Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Афіші Товари Інформація

Автори / Юрій Винничук / «Оплески — це те, що мене окрилює»

1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?

Обмежуся 2008–2009 роками. У Польщі вийшла найтовстіша моя книга «Кнайпи Львова» в розкішному поліграфічному оформленні. У Чехії в перекладі Ріти Кіндлерової видали книгу мого чорного гумору «Ги-ги-и». У Франції в оформленні Костя Лавра вийшла «Казка про поросятко» мільйонним тиражем, завдяки чому я веду сите поросяче життя. У Болгарії у вересні видадуть «Весняні ігри в осінніх садах». Перекладаються вони також у Франції та Польщі, готується видання в Росії. «Мальва Ланда» перекладається у Сербії, Болгарії, Німеччині та США. Крім того було кілька публікацій в польських, американських та болгарських часописах і в чеській антології.

2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?

Звичайно, що перекладачі, які потім самі зацікавлювали видавництва. Ніхто ж не перекладає «для себе». Я перебуваю у постійних контактах з моїми перекладачами, листуюся, зустрічаюся, в результаті це уже скоріше дружні аніж ділові стосунки. У мене є кілька перекладачів, які постійно щось моє перекладають. У Польщі це Магдалена Шарецька, яка зрештою захистила й диплом присвячений моїй скромній творчості. У Болгарії – Райна Камберова. У Чехії – Ріта Кіндлерова. В Америці – уже багато років Майкл Найдан. В Німеччині я маю такого прапороносця українського слова як Александер Кратохвіл. Між іншим усі вони спілкуються досконалою українською мовою.

Але є ще живе спілкування. У слов’янських країнах я обходжуся без перекладача і на літературних фестивалях маю таке нахабство читати переклади своїх творів сам. Це дає відчутно більші переваги над іншими письменниками, бо я можу володіти авдиторією. Тексти я, звісно, вибираю легкодоступні на слух, і оплески – це якраз те, що мене окрилює.

3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?

Перекладачі мені пересилають оті всі «рецепції», а видавництва – на відміну від наших – чітко щокварталу інформують про продані екземпляри і про належну мені готівку. Ну, а українська література загалом, і я в тому числі, для Західної Європи… Уявіть собі, що в книгарні вам впадає в око книжка провідного бурятського автора. Чи потягнеться у вас рука бодай анотацію прочитати?

4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?

Я думаю, що фонд «Відкрита Україна» уже дуже гарний крок у цьому напрямку. Отже треба, щоб ініціатива йшла спочатку від нас, а потім снігова куля вже покотиться сама. Просто Україна – це все ще терра інкогніта. За проривом української літератури на Захід мусить стояти держава. Я маю на оці не тільки сучасну літературу, а й класику. Але що тут казати, коли ми досі не маємо повного зібрання творів Володимира Винниченка, Наталени Королевої, Юрія Косача, Ігоря Костецького, Віктора Петрова? А це письменники, які могли б зацікавити перекладачів.

Інша біда – це те, що наші письменники не знають мов. За дуже малими винятками. А відтак вони позбавлені задоволення тусувати на розмаїтих фестивалях і користати з ґрантів. Чи то пак стати «Дітьми капітана Ґранта». Хоча на стипендії, якими є по-суті ґранти, живуть письменники у всьому світі. Ну, не всім же бути Ден Бравнами.

На таких тусовках зав’язуються гарні стосунки, після яких запрошення на тусмани уже розростаються у ланцюговій реакції. Інша справа, що я людина кабінетна, і не на всі заклики відгукуюся. Але якщо комусь подобається циганське життя, то можна цілком безбідно його провести. Часу на писання забракне, але ж зате які враження!

На жаль, враження нашого літературного…гм… бомонду обмежуються ірпінями і дніпровськими теплоходами.

А якщо ви ще можете вислати людині, з якою ви провели кілька днів у приємних розмовах за пляшкою, свої тексти англійською, то це дуже навіть не зле. Ці тексти підуть по руках, і хтось рано чи пізно або на них клюне, або… ні.

А ще добре, знаючи якусь мову, ще й перекладати. Тоді вдячні європейські аборигени починають почуватися в боргу. А ви вже копаєте двері ногами і кажете: «Ну, що ж ви, пацани? Я цього вашого… як його, блін… переклав, а ви провідного… тобто мене… ні тиць, ні пердиць, ні по-рускі здрастє. Не харашо».

ЛітАкцент

 
 

Додав Art-Vertep 23 вересня 2009

Про автора

  Юрій Винничук — український лінгвіст, журналіст, письменник, редактор. Біографія Освіту отримав у Прикарпатському університеті імені В.

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска