Марія Матіос / «Людське в людині не залежить ні від часу, ні від ідеології»
На сцені Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. І. Франка відбулася прем’єра драми «Нація» - за однойменною книгою відомої письменниці Марії Матіос, базованою на реальних історичних подіях. Над постановкою, якою театр відкрив свій 71-й сезон, працювали режисер Ростислав Держипільський і та ж команда, яка інсценізувала «Солодку Дарусю» Матіос (за цю постановку творча група номінувалася на здобуття Національної премії України ім. Т. Шевченка за 2010 рік). На прем’єрний показ «Нації» до Івано-Франківська приїхали письменниця Марія Матіос, її батьки, сестри, чоловік... Серед перших глядачів вистави у залі були голова Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк, генеральний директор Літературної агенції «Піраміда» Василь Гутковський, художник Сергій Іванов...
Сценічна «Нація» – це чотири новели Марії Матіос: «Юр’яна і Довгопол», «Прощай мене», «Вставайте, мамко» і «Не плачте за мною ніколи». Чотири епізоди, драматизм кожного із яких вивертає душу глядача навиворіт. Співпереживати із героями публіка починає з першої ж сцени, коли перед її очима з’являються актори в несподіваних та символічних образах – ляльок-мотанок. Із замотаними обличчями та розведеними у боки руками найбільше вони вражають тим, що... вагітні. Ця вагітність в оригінальний спосіб обігрується упродовж усього спектаклю. Як місток між минулим, теперішнім та майбутнім. Як беззаперечний символ продовження нації, зв’язку між поколіннями.
Ще одним наскрізним візуальним образом «Нації» є труна. Її на сцені майструють. У ній за фатальних життєвих обставин, які і в голові помістити важко, помирає одна з героїнь... Та, врешті-решт, домовина перетворюється на... колиску – із новими життями. Надзвичайно сильна фінальна сцена!
Трагізм, майстерно виписаний словом Матіос, на сцені посилюється вражаючим візуальним рядом і енергетичною віддачею акторів, середній вік яких – лише 24 роки. Молоді актори, що зростали вже в незалежній Україні, проживають на сцені реальність, якій уже понад 60 років. Перед глядачем проминають «Одкровення» – моторошні історичні події післявоєнних років на Західній Україні. Коли «браття пішли один на одного...». Та навіть у той смертельний час, у тих історично-політичних іграх були ті, хто зуміли залишитися Людьми (бо ж «кров не має нації»!). Зокрема, реальний чоловік Довгопол, оперуповноважений МГБ у с. Розтоках Чернівецької обл. (рідне село Матіос), який врятув від несправедливої смерті діда письменниці. Реальний і підполковник НКГБ Дідушенко, який є серед героїв і «Нації», і «Солодкої Дарусі». «Кожне зло повинно мати своє ім’я, як і кожне добро», - каже Марія Матіос.
Дозвіл на постановку «Нації» письменниця дала режисерові Ростиславу Держипільському у грудні минулого року. «Роблю тільки те, що мені хочеться робити, - чим горю, що не дає мені спати ночами, - розповідав заслужений артист України Ростислав Держипільський кореспонденту «ВЗ». - «Нація», як і «Солодка Даруся», пробудила у мені саме такий інтерес. Хоча працювати над цією інсценізацією було важче. З одного боку, не хотілося повторювати «Дарусі», а хотілося відійти від неї у бік іншого театру. Та з іншого – ці дві постановки – диптих, бо і автор, і постановча група – ті ж».
Сценографію «Нації» здійснив заслужений діяч мистецтв України Олександр Семенюк. Сценою слугував великий круг, який раз у раз крутився. Глядачі спостерігали за сюжетними переплетіннями, сидячи довкола цього круга. Ще одна «родзинка» постановки – пронизливий музичний супровід (музичне оформлення – Ростислава Держипільського, а пісенна режисура – лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Наталки Половинки).
Коментарі для «ВЗ»
Марія МАТІОС, письменниця
Твори, які увійшли у книгу «Нація», я почала писати ще двадцять років тому – із новели «Юр’яна і Довгопол». У її основу лягла історія моєї бабусі. Такий Довгопол був насправді – він врятував мого невинного діда із МГБ. Людське в людині не залежить ні від часу, ні від ідеології. Свої іноді чинили гірше, ніж чужі... Почала писати «Націю» від незнання – самій було цікаво. А коли занурилася у цю тему, зрозуміла, що вже ніколи із неї не вийду. Історія Буковини, Галичини, Слобожанщини... Усе це різні історії, але вкупі це історія України, яку треба зшити. Розказати, чому ці – такі, а ці – такі, але вони – рідня. У післявоєнні роки щороку на Донбас було ввезено 120 тисяч українців із Західної України. Когось примусово, когось – ні. Мій рідний дядько, який уже 50 років живе у Москві, сам утік на Донбас – у фабрично-заводське училище. Історія України – багатогранна. І ми не знаємо її. А політики тільки заплутують усіх. От наклав би хтось табу на те, щоб вони не робили свідомих провокацій. Шокована, що з перших днів влади підпалили бікфордів шнур ненависті, протистояння між частинами України... Усі колесниченки і табачники, які інтерпретують нашу історію, зашнуруйте свої язики. Ви спаскудили усе, ввели людей у блуд. Дайте слово мистецтву – нехай воно розказує, що було насправді. І нехай кожна людина задумається. Бо немає такої історії, правди, яку людина не може зрозуміти. А якщо знати історію в одній інтерпретації, вона буде чорно-білою...
«Нація» – десять років на ринку. Перекладена польською, російською. За останні три роки найбільш совісний, уважний, чисельний і вдячний мій читач – російськомовний. З тих листів, які до мене надходять, і з усних розповідей людей, можна ще одну «Націю» написати. Люди довіряють мені свої приватні історії – вони шукають своє коріння...
Михайло ВИШИВАНЮК, голова Івано-Франківської ОДА
Ми побачили маленький фрагмент нашої історії, історії реальної. Коли дивився виставу, пригадував розповіді, які чув від баби та мами. І ніби сам побував в епіцентрі тих подій... Прекрасна вистава! Марія Матіос – моя улюблена письменниця. Перечитав усі її твори. Її слово неможливо читати спокійно, як і спостерігати за ним на театральній сцені. Воно зачіпає душу, серце кожного. А найголовніше – пам’ять. Такі вистави зараз актуальні і дуже потрібні. Особливо для виховання молоді, підростаючого покоління. Тому що минуле повторюється... Для себе зробив такий висновок: основна наука «Нації» – будь людиною. А бути людиною важко. Бо якщо бути людиною у повному розумінні цього слова, потрібно виконувати усі заповіді Божі.