Нумер482 / НУМЕР482: Знак музичної якості (Інтерв’ю з солістом гурту Віталієм Кириченком)
Наступного року гурту «НУМЕР482» виповниться вже 10 років, але й досі про них в Україні знає лише молода цільова авдиторія — меломани, які цікавляться українським мейнстрімом, котрим небайдуже, як і в який бік він розвиватиметься. Певний час «Нумерів» навіть порівнювали з «Океаном Ельзи» і не сприймали серйозно, та з часом музиканти зуміли знайти свою стилістику і звучання, яке відрізняє їх від багатьох українських колег. Наприкінці минулого року музиканти видали другий свій альбом, який вважають за краще називати дебютным, бо група тут, мовляв, є такою, якою уявляється самим музикантам. До того ж, він отримав однойменну назву: «НУМЕР482». Про новий альбом та різноманітні чинники творчості ми спілкуємося із запальним та непосидючим солістом Віталіком Кириченком.
— Розкажи коротко історію створення групи, коли і як ти до неї потрапив.
— Я саме на днях думав про це. Мені здається, це був кінець ’98 року. На той момент я півтора року як перестав працювати музикантом. До цього працював у групі «Містер Гольф» — це був такий проект із професійними музикантами, зі спонсорами. У нас була своя програма… але зараз це вже не так важливо. Пізніше пролунав дзвінок — телефонували хлопці, запрошували на пробну репетицію. Я обіцяв подумати, почав радитись із друзями, тому що на той момент уже не хотів займатися музикою. Але друзі і особливо дружина Олена порадили спробувати. Я прийшов, хлопці мені заграли, дали свої записи на касеті, і коли я поставив запис Олені (там була така рокова композиція), вона перепитала: «Це і є ті хлопці, котрі тебе запрошують? Іди! Це дуже круто». Так от все і почалось…
— Назву вже разом підбирали?
— Ми зіграли один концерт взагалі без назви. За декілька місяців щось напрацювали, якісь тексти вже були. Потім стали шукати назву. Я прийшов на чергову репетицію і оголосив, що придумав слово «нумер». А Вова, наш гітарист, котрий у цей самий момент пив мінеральну воду, відповів: «482». Це ж знак якості українських товарів! Крім того, це співпало з кодом міста Одеса, з якого ми родом. А потім ми вийшли на вулицю і помітили, що номер мого автомобіля теж складався з цифр «482». Це був знак згори!
— Звичайно ж, ви підтримуєте вітчизняного виробника…
— І вітчизняний виробник підтримує нас (сміється).
— Ви вважаєте себе одеською групою?
— Ми вважаємо себе українською групою.
— Це зрозуміло. Але хіба в вас не присутній особливий одеський дух?
— Ми любимо Одессу, бо там живуть наші батьки, рідні, друзі. З цим містом нас дуже багато чого поєднує. Все, що закладене з дитинства, юності — воно ж нікуди не подінеться. Це місто, що завжди з нами. О, як сказав! Що ж стосується творчості, то вона однозначно виходить за одеські рамки. І взагалі це якось дивно причисляти стилі до конкретного міста: Одеса — це таке, а Вінниця — інше. Зараз світ настільки широкий! Людина в селі може сидіти в Інтернеті і слухати таку музику, котру навіть у Києві не слухають. В той час як
— Ну, «ВІА Гра» — це ще не найостанніший варіант… Назви музичні колективи, котрі ти вважаєш зразковими особисто для себе, для групи.
— Їх багато, я їх називаю вчителями. Багато з’являється нових виконавців, але все ж є вчителі, котрі з дитинства були зразком. Для меня в першу чергу з
— А записувати пісні англійською не збираєтесь?
— Ми співаємо інколи. Але ти ж прекрасно знаєш, що спочатку треба чогось досягти у себе на батьківщині. Я вважаю, що в Україні великий ринок. Він з року в рік росте, розширюється. Певний час на нас впливали Red Hot Chilly Peppers. Та й зараз впливають, але вони надто яскраві — мені здається, що на весь світ одних таких достатньо. Якщо взяти Led Zeppelin, то від них почали розвиватись течії в бік глему:
Стосовно вчителів, то я можу вважати такими й Depeche Mode. Вони хоч і електронщики, але все ж. Чудові приклади були і в Metallica — також є чому вчитися. Але зараз з’являється дуже багато нових молодих команд — в основному англійські — ті, що мені дуже подобаються. Наприклад, такі, як Arctic Monkeys. Дуже прикольні, є з кого брати приклад. Навіть наша пісня «Любові мало» приблизно в їхньому стилі. Ще Coldplay, Keanе дуже подобаються, Audioslave — потужні, але в той же час мелодійні. Це те, що надихає.
