Книжкова полиця 3 (97), ефір 20. 10. 2006

Вітаю Вас! Сьогодні на «Книжковій полиці» ви дізнаєтеся, де є хатка в  ангелятка, навіщо жінці мозок і як ним користуються молоді українські письменниці. Своїми рецептами зваблення чоловіків поділиться перелесниця-поетеса Валентина Коваленко. По це та інше — протягом наступних півгодини.

Героями нашої рубрики «Читаємо з дітьми» сьогодні будуть члени сім’ї Недодатків — трирічна дівчинка Таня і її мама Катя. Ми зазирнули до них у  гості на читання книжки віршів Оксани Шмілик «Де ж та хатка в ангелятка?» Ця книжечка нещодавно у Львові одержала відзнаку «Книга Форуму-2006» за майстерне і по-дитячому ніжне бачення світу дитини. Спробуємо подивитися на неї очима маленької криворізької дівчинки та її мами.

В інтерв’ю на Форумі видавців Оксана Шмілик розповіла нам, що вірші писалися для її синочка, якому зараз 7 років, а сама книжечка довго чекала свого часу. Зате нині авторка чує багато гарних відгуків і дуже тішиться з  того.

Після прочитання цих віршів мама Тані Недодаток, Катя зізналася, що книжка їй особисто дуже сподобалася, їй здалося, що під час читання між ними з  донечкою виникло особливе тепло, аж хочеться читати її знов і знов.

Подобається це чоловікам, чи ні, але більшість сучасних жінок не обмежується дітьми. Реальні чи потенційні матусі прагнуть робити кар’єру, але часто не знають, як. Саме про те, «Як стати успішною у світі чоловіків, або Навіщо жінці мозок» розповідають в однойменній книжці Ганна та Петро Владимирські.

Йдеться там про багатьох дам, і всіх можна назвати і справжніми, і дуже успішними жінками з сильним характером. Книжка показує, як зробити кар’єру за наших умов нашим жінкам, і як чоловікам із цим бути. Втім, це — не збірник рецептів, а подруга, що ділиться деякими жіночими хитрощами і допомагає запастися впевненістю, спокоєм і мудрістю.

Деякі хитрощі — це: як знайти роботу і підготуватися до розмови з  роботодавцем, як ухилитися від близькості з шефом — чи шефинею — і не втратити роботу, яка авторучка найкраще підкреслить дібраний стиль - жіночий або чоловічий, що, коли і кому краще подарувати — міні-фонтан, єгипетську статуетку чи диктофон… А мудрість і спокій приходять після прочитання, наприклад, таких пасажів:

Цитати: Важливо не те, скільки в тебе здоров’я, а те, як ти користуєшся його залишками. Вирощуйте не тільки бюст, а й себе як професіонала. Коли ви починаєте говорити з чоловіком про якусь проблему, врахуйте, що він перерве вас на 23-й секунді. Бо з першої миті спілкування його мозок включений на пошуки правильного рішення вашої нагальної задачі. У жінок зовсім не так. Коли жінки говорять про те, що їх хвилює (з боку це може навіть здаватися простою балаканиною), рішення проблеми виникає саме собою в жіночій голові. Хто хоче що-небудь отримати, чого-небудь досягти — тільки всерйоз, по-справжньому — той завжди це має.

До російських читачок, які протягом кількох років називали цей проект найкращим у галузі реальної психології і практичної підтримки, тепер долучаються українки. І ми вже почали збирати перші відгуки. Скажімо, власниця мережі ювелірних салонів «Золото Клеопатри» Тетяна Вороніна, яку ми попросили прокоментувати цю книжку, зауважила, що книжка хоч і не відкриває Америку, але описує, як крок за кроком позбуватися головної перешкоди на шляху успіху — страху.

Цікаві і повчальні історії про реальних жінок, слушні практичні поради і легкий стиль викладу — три складові успіху цієї книжки. І наостанок ще одна порада від Ганни та Петра Владимирських: "Зробіть своїм правилом: «Програючи — не шкодувати, виграючи — не думати, що так буде завжди.»

