Автори / Владислав Єрко / «Відсутність... помилок робить ілюстрацію неживою»
Ілюстрації цього талановитого художника-графіка можна побачити на V Київській Міжнародній книжковій виставці-ярмарці, яка проходить з 18 по 21 серпня в Міжнародному виставковому центрі. Очевидці пригадують, як всесвітньо відомий бразильський письменник Пауло Коельо, побачивши книгу «Снігова Королева» Ганса Християна Андерсена, випущену київським видавництвом «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», презентовану на Московському книжковому формі, гортаючи сторінки, розглядаючи малюнки, із сумом сказав: «Це — найкраща дитяча книжка, яку я бачив, жаль, що її не було у мене в дитинстві». Автором ілюстрацій до «Снігової Королеви» був київський художник — Владислав Єрко. Сьогодні творчість українського художника-графіка знана у світі. А першою з багатьох книг, проілюстрованих Владиславом Єрком, яка викликала неабиякий резонанс, став збірник творів відомого американського письменника-антрополога Карлоса Кастанеди. І відтоді майже кожне нове книжкове видання, оформлене Владиславом Єрком, стає подією в середовищі книголюбів. Цього року члени комітету Премії ім. Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва одноголосно віддали свої голоси за цього талановитого художника-графіка.
— Пане Владиславе, вам належить думка, нібито існують книжки, які не піддаються ілюструванню, і як приклад — згадували про марні спроби багатьох художників проілюструвати «Майстра і Маргариту» Булгакова. Які книги складно оформлювати й чому?
— Зауважу: суб’єктивно не піддаються ілюструванню... Хотів би уточнити: не піддаються саме зараз. Справді, я так казав в одному з інтерв’ю, та з плином часу виявилося, що проілюструвати якийсь конкретний літературний твір усе ж можна через певну кількість років, щось змінюється — і попереднє табу перестає діяти. І «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова не виняток. Однак не хотілося б бачити ілюстрації до цього твору, створені будь-ким і будь-як. Найбільша складність — це власне бачення образів Майстра, Воланда, Маргарити, які живуть в уяві кожного читача. І створити «універсального героя» для всіх надзвичайно складно.
— Окрім досвіду й майстерності, у художника має бути натхнення і настрій, щоб розпочати роботу...
— Років п’ятнадцять тому я перебував на піку самовпевненості й вважав, що можу взятися за будь-що — й у мене обов’язково вийде. Це тривало, доки я не спробував проілюструвати «Фауста» Гете. Усі образи здавались легкими у трактуванні, залишалося лише втілити їх на папері. Але дуже швидко мій «порох у порохівницях» скінчився. З’ясувалося, що ні технічно, ні інтелектуально я не готовий реалізувати задумане. Тому все у цьому світі відносне.
— Ваші ілюстрації, зокрема, до таких книг, як «Снігова Королева» та «Казки туманного Альбіону», вражають скрупульозністю, з якою виписані деталі (у лицарських обладунках, костюмах персонажів, фортецях і палацах, природних ландшафтах). Скільки потрібно було «перелопатити» літератури, щоб із такою достовірністю відобразити епоху середньовіччя?
— Побачене в ілюстраціях є певною ілюзією й оманою, досягнутою художніми засобами. Уже кілька дослідників середніх віків мені подібні запитання ставили, мовляв, яким століттям датуються, приміром, «Казки туманного Альбіону»? Чесно кажучи, я — проти прив’язки подій, про які йдеться у казках, до будь-якого часового періоду. Чому, власне, середньовіччя обмежене кінцем V століття і серединою XVII століття? Це може бути й дохристиянський період... І події в казках можуть відбуватися як у Шотландії, так і в Англії або Уельсі... Більшість людей читатимуть книгу не як енциклопедію, а як збірник казок, в основу яких покладено вигадані, фантастичні чи авантюрні події.
— Тобто ви свідомо уникаєте документальної достовірності...
