Учасники

Автори / Любко Дереш / Любко Дереш, Стівен Кінг і мандрівний молочай

З Дерешем ми зустрілися біля «Смачної плітки», але пліткувати вирішили не в задушливому та прокуреному підвальчику, а неспішно чалапаючи львівськими вуличками. Враження від короткої прогулянки залишилися якнайяскравіші, бо ж легенда сучукрліту мала в руках тендітний зелений молочай в пластиковому горщику, подарований йому кимось (чи не Поваляєвою) в клубі «Пікассо», успішно там забутий, врятований з небуття (тепер вже точно) Стронґовським і дбайливо повернутий розчуленому господарю. Любко вигулював молочай, напевно, лікуючи свіжим повітрям від стресу, а я тим часом тероризувала самого Любка питаннями про Кінга, Нагача, «Намір!» і т.д.

Щось у мене з усіма заходить розмова про переклади, тому тебе теж спершу запитаю про Кінга. Ти автор передмови до цієї книжки (йдеться про новий роман Стівена Кінга «Зона покриття», виданий «Клубом сімейного дозвілля» в українському перекладі — В.Н.), і я так розумію, що ти її прочитав :) Яке твоє враження від цього перекладу? Кінг-то вперше виходить українською…

Ну, в сучасній Україні це, по-моєму, вперше. Я пам’ятаю, були переклади Кінга «Мертва зона», здається, на українську мову, і «Сяйво». Але це було на зорі незалежності, так би мовити, рік 92-й, 93-й… І вони були єдині перекладені на українську, тому це, як ти розумієш, прецедент. Донедавна тільки російські переклади диктували кінгоманам і кінгонавтам моду… А щодо якості перекладу, то… безумовно, є певні огріхи в ньому, але мені було нормально читати. Звичайно, кращі переклади виходять, коли ними займаються письменники, це відомий факт, але тим не менше переклад нормальний. А враховуючи те, що Кінга здебільшого читають люди не надто тонкого мовного слуху… це без образ, просто спостереження… то переклад навіть добрий.

Я встигла погортати трохи книжку перед сном і просто не впізнала Кінга. Це може бути проблема перекладу, чи справді є щось нове для нього в цьому романі, яке твоє враження? Як кінгомана і кінгонавта… :)

Думаю, все-таки Кінг лишився собою, хоча на старості років уже пише собі шось таке… ну ніби шо заманеться.

У мене, знаєш, виникло таке собі відчуття стьобу над жанром…

Якщо це і стьоб, то тонкий, наче комариний хуй, як висловлюється один мій знайомий — тонкий знавець літератури. Тобто стібається він настільки тонко, що я, наприклад, цього не вловив. Мені здається, що це нормальна така жанрова книжка, цілком у дусі Кінга. Звичайно, після всього, що він зробив і здійснив, він вже вивертається, як може… Кінг закінчив епоху «Темної вежі», вже на останніх частинах «Темної вежі» відчувалося, шо він вже шаблонно трохи добивав це. Мені здається, що Кінг писав цей «мобільний роман», коли йому не йшла «Темна вежа», він так переключався.

Наступне питання знову щодо іноземців, але такий уже в нас Форум у цьому році, тісно з ними пов’язаний. Як пройшли твої читання із Мирославом Нагачем, наскільки це для тебе був цікавий досвід і чи бачив ти чиїсь інші читання з іноземними колегами?

Я не на дуже багатьох акціях був, тому що так себе обмежував свідомо у враженнях, щоби не перенасититись… А щодо конкретно моїх читань, то все пройшло дуже гарно, Мірек виявився абсолютно класним, нормальним хлопцем, єдине, що був певний бар’єр якийсь такий у самій побудові того нашого тандему. Ми так були ніби трошки розділені, це були ніби одночасні наші читання, але мало між собою пов’язані. Як таких мостів ми не навели між собою. Паралельно ніби був Мірек, паралельно був я… Могло бути інакше, але було саме так.

Окремої презентації «Наміру» на Форумі в тебе не було?

Ні, окремої не було, бо для Львова я робив дуже спеціальну презентацію. Це було десь в червні, я її робив у підвалі галереї «Музей ідей»; там був ді-джей, який одночасно ісполняв на бобинному магнітофоні, там, вінілі, СD-плеєрі, mp3-плеєрі, і там одночасно були Цезарія Евора, Едіт Піаф, і Kraftwerk, і Coil, і якісь там нойзи, коротше, було дуже колоритно. Зараз і так акцій настільки багато, що не варто вже пересичувати.

Але з Нагачем ти читав щось із «Наміру»?

Ні, я читав нове оповідання, яке називається «Притча про дрозофіліф». Його можна побачити в мене на сайті буде невдовзі.

На цьому, зрозумівши, яку неймовірну насолоду я проґавила, так і не добігши з поважних причин на вечір-тандем Любка Дереша й Мирослава Нагача, я впала в невиліковну чорну депресію, подякувала за інтерв’ю та ретирувалася геть, заливати нестерпне горе пивом. Обіцяного ж оповідання на сайті в Любка й досі нема, тож втішитися мені абсолютно нічим. Але щойно я, невтішна, цей текст знайду, то і вам скажу. Почитаємо, насолодимося…

Вікторія Наріжна

Фото Олександра Кузьмюка

Додав Art-Vertep 22 вересня 2006

Про автора

На початку нового тисячоліття у в’яло текучому сучукрлітпроцесі сталася помітна подія, привід для дискусій, як мінімум, на кілька років наперед. Привід на ім’я Любко Дереш.