Напевно, десь підсвідомо, а може, і цілком усвідомлено живуть за цим правилом авторки книжок, які ми дібрали для сьогоднішнього огляду. У нас на полиці — книжки чотирьох молодих українських авторок — особистостей модних, актуальних і реалізованих.

Так, наприклад, Світлана Поваляєва до 2003 року, коли вийшла перша її книжка, встигла попрацювати на Новому каналі та СТБ, у журналі «ПіК» та Інтернет-газеті ForUm. Сьогодні пропоную погортати ту саму першу її книжку, збірку оповідань «Ексгумація міста».

Погортати — якщо ви не страждаєте на депресії та наркотичні залежності. Бо читання цих жорстких, рваних тестів, насичених найрізноманітнішим лайном і «присмачених» нецензурною лексикою, мабуть, не надасть вам душевної рівноваги. А от любителям гострих відчуттів, які не з чуток знають про змінені стани свідомості і таке інше, книжку рекомендую почитати. Світлана Поваляєва в одному з інтерв’ю зізналася в схильності сподіватися, що після її книжок молода людина ніколи не стане наркоманом, а той, хто знає, що таке наркотик, зрозуміє, що нема за що ненавидіти себе і світ.

Цитата: Одного разу, коли ще не остаточно прокинулася, я зрозуміла, що в  іграх нема правил. У жодній. Всі думають, що є, а їх немає. Тому нам так важко жити. Але ж є розклад… […] Отже, тяжко живеться не тому, що нема правил, а тому, що розклад. Але, коли знищено останні рештки сновидіння, пояснити різницю між цими поняттями просто неможливо. А ще через мить зникає, наче хвостик ящірки під камінням, і саме відкриття, і навіть начерк самої думки.

Нехай вас не вводить в оману цей нейтральний, і десь аж філософський фрагмент «Ексгумації міста» — переважну більшість текстів Поваляєвої я  особисто не ризикнула б цитувати в телеефірі. (Моя особиста оцінка книжки — три зірочки.)

Натомість фрази і цілі абзаци, написані Танею Малярчук, так і просяться в  цитати. Звернімо увагу, 23-річна дівчина теж не абихто, а журналістка 5  каналу. Друкувалася у провідних літературних часописах, а тепер саме представляє по країні свою третю книжку. А ми сьогодні погортаємо її первістку, збірку з двох повістей «Ендшпіль Адольфо, або Троянда для Лізи».

Насправді перша і друга повісті називаються відповідно «Троянда Адольфо» та «Ендшпіль для Лізи». Як на мене, читати цей потік досить врівноваженої свідомості можна з будь-якого місця. Дізнатися мимохідь, що «кедр народжує першу шишку у 120 років». І вже аж якось мимохіть «Троянда Адольфо» без розділових знаків перетікає у пунктуаційно звичайний «Ендшпіль для Лізи». Ось тільки одне з численних влучних спостережень авторки:

Цитата: Я знаю багато фатальних історій про жінок і їхні коси. Всі вони закінчуються ножицями. Або лезом. Якщо жінка не відтинає волосся, то перетинає вени — так чи так. Минуле мусить кудись проллятися, тобто відділитися від жінки вегетативним шляхом.

Одне слово, прагнете душевної рівноваги — читайте Таню Малярчук. Це — ніби заочний візит до майстерного психоаналітика, який сам розповідає про своє життя, непомітно перетворюючи вас на лікаря. (Я виставила цій книжці три зірочки.)

Розрадити читача має на меті і ще одна майстерна оповідачка і успішна журналістка, Яна Дубинянська. Успішна, бо невідривно від роботи в  авторитетній газеті «Дзеркало тижня», народила двох дітей і випустила з  півдесятка книжок.

Ось кому не треба читати посібник Владимирських!

