Автори / Астольф де Кюстін / Французько-українська правда про Росію
Даремно бідкався сивочолий російський класик, що, мовляв, розумом Росію не осягнути, – одному спритному французу, який не володів російською, це вдалося за неповні три місяці. Причому вдалося в чотирьох томах і так дошкульно, що і в ХХ столітті один із американських посланців у СРСР замість писати розлогі доповіді про радянський народ тихцем списував їх із книги, змінюючи лише дати. Підступний і «невихований» (за виразом Миколи І) маркіз Астольф де Кюстін не стільки побачив правду, як здогадався про неї. Хоч і їхав француз до Росії із грандіозними «рожево-окулярними» очікуваннями та з величезною образою на батьківщину, яка стратила його батька, однак повернувся щирим патріотом, бо гіршого за Московщину місця вже й не сподівався відвідати.
Нарешті у спільному проекті видавництв «Ярославів Вал» та «Український письменник» з’явився український переклад цієї книги, нарешті й ми можемо дізнатись усю правду про Росію. Але при уважному вчитуванні у пропоноване щастя приходить розчарування – це навіть не півправди, а лише невеликий шматочок четвертинки від усієї обіцяної правди. Перед нами конспект скандального видання з розлогими цитатами та додатками, зробленими Д. Донцовим та перекладачем О. Мерчанським ще в 1958 році в Нью-Йорку, а тепер наново передрукований у незалежній Україні. Власне, тому книга вийшла специфічною. Наприклад, коментарі Донцова про настирливе виття пасмистих гієн московської еміграційної преси чи про схожість поглядів Кюстіна та Шевченка на церкву та літературу московитів влучні та дотепні, але на сьогодні вони видаються не дуже актуальними.
Та чи можна взагалі довіряти французам, коли вони кажуть про Росію такі нехороші речі. Адже для росіян, на думку «в’їдливого жабоїда» (одне з прізвиськ де Кюстіна серед російських можновладців), бути дисциплінованим – значить бути цивілізованим, а примус і послух – два божества їх поліції та нації. Уся їх країна – це в’язниця, ключ від якої – у царя і т.д. Власне, заявлене на обкладинці не зовсім відповідає змісту – самого тексту прискіпливого маркіза обмаль, натомість додаткових роздумів – надмір, здебільшого про актуальність давно сказаного та застережень про незмінний характер російського духу.
У передмові упорядники щиро обіцяють ознайомити нас із найцікавішими спостереженнями та думками де Кюстіна, прискіпливо вибраними із найповнішого п’ятого французького видання, але від цього почуваєш себе окраденим. Мовляв, у нас є вся правда про Росію, але вам її буде забагато, тож ми обрали для вас трохи – обійдетесь і цим. Лишається вірити, що від нас, читачів, не приховали найважливішого. Ачи, може, нас таким чином спонукають вчити французьку, щоб, зрештою, ми вдовольнили нашу правдолюбну душу та до кінця розібралися з усією правдою чи неправдою про Росію.
Максим Нестелєєв, «Друг читача»
Додав Art-Vertep 12 серпня 2009
Про автора
.
