Автори / Джонатан Сафран Фоер / Донт бі дістрессд віз йор інгліш!
Зазвичай, щойно американці беруться зняти щось чи то про Росію, чи то – крий Боже – про Україну, я хапаюся за голову і, притримуючи її двома руками, дивлюся кінострічки такого штибу. Хай то буде черговий фільм про російських шпигунів або ж історія Чорнобильської трагедії, а чи фільм про Голодомор. Зі стрічкою «Все ясно» (Everything Is Illuminated), знятою 2005-го року режисером Лівом Шрайбером, сталося зовсім інакше. На моє здивування, Україна тут постала майже такою, якою її бачу я і, швидше за все, такою ж її бачите і ви. Звісно, якщо з почуттям гумору у вас «усе ясно».
Фільм «Все ясно» за однойменним романом Джонатана Сафрана Фоера було знято чотири роки тому, 2005-го року. Тоді ж у київському видавництві «Факт» вийшов друком український переклад Ростислава Семківа, однак і переклад, і оригінал поряд із екранізацією мають одну помітну хибу: вони писані (або ж перекладені) тільки однією мовою – чи то англійською, чи то українською. Натомість на екрані маємо феєричну багатомовну картину, де вдало співіснують англійська, «одеський варіант англійської», російська та українська мови! І все це – в супроводі запального циганського панку від культового українсько-американського гурту «Gogol Bordello».
І хоча фільм не зірвав усіх голлівудських кас, для українського глядача «Все ясно» є надзвичайно цікавим з кількох причин. По-перше, фільм про Україну і знятий він саме на українських просторах. А відтак, у кадрі не раз з’являється рідненька українська залізниця, львівський вокзал, чи то пак двірець, а також чудесна вкраїнська природа. І це вам, погодьтеся, не булька з носа, як кажуть на Рівненщині! По-друге, у фільмі знявся соліст «Gogol’я Bordello» Євген Гудзь, якого американці називають по-своєму – Юджин Гатс, а також улюбленець усіх тінейджерів Елайджа Вуд, відомий за роллю гобіта Фродо зі знаменитого «Володаря кілець». Ну і, як годиться, до двох причин слід додати ще й третю. І це – смачнюща мова. Ех, чого варта мова, якою розмовляє простий парубок Алекс у виконанні Гудзя! Можливо, англомовному глядачеві мовна гра видалася не смішнішою, ніж нам анекдотичне «мая твая нє панімать», однак для українськомовного глядача саме цей «одеський варіант англійської» і є чи не основним джерелом комічного. І прошу вас не лякатися, адже елементарних знань іноземної має вистачити для того, щоб зрозуміти, про що йдеться (навіть я зі своїм броварським варіантом англійської мови допетрав майже все. Щоправда, з другого разу, але то вже, погодьтеся, деталі).
А історія, скажу вам, доволі проста. Американський єврей Джонатан Сафран Фоер (Елайджа Вуд) вирушає до України, щоб знайти таємничу Августину, жінку зі світлини, жінку, яка врятувала Джонатанового діда, як не дивно, теж Джонатана Сафрана Фоера. Сам по собі Джонатан-молодший (або ж «Джонфен», за версією Алекса) досить цікавий персонаж: колекціонер звичайних дрібничок, малесеньких «родинних реліквій» (наприклад, бабина вставна щелепа, шматочок вареної в кожушок картоплини тощо). Окрім того, що Джонатан колекціонер і «жид», як його любовно називають одеські знайомі, він іще й вегетеріанець, а значить – людина невиправно дивна в очах «нормальних українців»! Утім, Джонатан Сафран Фоер – не єдиний дивак у фільмі. Є ще водій, дід Алекса. Окрім того, що Алексів дід ненавидить «жидів», він ще й свято вірить, що є сліпим, а тому поряд із ним завжди – сука-поводир Семі Девіс Джуніор Джуніор, так звана «an official seeing eye bitch» (а як усе-таки колоритно звучить!). І ці троє диваків, не враховуючи, даруйте на слові, суки, вирушають до самої Волині, щоб знайти знищене нацистами на початку Другої світової війни єврейське поселення Траченброд, де нібито жив Джонатанів дід і та сама таємнича спасителька Августина. Як на мене, то бурлеск з усієї цієї ситуації аж пре. Хоча й драми не бракує, зрештою, як і в усіх інших фільмах на тему Голокосту.
Що ж до книжки, то мушу визнати, що роман Фоера в кількох моментах програє екранізації. Адже все зайве режисер викинув, натомість додавши чогось свого. Так, не надто захопливі, а може, навіть дещо нудні для широкого читача два перші розділи, в яких розповідається історія волинських євреїв і родини Фоерів, у фільмі передано всього кількома десятками кадрів – серією старих фотокарток із сімейного альбому. І – все ясно. А хіба не так, скажіть, мають робитися добрі кінокартини?
Хозе Перейра, «Друг Читача»
Додав Art-Vertep 10 серпня 2009
та не може бути, що його знімали в Україні. хоча фільм мені сподобався