Втім, на відміну від Малярчук, Яна Дубинянська розраджує читачів роману «Сходовий майданчик» за допомогою розгортання потужної інтриги. Власне, це перший великий твір письменниці, в оригіналі написаний російською, а тепер перекладений українською мовою. Сюжет роману рухається за допомогою перезарядження приладу здійснення найзаповітніших бажань. Цю диво-машину змайстрував славетний немолодий фізик, безтямно і безнадійно закоханий у юну студентку. Герою вдається здійснити свою мрію — наблизити до себе простір, у якому мешкає дівчина, але, не спромігшись прихилити її серце, він покінчує життя самогубством. Ця подія і сам винахід відкривають цілий лабіринт перетинів різних просторів, із яких не лише герої, а й читач не вибереться до останньої сторінки. Ба більше, розпружуючись аж наприкінці, інтрига лишає по собі не пустку, як то найчастіше буває, а  відчуття наповненості смислом. Яким — то вже справа індивідуальна. (Для мене книжка «затягла» на п’ять зірок.)

Ще одна майстриня драматичної інтриги, але винятково детективної, без фантастичних домішок, як у Дубинянської, — це Марина Меднікова. Прозаїк та головний редактор відділу кіновиробництва телеканалу «1+1». Успішна, врівноважена і плодовита. Провідний книгознай України Костянтин Родик рекомендує читати Меднікову тим, хто хоче відчути смак гарної сучасної української прози. Він також зауважує, що Марина Меднікова володіє гумором в сучасній літературі як ніхто.

Після такого компліменту гріх не прочитати роман Меднікової «Крутая плюс». До безперечних «плюсів» твору зарахуємо карколомний сюжет, де майбутня сурогатна мати потруїла ні в чому не винних школярів, потім вагітною втекла від правосуддя за кордон, а повернулася під прибраним ім’ям і доскочила найвищих щаблів суспільної ієрархії. Плюс позитивні герої, серед яких — чесна працівниця прокуратури, щоправда, колишня. Доплюсуємо сюди й  обставини, в яких протікає дія роману — в них виразно проглядає сучасна ситуація в нашій країні. Окремим рядком докладемо в суму дотепний і легкий стиль оповіді. І саме тут єдиний, на мій погляд, «мінус»: занадто вишукана мова викладу, часом аж тягне пошукати словничок наприкінці цього видання роману «Крутая плюс».

Підводячи риску, маємо таку суму-суміш від Марини Меднікової, котрою саме час поласувати на дозвіллі або в дорозі. Не більше, але й не менше. (А у  мене не більше і не менше — чотири зірочки.)

А тепер дітей можна відправляти спати або гуляти, залежно від пори, коли ви дивитеся нашу програму. Або не відправляти — залежно від ваших підходів до статевого виховання дітей. Коротше, так: я попереджаю, що далі мова піде про вишукану віршовану еротику, а ви вже самі вирішуйте, що робити зі своїми дітьми.

Жодної чорнухи — якщо книжки поетеси і прозаїка Валентини Коваленко і переходять якісь межі, то це лише межі нинішніх уявлень про красиву книжку. Цих книжок у мене дві, почнемо з ранішої — «Трунок Сварожого рога».

Вражає, по-перше, футляр до книжки. Та ще із круглими «віконечками», крізь які проглядають фрагменти обкладинки. По-друге, оформлення футляра, обкладинки та всієї книжки всередині в етнічних мотивах, — його блискуче виконав художник Віктор Олексенко. Додамо до перерахованого стильні листівки з віршами та витриману в тому-таки дусі закладку.

Навіть якби самі твори у книжці виявилися недовершеними, «Трунок Сварожого рога» варто було б мати бодай заради неперевершеної зовнішньої краси. Але мушу розчарувати песимістів: зміст книжки відповідає оформленню. Це той випадок, коли промовляє не людина, а самі вищі сили її устами. І вже нестримно кортить дізнатися, хто ж вона така?

