Мистецьке об'єднання Дзиґа / Fort.Missia-2010 – арт-терапія для фортів і людей

На прикордонному фестивалі танцювали, «ленд-артили», поетизували, театралізували і... викручували лампочки.

Другий рік поспіль оборонні фортифікаційні споруди, збудовані ще за часів Першої світової війни, перетворилися на територію творчості. Фестиваль Fort.Missia відбувся неподалік села Поповичів Мостиського району Львівської області, за кількадесят метрів від українсько-польського кордону. Сотні митців музики, поезії, театру, ленд-арт «обживали» шрами, яких зазнала природа за часів війни. А понад десять тисяч гостей протягом трьох днів занурювалися у навколишній простір, в якому органічно переплелися природа і мистецтво.

Місія Fort.Missia

Прикордонна територія, яка протягом року радує око своїми краєвидами лише поодиноких прикордонників, на три фестивальні дні перетворилася на справжній мурашник. Місію активного відпочинку на Fort.Missia приїхали виповнити традиційні «фестолюби» з різних куточків України та «мистецтволюби», які спокусилися на неабияку арт-програму фесту. Місцеві (жителі найближчих сіл) теж не втратили шансу побувати на забаві, яка розгорнулася у них під боком. А от натрапити на поляків, попри те, що фестиваль відбувався у них під самісіньким кордоном, було важче. Складалося враження, що серед учасників фесту їх більше, ніж серед його гостей...

Ще розмаїтішою за географію гостей Fort.Missia була їх поведінка та зовнішній вигляд. Можна було побачити зачіски та убрання всіх фасонів і кольорів. Пляжний стиль – купальник і в’єтнамки. Гламурний – туфлі на підборах найрізноманітнішого калібру, які не надто хотіли долати фестивальне бездоріжжя. Готичний – довга чорна спідниця, футболка та кілька шарів чорнезнорозмазаної підводки на очах. Мистецький – вигадливі барвисті сукенки чи штани, авторські прикраси, оригінальні хустки. Буденний – джинси, шорти і футболки...

Стартував фестиваль з Першого міжнародного турніру з волейболу і, як і пасувало б такому транскордонному матчу, завершився він дружбою, тобто рахунком 1:1. А вже далі кожен із гостей міг обирати, яка у нього місія на Fort.Missia. Були й такі, що десятою дорогою оминали арт-проекти, запропоновані фестивалем, а лише надихалися його атмосферою для своїх «алко-трешних буднів». А от меломани розривалися між двома сценами, на яких грали рок, етно, джаз українські, польські і навіть нідерландські та американські музиканти. Зіркою першого вечора став гурт «Мертвий півень», який, презентуючи майбутній альбом «Радіо Афродіта», записали кілька пісень до нього на місці «на живо». Хлопці буквально «порвали» публіку народними піснями у власній «мертвопівнячій» обробці та невмирущими хітами. Завершити розпочату Міськом Барбарою справу взялася гуцульська етно-система BandaARKAN, яка до третьої ночі розважала публіку етно-дискотекою. Наступної ночі тишу шматували Dj-ї, які влаштували справжню музичну битву. Меломанили на Fort.Missia гурти «Тартак», ShokolaD, «Пропала грамота», «Че-Че», «Горгішелі», «Джек о’Лентер», Kofei.in...

Територія театру і поезії

Винятковою рисою Fort.Missia цьогоріч стала театральна сцена – своєрідне продовження розпочатого напередодні на Фабриці повидла у Львові фестивалю сучасної драматургії «Драма.UA». Театрали мали змогу просто неба зануритися у світ драми. Театральні колективи з Харкова, Мостиськ, Тернополя, Луганська і навіть Швеції і Чехії представляли свій доробок. Читали п’єси, автори яких змінили обличчя європейської та української драматургії. Та найбільше задоволення від цієї сцени отримали ті, у кого серце б’ється в ритмі театру. На Fort.Missia вони могли не просто відпочивати, а й вчитися. До прикладу, відвідати драматичні майстерні з драматургом Павлом Ар’є, відверто поговорити про проблеми сучасного українського театру та можливості виходу з цієї кризи...

Не відставали від театралів і поети. До того ж вони не просто читали власні вірші, а й вибирали Короля поетів. У суддівську комісію увійшли такі метри українського письменства, як Олег Лишега, Петро Мідянка, Остап Сливинський, Олександр Бойченко, Світлана Поваляєва, Наталя Трохим... Вони виставляли бали кожному, хто хотів продемонструвати свої поетичні таланти, й самі тішили слухачів власним літературним доробком, не претендуючи, щоправда, на символічну корону. На імпровізовану сцену, яка упиралася в стіну руїни оборонного муру, по черзі виходив кожен, хто відчував у собі дух поета. А публіка, розсівшись на пагорбах навкруги, боролася з нічною прохолодою та ордами всюдисущих комарів і оцінювала претендентів на корону аплодисментами або криками: «Геть зі сцени». Королем Поетів став Михайло Трохим, а Королевою – Ярина Черняк. Вони обоє набрали однакову кількість балів від журі. Цікаво, що Михайло і Ярина – рідні брат із сестрою...

Артспівпраця людини і природи

Фішкою Fort.Missia стали ленд-арт-проекти, які охопили всю територію фестивалю. Десятки візуальних проектів митці «вкорінювали» у навколишній ландшафт. Оглядаючи форти і блукаючи навколишніми територіями, то тут, то там можна було побачити чи то барвистих зайців, що виглядали з-за дерев, чи чорні скриньки, притрушені попелом, що символізують людську пам’ять (Мирослав Вайда, «Мовчання»), піраміди землі, витягнуті на гору, наче шматочки кавуна (Олександр Никитюк, Terra Incognita), драбинки, розвішані по деревах (центр «Тотем», «Дитинство»)... Одного з вечорів, пройшовши лісовим тунелем, освітленим лише міріадою світлячків, можна було наткнутися на відеоінсталяцію Сергія Петлюра і Олексія Хорошка, яка проектувалася на напіврозвалену стіну муру. Кожен із цих проектів виконує не лише візуально-естетичну функцію, а й ідейну. Митці зробили свою справу – дали «харчі» для роздумів, залишилося лише поміркувати і, керуючись підказками, на табличках поруч з об’єктами знайти власний ключ до мистецького шифру.

Щоправда, не усім мистецьким витворам пощастило дожити до завершення фестивалю. Знайшлися й такі «гості» Fort.Missia, «місія» яких була – руйнувати. «Добродійники» порозбивали та покрали флуоресцентні лампи, які підсвічували витвори мистецтва вночі, майже повністю зруйнували другу частину проекту Терези Барабаш «Плинність», і тягнули все, що, на їхню думку, «погано» лежало…

Оксана ЗЬОБРО, «Високий замок»