Автори / Марек Краєвський / із Бреслау до Львова
Серед перекладних книг, на котрі був багатим 2009-й рік в українському книговидавництві, не залишилося порожнім і святе місце детективного жанру: читачеві було запропоновано відразу два романи популярного польського письменника Марека Краєвського, відомого автора «кримінального чтива», твори якого перекладені 18 мовами світу. Цікаво, що завдяки цьому проекту ми отримали змогу познайомитися із першим і – як це не зловісно звучить – останнім на сьогодні романами Краєвського :). Написаний 1999-го року роман «Смерть у Бреслау» відкривав «бреславську» серію детективних історій, головним персонажем котрих є кримінальний директор німецької поліції Ебергард Мокк, ім’я якого на сьогодні запатентоване в Польщі як торгова марка. Мокк, котрий любить випити та пройтися по дівчатках, за основне заняття має розкриття кривавих злочинів, що відбуваються в Бреслау (нинішній польський Вроцлав) у період між світовими війнами.
Новий роман Краєвського, написаний 2009-го, українці переклали першими – уже у вересні «Голова мінотавра» потрапила на полиці книгарень, а сам автор узяв участь у Львівському Форумі книговидавців, де презентував свою книгу, події котрої розгортаються саме в цьому місті. Німецький детектив Мокк знайомиться тут із комісаром Попельським, з яким його багато що об’єднує (так багато, що часом здається, ніби Попельський – абсолютний клон свого колеги :) ): захоплення алкоголем, смачною їжею, жінками… і латиною. Не знаю, як щодо іншого, але в останньому персонажі солідарні зі своїм автором, класичним філологом за освітою.
Крім латини, ви почуєте в романі специфічне арго львівського кримінального світу, вуличних хуліганів (батярів), котре, можливо, є знайомим декому за темпераментними піснями у виконанні Віктора Морозова з циклу «Тільки ві Львові». Перекладачці роману Божені Антоняк добре вдається передати мовленнєву строкатість і локальний колорит міста, де змішались нації й мови. У цілому ж «український» Краєвський чимось нагадує Івана Франка, а саме його романи з детективним сюжетом «Для домашнього огнища» та «Основи суспільності», незважаючи на те, що між часом дії цих творів – кілька десятиліть. Єднає їх і некваплива епічність викладу: правда, у Краєвського немає розлогих міркувань над народною долею, однак нарація пробуксовує на побутописанні, подробицях приймання їжі, алкоголю й сексуальних пригод.
Полювання за невідомим, котрого прозвали Мінотавром за те, що він ґвалтував і вбивав незайманих дівчат, відбувається в неспішному ритмі танго. На досить простий сюжет Краєвський нагромаджує купу обтяжуючих деталей, на кшталт епілепсії Попельського, його пророчих снів, котрі зовсім не допомагають слідству, складних взаємин із дочкою. У результаті львівських детектив стає… тестем злочинця номер два (якщо злочинцем номер один вважати Мінотавра), але оскільки добро має перемагати, у фіналі роману все одно з ним розправляється у досить збочений спосіб…
Здається, порівняно з першим романом виклад Краєвського не набув жвавості, зате втратив певну пізнавальність. У «Смерті в Бреслау» читач відкриває для себе обставини суспільних трансформацій у період приходу до влади нацистів, історичну інтригу, пов’язану з помстою давньої секти єзидів, а також актуальну проблему національної самоідентифікації поляків. «Голова Мінотавра» більш мелодраматична, однак направду це не великий недолік для жанру масової літератури, яким є детектив. А з огляду на відсутність у сучукрліті історичного чи ретро-детективу, творчість польського письменника цілком здатна задовольнити смаки поціновувачів стилю нуар та прихильників криміналу.
Тетяна Трофименко, «Mediaport»
Додав Art-Vertep 20 жовтня 2009