Біографічна довідка: Валентина Коваленко (в дівоцтві Чуйченко), народилася у 1964 році в селі Самгородок Черкаської області. Авторка восьми книг: «З любові» (1993), «Перевесла істин» (1996), «Приворот-зілля» (1998), «Вовчик» (1999), «Ненароджене сонце, або Великий піст Зінька Самгородського» (2000), «Трунок Сварожого рога» (2002), «На осонні слова» (2004), «Перелесниця» (2006). Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Член Національної спілки письменників України з 1998 року.

Не знаю, як вас, а мене ця біографія аж ніяк не зацікавила б, не приведи мене доля на презентацію книжок Валентини Коваленко на Форумі видавців. Власне, це було представлення книжки «Перелесниця». Як і «Трунок Сварожого рога», «Перелесниця» «вдягнена» — ось у таку суперобкладинку. Під нею — дивовижні ілюстрації Віктора Олексенка та вже знайомі з попередньої книжки еротичні вірші, надруковані геть несподівано, так, як друкують візопоезію. Такий спосіб друку дещо ускладнює читання, зате відкриває нові смисли.

І тут уже художник є не ілюстратором, а співтворцем поета. Тож обидва вони, відповідно до одного з постулатів постмодернізму, створивши «Перелесницю», мусили б померти. Звісно, мова не про фізичну смерть, а  швидше про те, що творець просто не має бути цікавішим за свої твори. Ми поговорили з Валентиною Коваленко, і, здається, вона відповідає згаданому твердженню. Втім, за неї говорять її вірші…

Синхрон: Валентина Коваленко, поетеса, прозаїк, викладач

Почав мене з цілунку.
Від небес.
Й на вуст його
палахкотливім вістрі
я так боялась збавити себе
(вогонь-таки
збувається ув іскрі).
А він
жагою хортицьких вітрищ
роздмухавши
моє надгроззя тихе,
сполохано сахнувся,
як від лиха.
Очей лиш блискавок
не присмирив.
Й та уповань цілющих
щемна мить,
що вже взялась
вигрішнювать громи,
йому рятунком
поміж нами стала:
грозі він
не віддався на поталу…
Зате жертовна,
вичата з небес, -
я так хотіла…
збавити себе.

Не приручай.
Хай буду, як була.
Вогонь-бо не приручений — жаcкіший.
Підступна я і дика, наче тиша.
Не бійся: не спалю тебе дотла.
Ти будеш мною
просто жеворіть
в жданні нового спалаху спокуси…
Чому, спитай, до жайворів горнуся?
Бо ти спізнать безсилий жайворів.
А я — підступна,
дивна, дика — інша!
Вогонь-бо не приручений — жаскіший!

Ось так: пильнуйте, щоб не збавити себе збавляти — тут: доводити до загину, губити від образів Валентини Коваленко, жеворійте жеворіти — те саме, що жевріти, тут: слабо горіти, світитися її палкими віршами і жаскими жаский — те саме, що жахливий градусами почуттів. А особисто в мене з’явилася ще одна улюблена поетеса, і її ім’я — Валентина Коваленко. Звісно, я виставляю її книжкам найвищий бал, а ви можете скласти свою думку, погортавши «Трунок Сварожого рога».

Думаю, додавати сьогодні до яня інь — буде перебір. Однак маленьку чоловічу ремарку на наступний тиждень ми таки дамо. Це буде рекламний ролик книжки Романа Ширмана «Теперь я буду любить тебя».

Докладніше про роман Романа Ширмана поговоримо у наступній програмі. Тоді також дізнаємося, які книжки найчастіше купують жінки і чоловіки. Послухаємо і культового письменника Юрка Покальчука, який з-поміж іншого розповість, хто першим читає його нові твори. Традиційно оглянемо вітчизняні новодруки, поміж якими буде один із останніх романів ще одного культового, але значно молодшого писаря українського життя Любка Дереша, а  також будемо далі читати з дітьми.

А на сьогодні все. Гарних вам книжок і до зустрічі!

Ольга Хвостова, Теле-радіокомпанія «Рудана»

Додав Art-Vertep 23 жовтня 2006