Скрябін / Голі тьотки задовбали (Розмова з Андрієм «Кузьмою» Кузьменком, фронтменом гурту «Скрябін» )

«Кузьма» приїхав до свого «майже рідного» Львова перед своїм «майже професійним» святом Андрія зовсім не байдикувати і не хвіртки в рідному селі знімати. На сцені театру ім. М. Заньковецької «Скрябін» виступив на підтримку нового альбому «Гламур». Саме про його ідею та назву розпочалася й розмова львівських журналістів із музикантом.

— Що підказало назву нового альбому?

— Насправді її підказала сама моя робота в різних телепроектах. Там, за великим рахунком, зайнято лише декілька людей, які мають спеціальну освіту і яких можна вважати спеціалістами. Решта — просто люди, які тинялися з боку в бік, а потім побачили, що є незайнята ніша й можна «на дурнячка» заробити гроші. Вони почали спекулювати такими термінами, як, наприклад, «гламур».

Ідея пісні й самого альбому виникла після короткої перепалки з модельєром Андре Таном. Я запитав його: «Слухай, чувак, ти стільки говориш про той гламур, що воно таке насправді?», а він на те: «От подивися на мене. Я гламур, а ти — отстой». Таке просте визначення наштовхнуло мене на думку трохи пооперувати тим висловом.

Наприклад, моя дитина, слава Богові, не підпадає під той вплив — поки сидить удома. Але тільки-но виходить на вулицю, на неї починають впливати журнали, те, що показує тєлік. Вважаю порнографією всі кліпи бойзбендів чи жіночих колективів. Голі тьотки вже просто задовбали. Я собі не зичу, щоб українська молодь розвивалася в такому плані. Й цей альбом, так би мовити, — мій такий маленький особистий протест проти всього, що відбувається тепер на екранах.

— У Львові маєте намір якось по-особливому висловити його?

— Львів мені близький, бо то є рідні краї. Я не збираюся робити війну, але вважаю, що нічого не робити теж не можна. Ситуація з українськими телеканалами, музичними й не лише, змусила мене вдома взагалі повідключати українську телєвізію — звідти немає що взяти.

З того моменту, як я ніби зачав бути присутнім у телєвізіях, «діти» часто неправильно розуміють мою роль у телебаченні. Може, думають, що я якийсь продюсер: зачали присилати мені свої компакти. Напевно, із сотки компактів є п’ять дуже сильних, вартих уваги. Але коли почав носити їх на всякі рекорд-лейбли, намагався «проштовхнути», то виявилося, що навіть я не можу того зробити. Тому що телевізійну сітку просто викупили — тимчасові подруги багатих чоловіків. Гроші перемагають інтелект. Ми ніби прагнемо до Європи, а Європою тут і не пахне. Мене бентежить, що це псує смак нашій молоді.

— Як ви розумієте «формат» і «неформат»?

— Поняття формату постійно змінюється, але загалом це радіо формує смак аудиторії. І вже доформувало до того, що він може окреслюватися трьома-чотирма акордами, які гупають увесь час і повторюють ті самі тексти.

На мою думку, ми зараз перебуваємо на межі серйозної інтелектуальної кризи. Молодь не знає що є Іра Карпа, Любко Дереш, Андрухович, Жадан. Вони того не читають. А на вокзалах продають… ну, тих російських письменників, що вже по 150 книжок написали і їх видали мільйонними тиражами. Я вважаю, що з цим треба боротися. Тільки не атомну бомбу на продюсерський центр скидати, а просто-напросто відстоювати інтелектуальний продукт. Його є купа — починаючи від тих же «Океанів», із якими в мене чомусь попсулися стосунки після революції, і закінчуючи Ламою.

— Якщо ми вже згадали про революцію, якою є ваша думка про зв’язок музики та політики?

— В Україні це взаємозв’язане. На жаль. Тому мудрі політтехнологи створили тут так званий «вторинний ринок» — первинними є російські артисти. А «вторинний ринок» повністю залежний від т. зв. «хаотичних концертів», що відбуваються на кожні вибори. І музиканти — як люди здебільшого не особливо багаті (крім перших десяти місць у хіт-парадах) — входять у цю спеціально створену армію, яка працює «від виборів до виборів». Із цим теж треба боротися. Але боротися із цим неможливо. Повірте мені, політикам до лампочки, хто за кого співав — це музиканти одне одному готові за це морду набити.

Під час революції мені так нелегко було пережити то всьо діло, але коли вже утряслося, то я так собі аналізував: реально революція була б тоді, якби народ просто сів і не пішов на ті вибори.

Люди зі «Скрябіна» під час революції дуже сильно мене зрадили. Пішли і сказали, що я поставив під приціл 300 тисяч людей, які стоять на Майдані. При тому, що в них уже були пораховані частки гонорарів концертів за Януковича. І я вже їм сказав, що вони більше не виступатимуть у групі, бо перед революцією в «Скрябіні» була ще зрада особистого плану.

— Ви писатимете пісні на соціальні тексти?

— Думаю, без того я не зможу. Вже в тракті розробки, пісня «Я твій кокаїн» — схожа, як колись була «Люди як кораблі». Про щось, що дурить нам голову. Тобто йтиметься не про кокаїн.

— А як просувається робота над наступною книгою?

— Відомо, що вона називатиметься «Я, Паштєт і армія». І ржачки там буде ще більше, ніж у попередній. Але тєлік дуже краде час. Мене колєги затягнули туди, а потім виявилося, що піти звідтіля не так-то й просто. І коли декілька місяців тому захотів «підв’язати» (мені здається, що я вже всім надоїв з екрана), виявилося, що сорок людей залишаться без хліба, якщо я піду. Вони тиснуть на такі педалі, які мене болять.

Тож книжка роботи. Десь на третині. Я собі вирішив, що в січні взагалі втечу кудись із країни, то, може, допишу.

— У вас стільки різної роботи. Це означає, що залишається менше часу для творчості?

— Ні, це означає, що я менше часу займаюся фігньою. Бо коли його було багато вільного, то чіплялася — як мухи налітали. .

— У новому альбомі вже бачите потенційні хіти?

— Хітами в народі стають або дуже сильні пісні, або ті, що ти їх розкручуєш. Передусім хітова річ — сам «Гламур». І ще є непогані пісні. Наприклад, «Шкільна любов», відчуваю, що пішла. Я от зараз «італодіско» слухаю — і так мені стало сумно, що те вже минуло, от і написав «Шкільну любов».

На «Гламур» збираємося зняти кліп. Не дуже хотів би розповідати про нього, але ми хотіли поділити екран ніби на дві частини. Вгорі мали б ходити такі пафосні люди, «гламурний народ», а внизу — свинячі ноги, кури в поросі. Й так попідставляти свинячі ноги під піджачки Армані.

— Кому належала ідея обкладинки нового альбому?

— Мені. Ми завжди зі «Скрябіним» робимо фотки. Якось десь возилися, сильно затраскалися болотом, я подивився і подумав — та ну, гламур точно. Зразу згадав Андре Тана — і пішло…

— «Живий» альбом не плануєте випускати?

— У лютому будемо писати, скорше за все, в Києві, а може, й у Львові — акустичний альбом, тільки повільні пісні. Це буде DVD й аудіо. Але «живі» альбоми дуже не хочуть випускати рекорд-лейбли. Кажуть, погано продається.

Підготувала Лідія Мельник, «Львівська газета»