Автори / Мазепа-фест / «Мазепа» і Лукашенко
«Іменний» фестиваль на честь українського гетьмана, що завершився позавчора в Полтаві, вийшов на міжнародну орбіту.
Його першою «гостьовою» ластівкою з–за кордону стала білоруська група «Хуткі Смоуж», яка на полтавському Співочому полі імені Марусі Чурай виступала минулої неділі увечері, тобто під завісу другого, заключного рок–дня традиційного, вже восьмого за ліком «Мазепа–фесту». Наші сусіди–сябри з їхнім виразним фольк–акцентом і знаковим для цієї країни прізвищем лідера (останнього звуть Сергій Лукашенко) таки «завели» публіку своєю щирістю та прагненням створити на сцені атмосферу сільського весілля. Хоча чимось особливим не вразили. Адже і трубачів, і міні–акордеон у руках чарівної солістки ми вже десь бачили... Однак коли на цій протоптаній стежині не видно харизми Олега Скрипки й не чути суголосся «Піснярів», то не полишає відчуття певної вторинності дійства. Надто з огляду на те, що саме фольклорну тематику рок–музиканти слов’янських країн уже так «заїздили», що не для «прориву» — бодай для утримання планки на належній висоті — потрібен постійний пошук «ексклюзиву».
У цьому контексті «свіжішими» виглядали українські виконавці на кшталт івано–франківського гурту «Коралі» з їхньою фантастичною трембітою. До речі, перший «інтернаціонал» на восьмому мазепинському фесті мала репрезентувати ще й російська група із Санкт–Петербурга «Телевізор». Однак до Полтави вона так і не доїхала. Як повідомив власкору «УМ» фундатор і незмінний директор фестивалю, народний депутат України Миколи Кульчинський, жодних політичних чи ідеологічних перепон на дорозі згаданих росіян до «Мазепи» він не вбачає. Адже хлопці з Пітера одразу погодилися відіграти на загалом україномовному фесті за більш ніж скромний для свого статусу гонорар, але заздалегідь попереджали про напружений гастрольний графік. На жаль, вирватися з «обіймів» останнього росіянам не вдалося. Зате Україна була представлена якнайповніше — від Сімферополя до Івано–Франківська.
— При цьому особливо приємним для організаторів відкриттям став набагато вищий виконавський рівень гуртів тієї «золотої середини», яка, власне, й визначає «погоду» української рок–музики, — поділився з «УМ» своїми першими враженнями від фесту Микола Кульчинський. — Так, цього року через фінансові труднощі ми не змогли запросити до Полтави найбільш «розкручених» зірок. Але ж ви бачили, як сприймала наша молодь столичних Dazzle Dreams, «СКАЙ», Павла Гудімова, «Гапочку», харківського «Папу Карло», рівненську «Мерву», полтавських «Трансформера», «Онейроїда» і «Контрабаса». Ще більше втішає нас і таке ж зростання, «дорослішання» глядацької аудиторії, яка залюбки освоює нові для себе пласти музичного мистецтва. Минулорічний «експеримент» із «Піккардійською терцією» виправдав себе, як кажуть, на всі сто. І все ж тоді мали справу з досить «упізнаваним» колективом. А як юнаки і дівчата сприймуть практично невідомий для них квартет оперних співаків «Бельканто»? Не приховую, певні побоювання у нас були. Та вони розвіялись як дим, коли весь глядацький загал Співочого поля вже з перших акордів почав не підспівувати, а на повні груди співати безсмертну «Червону руту» разом із четвіркою фахових тенорів.
«Вічний» хіт Володимира Івасюка «белькантівці» виконували другим. Першим був не менш відомий старшому поколінню українців романс «Ой, ти, дівчино, з горіха зерня...». Тож спершу їхні онуки та правнуки, котрі були головними «завсідниками» Співочого поля, сприйняли такий відвертий «неформат» рок–фесту як своєрідний прикол — з усмішками на устах, а подекуди навіть зі свистом. Однак уже до середини романсу відтанули серця і душі, здавалося, навіть «непробивних» рокерів, які невдовзі буквально шаленіли не тільки від «Червоної рути», а й від наступного оперного шлягера...
Ще однією приємною особливістю аудиторії було її знання багатьох україномовних текстів зовсім не «розкручених» телебаченням груп. Якщо раніше у Полтаві для того, щоб українському не лише за штампом у паспорті рок–виконавцю підспівували, треба було бути щонайменше Олегом Скрипкою чи Святославом Вакарчуком, то тепер на свій «хор» з іншого боку сцени могли розраховувати майже всі гурти. Справді вартісні пісні останніх знайомі сучасній молоді завдяки інтернету, вони вже не губляться під «натиском» телевізійної «попси» і таки знаходять своїх поціновувачів.
Така увага вочевидь накладає підвищенні «зобов’язання» перед аудиторією передовсім на виконавців. Адже сьогодні вже не заховаєшся за звичною відмовкою: мовляв, я такий класний і талановитий, але мене не знають, не слухають, не співають тільки тому, що не «крутять» щодня по «ящику». У цьому контексті «Мазепа–фест» подарував не тільки приємні несподіванки. Однією з них став виступ місцевого «рок–класика», лідера відомої далеко за межами Полтави групи «Арахнофобія» Валерія Власенка. Донедавна цю групу справедливо зараховували до хедлайнерів «рідного» фесту, а Валеру — до когорти його організаторів. Цього ж разу він усередині першого фестивального дня виконав лише одну власну пісню — російськомовний варіант відомого «Дерева» — і зійшов зі сцени.
У такий спосіб було порушено «мовну цноту» фестивалю (головною його вимогою до вітчизняних виконавців був і залишається спів винятково українською мовою). Якщо це був протест проти «вузьких рамок» мовної політики організаторів, то відверто невдалий і недоречний. Адже всі знають, що саме україномовний «Мазепа–фест» вивів Валерія Власенка «в люди», тобто на всеукраїнський обшир і навіть трохи далі. Долучався він і до «проукраїнських» політичних акцій. Та справа навіть не в цьому. З огляду на унікальний за потужністю та тембром голос і, зрештою, на його статус, «батьки» фесту, здається, «навічно» дозволили б Валері співати на їхній сцені навіть китайською, якби він видавав «на–гора» нові якісні пісні. Де вони? І де, власне, зараз та «Арахнофобія», яка «гриміла» повсюдно ще кілька років тому? Адже оте «Дерево» — справді хороша, тільки вже навіть не вчорашня — позавчорашня пісня. Подейкують, останнім часом лідер «Арахнофобії» захопився тим, що, м’яко кажучи, не сприяє творчості. Тож буде дуже прикро, якщо від того згубного захоплення «задерев’яніє» такий талант.
Василь Неїжмак, «Україна Молода»
Додав Art-Vertep 08 вересня 2009
Про автора
Полтавський фестиваль етно-року та сучасного українського мистецтва.
