світогляді японців – істота ідеальна і священна, то батьки дали хлопчику відповідне ім’я – Рюноске (“рю” – ієрогліф дракона). Хлопчик з’явився на світ, коли його батькам було вже за тридцять – а це в Японії того часу вважалося поганою прикметою. Тому, дотримуючись давньої традиції, батьки зробили вигляд, ніби дитину їм підкинули, і віддали її на всиновлення дядьку. Так Рюноске прийняв дядькове прізвище – Акутагава, а рідне – Нііхара – загубилося в часі.

Родина мала серед пращурів письменників і вчених, ревно берегла давні японські традиції. Хлопчик зростав у середовищі, де перше місце посідала культура, тут захоплювалися середньовічною поезією й старовинним живописом. Можливо, це й привело його на творчий шлях. Закінчивши школу з відзнакою, Акутагава вступив до коледжу вивчати англійську літературу, а потім і до університету – на філологічний факультет. Занняття в університеті видавалися Акутагаві нудними, і він перестав їх відвідувати. Натомість разом із університетськими друзями взявся видавати власний журнал «Сінсітьо». Тут пізніше й вийшли друком його перші оповідання.

На сторінках журналу молоді літератори відстоювали погляди свого творчого об’єднання «Школа нової майстерності». Оголосивши себе «антинатуралістами», вони виступали з критикою натуралістичної школи, що тоді займала провідне місце в японській літературі. Акутагава надзвичайно цікавився основними напрямками західної літератури. Він вважав західноєвропейську літературу останнього десятиріччя ХІХ століття взірцевою і навіть колись зазначив, що “людське життя не вартує й одного рядка Бодлера”. Акутагава відстоював цінність літератури як мистецтва, тому вважав, що художній твір має відзначатися вигадкою, навмисною фабульністю, розмаїттям і яскравістю матеріалу, неординарністю образу та виразністю мови. Саме цими рисами й вирізняються його перші оповідання «Ворота Расьомон» (1915) та «Ніс» (1916), що змусили говорити літературні кола Японії про появу нового талановитого автора. Писати так, як Акутагава, японські літератори ще не вміли, і тому вже перші оповідання принесли автору визнання не лише на батьківщині, але й у світі.

Життя – це творчість

Акутагаву приваблював світ давнини, і саме до неї він найчастіше звертався у своїй творчості. В давніх часах він шукав аналоги вчинків, думок, психології сучасних йому людей. Навіть за першими оповіданнями можна визачити риси, характерні для творчості Акутагави в цілому, – це відсторонено-іронічна позиція оповідача, іноді пом’якшена гумором, обігрування відомих сюжетів зарубіжної й давньої японської літератури…

1916 року Акутагава Рюноске закінчив університет і отримав посаду викладача англійської мови в коледжі. Правда, викладацька діяльність йому не подобалась: «Варто мені побачити обличчя учнів, як відразу ж охоплює нудьга – і тут уже нічого не вдієш. Зате я моментально оживаю, коли переді мною папір, книги, перо й добрий тютюн». Час викладацтва був найбільш плідним у його творчості – всього за дев’ять місяців письменник створив близько двадцяти новел, есеїв та статей. І вже у двадцять чотири роки письменник добре знав, що таке слава. Його життя було цілком благополучним: міцна родина, літературне визнання, творчий успіх. Здавалося, що й надалі все складатиметься чудово, що попереду в письменника щасливі роки творчої праці, але...

У творчості Акутагави поступово почали проступати похмурі фарби, все частіше він торкався проблеми натхнення у творчості. Можливо, на це вплинула робота, на яку письменник згодився із примусу долі. Річ у тому, що довгий час Акутагава намагався отримати місце викладача в університеті, але справа просувалася повільно, і тоді письменник прийняв пропозицію працювати в газеті. Після тридцяти років йому стало все важче братися за перо, і це дуже непокоїло письменника. Тривоги додовало ще й те, що Акутагава боявся з’їхати з глузду, як його мати. Вона померла від тяжкої душевної хвороби в тридцять три роки, коли письменнику було лише дев’ять місяців. І чим ближче письменник підходив до того віку, в якому померла мати, тим більше страшився, що з ним може трапитися те саме. До того ж він відчував відсутність натхнення, і письменнику все більше здавалося, що талант вичерпався і він не здатен більше писати, що насувається творча криза і повна пустка. Акутагава взявся аналізувати власну творчість і вирішив дати їй безпристрасну оцінку. Своє письменництво він порівнював із непотрібним вмінням одного юнака здирати шкуру з дракона, про що мовиться в притчі давнього китайського філософа та вченого Чжуан-цзи. Як не парадоксально, саме в цей час творчих мук з’являються найсильніші твори Акутагави – це оповідання “В хащах”, автобіографічна новела “Зубчасті колеса”, повість-сповідь “Життя ідіота”.

“Психологія самогубці”

Душевна напруга досягла кульмінації, коли письменника, який майже не вставав з-за робочого столу, почало мучити безсоння. Побороти його вдавалося, лише застосовуючи щоразу більші дози снодійного. Письменник уже не міг обходитись без вероналу, а сомнамбулічний стан, спричинений вживанням ліків, не полишав його навіть удень. Проте кожну мить, коли розум Акутагави прояснювався, він присвячував творчості. Навіть у день, коли письменник вирішив піти з життя, 24 липня 1927 року, у вікні кабінету допізна горіло світло – він працював над рукописом. Це був передсмертний “Лист другу”, в якому Акутагава вирішив докладно описати психологію самогубця: “...Ще ніхто не описав достовірно психологію самогубця. Мабуть, це пояснюється недостатнім самолюбством самогубця або недостатнім психологічним інтересом до нього самого. В цьому своєму останньому листі я хочу повідомити, що є психологія самогубця...” А вранці Акутагаву Рюноске знайшли мертвим. Друзів та близьких його вчинок шокував, проте не здивував: останні кілька років життя він так багато говорив і писав про самогубство, що всі просто звикли до цього. Після довгих і болісних роздумів про спосіб і місце смерті письменник вирішив прийняти смертельну дозу снодійного...

Хтозна, як склалося б життя Акутагави Рюноске, якби не передчасна смерть. Можливо, з-під його пера на світ з’явилися б нові твори, не менш майстерні, ніж попередні. А може, письменник дійсно відчував, що натхнення до нього більше не прийде. Адже смерть його страшила менше, ніж творчість без натхнення.

Мирослава Крат, «Друг Читача»

Додав Art-Vertep 15 липня 2009