— Відверто кажучи, на цю документальну достовірність намагаюсь не звертати уваги під час роботи над ілюстраціями. І виникає це не від самовпевненості. Коли мені хочеться зробити якусь мішанину, якийсь навіть «букет», то я його роблю, і совість мене не мучить. Так чинять практично всі. Наприклад, кінорежисер Бергман одягнув Гамлета в костюм початку ХХ століття, а точніше, у військову шинель зразка 1914 року. А події в трагедії відбуваються у ІХ чи ХІІ столітті. Так само запропонували власне трактування образу Гамлета такі знамениті митці, як Юрій Козінцев, Лоуренс Олів’є, Дзефіреллі, Бранна. Отже, є якісь важливіші речі в мистецтві, ніж костюмно-архітектурна достовірність.
— Розкрийте секрет: із чого починається процес створення ваших ілюстрацій?
— Ця робота складається з кількох етапів. Перший, умовно кажучи, — створення великої купи несортованого «сміття». Тут я намагаюсь зачепитися за певну деталь, дрібничку, що дасть змогу наблизитись до створення художнього образу. У процесі роботи поступово починає вибудовуватися композиція малюнка. І це вже другий етап. Врешті-решт, третій — кольорове вирішення ілюстрації.
— А щодо техніки виконання?
— Це папір, туш, темпера, акрил, акварель, тобто фарба на водяній основі. До речі, їх використовую і зараз у роботі над ілюстраціями до твору «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері та казок Андерсена. Так само їх застосовував, оформлюючи «Снігову Королеву». А от у «Казках туманного Альбіону» п’ятдесят відсотків роботи було виконано на комп’ютері.
— Чи не здається вам, що художник, використовуючи комп’ютерні графічні програми, привносить якусь фотографічність в ілюстрацію?
— Моя колега Катерині Штанко якось гарно сказала: «Цінність малюнка на папері — це сума його недоліків». Коли малюєш на графічному планшеті, який повністю імітує твої рухи на папері, практично застрахований від помилок. На комп’ютері, на відміну від паперу, художник-графік має можливість безліч разів переробляти, удосконалювати малюнок. І йому здається, що все у нього виходить класно. А потім виявляється, що відсутність ось цих помилок і робить ілюстрацію якоюсь неживою, засушеною.
— Вдивляючись в ілюстрації до «Казок туманного Альбіону», можна побачити латинські вирази на лицарських обладунках казкових героїв. У ваших графічних роботах можна віднайти чимало прихованих деталей-символів, які дуже органічно передають давню епоху...
— Менше всього претендую на славу Арчимбольдо, Далі чи Блейка, які полюбляли вмонтовувати у свої роботи приховані образи-символи. У мене виникали такі «дитячі» спроби, не знаю чим вони були спровоковані, щось в ілюстрації кодувати, шифрувати... Справді на обкладинці книги «Казки туманного Альбіону», де зображено портрет лицаря в обладунках, є певний набір розенкрейцерсько-тапмлієрської символіки, атрибутики. Тоді це здавалось доцільним. Зараз так не вважаю. Особливо після того, як до видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» надійшов лист на моє ім’я від «нащадка» якогось розенкрейцера чи тамплієра, чи масона зі стажем. Автор листа запевняв, що я йду в правильному напрямку і він може розширити мій розенкрейцерський світогляд. Після цього остаточно зрозумів, що кодуванню і шифруванню в ілюстраціях треба покласти край.
— Книги, оформлені вами, виходять друком не лише в Україні, а й за кордоном. Чи відчували якусь відмінність у ставленні вітчизняних і зарубіжних видавців до виконаної вами роботи?
— Книги з моїми ілюстраціями виходять більш ніж у двадцяти країнах світу, й не пригадую випадку, коли б виникали глибокі суперечки між мною як виконавцем і видавцем-замовником. Чудові взаємини склалися з видавцями з Великої Британії, США, Латвії. Мої ілюстрації завжди їх влаштовували. Правда, іноді дивували видавці з Вірменії та Південної Кореї. Не в плані передачі через художні образи якоїсь східної філософічності, а, навпаки, вимагали, якщо так можна висловитися, більшої «мікімаусності» та «діснеївщини» в ілюстрації...
