Київ / Фотовиставка Ульріха Зайдля на кінофестивалі «Молодість»
19-27 ЖОВТНЯ
Мистецький Арсенал (вул. Лаврська, 12)
«Мені подобається робити максимально натуралістичні кадри, показувати незагримованих людей у всій їхній фізіологічності. Як на мене, саме в цій неприкрашеності і є те, що зветься красою.»
Ульріх Зайдль
19-27 жовтня в Мистецькому Арсеналі працюватиме виставка фоторобіт спеціального гостя МКФ "Молодість", австрійського режисера Ульріха Зайдля. Виставка відкриється 19 жовтня, у день відкриття фестивалю.
Сексуальність, духовність і тілесність – три жінки з однієї родини намагаються в різний спосіб втихомирити свої найглибші пристрасті. Мати – як секс-туристка, її сестра – як католичка-місіонерка й донька – як тінейджерка в таборі для молоді з надмірною вагою. В своєму фільмі-трилогії «Рай» Ульріх Зайдль із радикальною відвертістю портретує представників нашого суспільства з їхніми приреченими на провал спробами втекти з нерівних владних ігор, клаустрофобної тісняви й соціального примусу. На вражаючих фотографічних полотнах режисер дивиться на тіла протагоністок, як художник Люсьєн Фройд на своїх моделей. Насправді його картини скомпоновані й естетично наповнені до найменших дрібниць, що особливо контрастує із зображеними вульгарними мотивами. Ця виставка презентує найяскравіші кадри з трилогії, на межі вуайєризму й співчуття, трагедії й комедії.
Дія фільму «Любов» розгортається на пляжах Кенії, де п’ятдесятирічна Тереза проводить час серед інших пристаркуватих секс-туристок, які шукають собі молодих чорношкірих коханців. Вона міняє одного чоловіка на іншого – одне розчарування змінюється іншим. Любов на березі моря в Кенії – це бізнес. У камерному фільмі «Віра» Ульріх Зайдль розмірковує над тим, що означає нести на собі хрест. Для Анни-Марії, асистентки рентгенолога й сестри Терези, рай – це Ісус. Під час своєї відпустки вона фанатично займається місіонерством, тримаючи у руках мандрівну статую Діви Марії, і веде справжню сімейну війну зі своїм, але чужим їй чоловіком-мусульманином. У третьому фільмі «Надія» Ульріх Зайдль розповідає про перебування Мелані, Терезиної доньки, в молодіжному таборі для схуднення, де вона закохується у керівника табору, лікаря, старшого за неї на сорок років. Вона бажає його, як тільки може бажати необізнана у коханні дівчина, намагаючись з усією своєю невинністю звабити його. Проте лікар не піддається спокусі, усвідомлюючи неможливість такого кохання.
Ульріх Зайдль працює з формально неприйнятними засобами – непорушні кадри, жорсткий монтаж і далекі відстані. Ці здебільшого епічні картини мають поетично-стриманий характер, і дуже схожі на естетику документалістики у фотографії. Мова його кадрів концентрується завдяки своїй стислості та зрозумілості на сутності головних героїв і чітко вловлює їхню взаємодію з навколишнім світом. Під кутом зору медійної теорії його картини цікаві тим, що він повертає фільм до фотографії. Ульріх Зайдль вилучає зі стрічки окремі кадри й вивчає їхню композицію та естетику. Цей процес протилежний тому, який зазвичай використовують виробники фільмів, – у Зайдля один кадр передає усю суть. Цікавою також є гра режисера із глядачами, які фактично стають вуайєристами, та із засобами (напів)документального кіновиробництва. Він не дозволяє відвести погляд, заглиблюється в деталі й не пропускає жодного моменту, часто навіть таких, що змушують глядача зніяковіти. Спершу глядача розважають, але потім він неприємно вражений, щоправда, не від побаченого, а від самого себе. Тому що в рухомих і статичних картинах Ульріха Зайдля легко побачити, що ти належиш до тієї ж самої породи, як і головні героїні фільмів, – до породи людей.
Ульріх Зайдль народився 1952 року у Відні. Вивчав публіцистику, історію мистецтва й театрознавство у Віденському університеті, а з 1978 року навчався у Віденській кіношколі. Навчання на факультеті режисури він передчасно припинив у 1983 році. Потому знімав репортажі й сюжети для програм громадського телебачення. В 1990 році його перший повнометражний документальний фільм Good News («Гарні новини»), тривале розслідування на тему віденських продавців друкованої преси, став сенсацією. В наступні роки він досліджував такі приховані сфери суспільного життя, як ринок наречених із Далекого Сходу («Останні чоловіки», 1994), практики зоофетишистів («Тваринна любов», 1995) і світ моди («Моделі», 1998). У 2001 році Зайдль зняв ігровий фільм «Собача спека», який був нагороджений головним призом журі на кінофестивалі у Венеції й приніс режисеру світову славу. На шістдесятому Каннському кінофестивалі в 2007 році він презентував фільм «Імпорт-експорт». Його стрічка «Втрати неминущі» (1992) отримала срібну нагороду в Ягаматі, приз журі в Амстердамі, приз Австрійських днів кіно, а також Золотий кадр як найкращий австрійський документальний фільм року. За стрічку «Гарні новини» режисер отримав у 1990 році Віденську кінонагороду, а в 1992 році – гран-прі Паризької бібліотеки. Ульріх Зайдль живе і працює у Відні.
За матеріалами C/O Berlin
Про авторів
Кінофестиваль Молодість
Додав nady 18 жовтня 2013