— А якщо порівнювати ваш другий альбом із попереднім, цей вийшов досконалішим? Він цілісний, як ти вважаєш?
— Це вирішувати не мені. Якщо копатися в недоліках — це вже метушня, тому що ти це вже здійснив — залиш, зроби висновки і просувайся вперед. Просто треба самому зрозуміти, що було неправильним і зробити нове, але краще. І
— Якщо в контексті попереднього альбому ви говорили про таке поняття, як
— Думаю, дух залишився. Тому що є пісні — наприклад, «Любові мало» — це реальна панкота. Є пісня «Краплі і скло» — це така
— Ви достатньо довго писали другий альбом…
— Просто склалося таке враження, тому що цілий рік ми нічого не робили. Тобто ми, звісно ж, робили, накопичували матеріал, але, в принципі, вийшло так, що він нам не згодився.
— Плануєте тур на підтримку альбому — як це прийнято на заході?
— Це питання до нашого директора. Звичайно, музиканти завжди хочуть працювати, але там уже як випаде. Ми просто концертуємо, коли нас запрошують.
— Ваш продюсер диктує, що вам необхідно робити?
— Ні. У нас
— А група ревнує тебе до того, що тобі як фронтмену дістається більше уваги?
— Нам просто вже не 18 і навіть не 25, тому… Є якісь певні моменти, але я намагаюсь не давати приводів.
— Як спілкуєтесь зі своїми фанами?
— У нас є
— Твої пісні автобіографічні?
— Вони всі про моїх друзів, про мене, про мої стосунки з коханою людиною. Я зазираю всередину себе і їх звідти «витягаю». Я дуже черства людина, тому мені іноді складно це робити. Щоби це робилося з легкістю, на мене може вплинути тільки слово «треба».
— А слово «Ні» (таку назву має нова пісня «НУМЕР482», котра на альбомі йде передостаннім треком)?
— Так, і це теж (сміється).
— У тебе добре развинута інтуїція?
— Погано розвинута в тому плані, що я не розбираюсь у людях. От на людей інтуїції у мене фактично немає. Хоча в мене добре розвинута інтуїція на стосунки. Я не дозволяю близьким людям залишати в собі щось негативне. Якщо бачу, що щось не так, завжди першим починаю розмову, розпитую, що ж не так. Саме про це моя однойменна пісня.
— А як ставляться до творчості «НУМЕР482» твої донечки?
— Їм подобається. Я моментально визначаю, коли вони співають не просто тому, що я їм ставлю. Якщо подобається, їм достатньо почути один раз, щоб почати наспівувати. У них відмінна музична пам’ять. Коли ми їдемо в машині і звучить пісня — наприклад, по радіо, то вони відразу ж починають наспівувати і я визначаю, що їм подобається, що, так би мовити, лягає на вухо.
— Куди ти їх водив останнім часом?
— На Новий рік я їх віддав діду з бабусею і вони їх водили скрізь. А я сам водив себе по Одесі.
— Під ялинкою не загадував бажання щось змінити у нашому
— Нічого не хотів би змінювати. Хай усе буде так, як є. Є люди, котрі увесь час намагаються щось змінити в інших людях, а є люди, котрі намагаються змінити щось у собі. Так от, я хочу бути людиною цієї другої категорії — група номер два (сміється).
— НУМЕР482.
— Так, група, що насамперед намагається змінити щось у собі або у своїй команді, в організації свого
— Між іншим, вас довгий час називали «клонами ОЕ», а іноді навіть плутали тебе з Вакарчуком. Славко не передавав тобі «вітаннячка» на рахунок вашого кліпу «Серце», котрий нагадує океанівський кліп «Відчуваю»: білий фон, краватки…?
— Ти ще скажи, що ми з ним схожі тільки тому, що ми обидва чоловіки! Це просто такий британський стиль.
— «Океани» не раз змінювали склад. Від вас не так давно пішов барабанщик. Чому?
— Коли алкоголь і наркотики заважають роботі, про яку роботу може йти мова?
— Так і написати?
— Так, адже так воно і було. Розумні люди зрозуміють.
Танита, @Music