Знаєте, в процесі роботи над ілюстраціями я роблю силу-силенну помилок. Тому в мене зовсім не виникає бажання повторювати ще й чужі помилки. Але коли видавець півтори години починає розповідати, як йому подобається все, що створено, а потім раптом хоче від мене чогось нового, того, що я сам ще не побачив... А він уже побачив чи відчув, і, головне, знає куди мене треба вести, бо, мовляв, я ще «сліпе кошеня»... Десь приблизно так відбувається розмова з деякими видавцями. Тому іноді хочеться сказати у відповідь, що «кошеняті» вже скоро виповниться «півстоліття», а з ним так жорстоко жартують...
— Можна лише уявити, як важко на перших порах утвердитися в жанрі книжкової графіки випускникам вищих художніх навчальних закладів.
— Я сам був студентом і також оббивав пороги видавництв у пошуках роботи. Так було, є й буде. В інституті перед тобою засвічують якісь лампочки, вказують напрямки, стилі. Наприклад, викладач поліграфічного інституту Борис Васильович Валуєнко, чий досвід, смак поважають багато поколінь київських студентів, знайомить із кращими зразками книжкового оформлення, розкриває секрети ремесла, прищеплює любов до книжкової графіки... Але за порогом інституту ви стикаєтесь із видавничою реальністю, де не люблять «революцій та нестандартності». Не всі художники мають здоров’я роками битись у цю стіну. Видавці, з якими їм доводиться спілкуватися, часом взагалі не мають уявлення, що таке мистецтво книги, її зовнішнє і внутрішнє оформлення. Відтак український книжковий ринок наповнюється убого ілюстрованими виданнями. У когось з художників вистачає сил цьому протистояти, а хтось замість ілюстрування починає займатися живописом чи станковою графікою, які дають змогу вижити матеріально.
— Пане Владиславе, а у вас не виникало бажання спробувати себе реалізувати, приміром, у живописі або в художньому оформленні театральних вистав чи фільмів?
— Був такий словацький графік Альбін Бруновський, творчістю якого я тривалий час захоплювався і навіть внутрішньо від неї залежав. Так от, коли йому пропонували створити декорації до спектаклів чи кінострічок, він спочатку погоджувався, а потім відмовлявся. Своє рішення він пояснював тим, що запропонована робота триватиме рік, а за цей час можна проілюструвати дві книги... У книжковій графіці я почуваюся комфортно. Та й сил у мене б, напевно, не вистачило, як, приміром, у Сергія Якутовича, на якусь іншу роботу. Я не беруся за оформлення вистав і кінофільмів ще й тому, що заздалегідь знаю, які виникнуть труднощі з багатоступеневими прийомами всіх етапів роботи, безкінечними худрадами. Тому й співпрацюю з Іваном Малковичем (видавництво «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га»), з яким у мене повне розуміння щодо реалізації різних видавничих проектів.
— Ваша співпраця з видавництвом «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» триває вже не один рік. Як би могли пояснити успіх Івана Малковича, який зміг себе реалізувати не лише як письменник, а й видавець-підприємець?
— На мою думку, Іван Малкович є на сьогодні абсолютним романтиком у вітчизняному книговиданні. Можливо, єдиним. Якщо виник якийсь задум, і у нього, образно кажучи, «загорілись очі», він робитиме всі невиправдані трати, припускатиметься помилок. Але, врешті-решт, це чомусь закінчується успіхом. Випущені видавництвом «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» книги просто люблять — і це найголовніше.
— Як відомо, удосконалення не має меж. Як вважаєте, чого ще бракує вашим книжковим ілюстраціям?
— Можливо, легкості, яка притаманна живопису. Періодично страждаю від того, що після будь-якої виконаної роботи з’являється почуття творчого фіаско...
Тарас Головко, «День»
Додав Art-Vertep 19 серпня 2009
