Автори / Лесь Подерв’янський / Гра на роздягання. Театральний «Антитеатр» Леся Подерв’янського
Якщо зазвичай потенціалом слова послуговуються для того, щоб із його участю внутрішні імпульси «одягати» у
Слово в текстах Леся Подерв’янського грає, як і сам Лесь, який одним із перших в українському художньому просторі відчув, що література — це не «служіння», і не «високе покликання», і вже зовсім не «трибуна» й тим паче — не «зброя», а що це насамперед естетична гра, і що сприймати її також варто за канонами гри. Особливо коли це гра на роздягання, в якій і саме роздягання постає формою гри.
А в тому, що Подерв’янський — вельми кваліфікований літературний гравець і досвідчений актор у літературі, переконатися нескладно. Для цього досить ознайомитися з його книжкою «Павлік Морозов», до якої увійшли тексти, вже апробовані на слухачах і читачах.
Лесь Подерв’янський, як достеменний
Те, що він пише, може видатися «п’єсами» або принаймні «п’єсками». Проте і «Павлік Морозов», що своїми розмірами може бути співвіднесений із новочасною «драматичною поемою», і компактна «Утопія», і мініатюра «Множення в умі, або Плинність часу», і ще мініатюрніший «Рух життя, або Динамо», й інші форми — це тексти із зовнішніми ознаками драматичного жанру, це сучасна парафраза драматичних атрибутів, що цілком межує із грою в драматургію.
Лесь Подерв’янський грає, коли на початку текстів подає перелік і «стислу характеристику» дійових осіб, імітуючи спорідненість своїх «антип’єс» зі сталими регаліями драматичних жанрів. Лише «Рух життя, або Динамо» не має такого списку, та й то тому, що в цьому не виникає абсолютно ніякої потреби, позаяк у тексті немає й натяку на дію, а є лише ескізні рухи персонажів.
Він відверто грає, коли в титульному тексті викомбіновує, поруч із «головним героєм», ім’ям якого названо цю, за авторським визначенням, «епічну трагедію», таких його (за авторською версією) родичів, як Савва Морозов, Пєлагєя Нилівна, Павєл Власов (свідомо зберігаються російські варіанти звучання їхніх імен), а також Генерал Власов. Він свідомо грає, коли у текст «Множення в умі, або Плинність часу» вводить таких дійових осіб, як
Він беззастережно грає, коли дає текстам такі назви, як «Хвороба Івасика» й «Данко», свідомо адресуючи спровоковані ними асоціації відомим образам і творам, укоріненим у нашій свідомості, здається, ще до народження. Він, безумовно, грає, коли текст «Данко» супроводжує цілком канонічним для літературознавства
Та й «дійові особи» для Леся Подерв’янського — також сфера
«Дійові особи» у текстах Леся Подерв’янського — це доволі експериментальні й метафоричні позначки, яких і персонажами не завжди назвеш. Сутність своїх живих і не дуже живих «дійових осіб» автор підкреслює вельми соковитими прозовими інтервенціями, що можуть нагадувати «ремарки» з традиційних драматичних творів. Роблячи нотатки до сценічного «іміджу» персонажів «Павліка Морозова», він немовби роздягає їх своїми характеристиками, чим досягає цілковито фантасмагорійного ефекту. В тексті «Утопія» усі «дійові особи» об’єднані словом «сільський» — відповідно, «утопіст», «детектив», «вчитель» і, нарешті, «недоумок». У тексті «Остановісь, мгновєньє, ти прєкрасно!..» до реєстру «дійових осіб» він зараховує такий національний символ, як «Сало», і такий інтернаціональний бренд, як «Портвейн», що символізують єдність «нашого» і «світового».
Проте найпомітніше, найвиразніше, найфеєричніше автор грає в царині мови. І саме у ній він досягає найбільшого «роздягального» ефекту. У свої неодраматичні тексти він уводить, як лікар, що рятує хворого від нападу хронічної хвороби, густі ін’єкції гранично живої, експансивної, вибухової мови, на якій, власне, й побудовані всі його текстові екзерсиси. Він послідовно «роздягає» і мову, і сам процес мовлення, залишаючи в них переважно натуральні, реальні інтонації та лексику.
Сказати, що Лесь Подерв’янський одним із перших почав застосовувати потенціал і ресурси заниженої мови, — означає нічого не сказати.
Він був і залишається серед перших в українському мистецтві, хто відчув, що мат — це той формат мови, який «живее всех живых» інших різновидів мови, що це — категорія новітньої міфопоетики й міфології.
Він чи не першим у нас зрозумів, що те, що принизливо називали і продовжують називати «матом», насправді є особливою образною нішею, що мат
І Лесь Подерв’янський почав грати на цьому полі. Причому він оголосив тотальну
«Мат з нами», — сказав Лесь Подерв’янський. Сказав так, як виголошують політичні програми, як переконують у правоті власних вчинків, як роблять життєво необхідні кроки. І цим самим зробив рокіровку, що врешті докорінно змінила ситуацію на шахівниці української літератури: те, що належало до позатекстових величин, ожило і
Оголеною і безпосередньою мовою свого «антитеатру» Лесь Подерв’янський неначе вирішив довести й оприлюднити, що
Проте було б відвертим спрощенням зводити мову текстів збірки «Павлік Морозов» лише й виключно до мату. В своїй основі мовна картина Леся Подерв’янського становить собою не таке вже й однозначне та одновимірне явище, оскільки містить досить строкаті й різнополюсні мовні малюнки.
Провідна інтонація його текстів — стилізація під просторіччя. (Стилізація, між іншим, — також варіант і площина гри). А просторіччя в Подерв’янського особливе — це злиття розмовного й книжного стилів, комічного й пародійного виявів, натурального й гротескного начал. Це абсурдний, немислимий і тим привабливий «дует» російської мови з українським мовленням; це грайливий ракурс «російської мови з українським написанням»; це симбіоз начебто російської та начебто української мов.
Проте цими штрихами мовний портрет Подерв’янського далеко не вичерпується. Йому також властива
Лесь Подерв’янський — представник багатогранної та ерудованої культури, естет і мистецький гурман, знавець нюансів естетики й поетики — грає у
Подерв’янський грає тому, що він художник за своїм внутрішнім станом, за духом, за визначенням, тому що він відчуває: там, де немає гри, і мистецтва не існує. Його драматична гра — це альтернатива всьому, що він потрактовує як маскульт, стандарт і канон. А різниця між ними, за його логікою, не така вже й суттєва, позаяк і канон, і стандарт, і маскульт уніфікують людину й людське. Інакше кажучи, роблять усе те, що й пародіюють
А ще тексти «Павліка Морозова» — це гра інтелектуала, який відчуває й усвідомлює, що єдине, що залишається інтелектуально непересічній особистості в незатишному й розхристаному соціумі, — це не полишати своєї гри, яка її рятує і надає сили для дихання.
Ярослав Голобородько, «Дзеркало тижня»
Додав Art-Vertep 26 липня 2006
Про автора
Народився Лесь Подерв'янський 3 листопада 1952 року. Киянин. Мешкає на Бесарабці (раніше на Липках). Має дочку і дружину. Дружина, дід і батько Леся — всі художники, як і сам Лесь. Закінчив художню академію (що раніше називалася Київськи
ну його, читайте Івана Рябчия!