Перкалаба / Перкалаба: концерт радості і щастя

Найперше, що маю сказати: усім і кожному - глядачеві, журналістові, фотографу, усім-усім бажаю такого концерту за атмосферою, енергетикою та рівнем ендорфінів у крові. Це, безумовно, один із «маст-бі-еніхау» заходів року/цілого життя, концерт, що увійде в аннали історії гурту Перкалаба/клубу Салліван Рум. Думаю, музику цього чудернацького гуцульського колективу неможливо описати словами, її треба відчути та пропустити крізь себе, а генетика зробить своє, бо Перкалаба – це щось своє-своє, рідне, таке аутентичне, як модно зараз висловлюватись; ти і ця музика – ви виросли з одного коріння.

Піти першого грудня у Салліван Рум на презентацію нового альбому Перкалаби «Дідо» варто було з маси причин. Я особисто не могла забути фіру на Артполі-2009, яка щоранку була будильником  для фестивального народу. У вантажівку вщерть набивалося народу і увесь цей балаган волав «Кааафельний пам’ятник, каааафельний пам’ятник, кафельний пам’ятник МАВ!» Кожного разу, як Перкалаба виходить на сцену, навколо усе перевертається та перетворюється на карнавал та свято, а ноги танцюють самі. Абсолютно усі їх тексти, із новими піснями включно, настільки не завантажені зайвим текстом-підтекстом-надтекстом, це щира оповідка про життя, а часто й просто комічно-іронічна «пєснь» з купою алюзій на зарубіжні та українські хіти, на народні мотиви.

Коктейль Перкалаба запрошував друзів, а оскільки на новому альбомі присутня пісня «Дідобродатий», виконана за участі Євгена Гудзя (Gogol Bordello), персони вже культової у широких колах, небайдужих до музики, то усіх страшенно цікавило, чи з’явиться він, аби заспівати з Оркестром Радості і Щастя.

А тепер більше про концерт. Але ні, спочатку про «передконцерття». З восьмої до дев’ятої присутніх розважав прозваний нами «псилоцибіновим» дядечко у яскравій одежі та з неочікуваними рухами. Йому вистачало найменшого звуку, щоб він починав здригати у повітрі руками, закликаючи усіх до танцю. Особливу радість він приніс фотографам під сценою, роздаючи поради шизофазійного, чи то пак «брєдового» характеру.

Розігрівали діджеї міксами на фолк-рок композиції, балканськими мотивами та бонус-треками з «Дідо» - реміксами на «Тікобиви». Потім «дали слово» Ганнусі – перкалабівському талісманові, та вона з екранів залу розважала своїм файним діалектом.

З’явилися музиканти о дев’ятій, а пішли остаточно о дванадцятій. Уявіть тригодинний концерт, коли група не покидає сцену, навіть коли на ній з’являється інша група)). Ох, не давали відпочинку хлопці, не опускали градус настрою.

Трек-лист становив 39 пісень + вихід «на біс». І стрибати не хотілося хіба що під «Колискову», на те вона й колискова (наживо вона взагалі звучала як медитативна мелодія або яка-небудь транс-композиція), а ще під «Ясени», мабуть.

Розпочалося дійство з каверу на пісню «Було не любити», до речі, на диску вона також перша. А потім одна за одною, як символічні ті грибочки почали вриватися у залу «Дідограє», «Дідовліс», «Рай» та інші нові пісні.

Група виглядала практично богемно – білі сорочки, костюми, вдягнені з класичною недбалістю, ну просто джазовий оркестр Америки тридцятих. Лише гітарист був у зеленому та тримав у руках зелену гітару. Чому – загадка, але так ефектніше.

Співали усіх улюблених пісень, які можна уявити, з усіх альбомів, досить багато експериментували.

Під сценою коїлася феєрія настрою. Люльки, папіроски, цигарки і щось ще гуляло від усіх до усіх, інструменти, що лежали без використання, так би мовити, бралися у руки глядачами, та музику Перкалаби таким чином супроводжував фан-арт.

У гості завітала ДахаБраха, Андрій Федотов співав разом із дівчатами по-братськи обіймаючи за плечі. Душевність зустрічей, а скоріше істерія, продовжилася, коли більшість пісень вже було зіграно і на черзі опинився «Дідобородатий»: на сцену стрибнув, як той зайчик із пісні, Євген Ґудзь власною персоною, мав він келих вина у руці та одразу взявся до співання. Не обійшлося без коронного «нависання» над фанами та махання мікрофонною стійкою. По завершенні виконання вони із Федотовим обійнялися і Ґудзь втік так зненацька і швидко, як і з’явився.

Вже наприкінці з’явився і сам Мох. До цього він походжав залою та розважався, як міг. «Кафельний пам’ятник», «Ясени», «Waltz» - ось його царювання на сцені. У залі організувався хоровод, а я дивилася на руку, де був браслет, виданий на вході, на ньому був напис: «Балканфест». «Так, саме він», - думала я.

На біс співали «Пісюни» та «Прерії». По завершенні усі вимагали ще, але замість Перкалаби на сцену вийшов діджей і почав свій сет, але це вже інша, дискотечна історія.

Шурка, rock-ua.com