Володимир Городиський / Художні образи Володимира Городиського

Він поведе тебе до раю…

До раю, якого не має у цілому світі. Ти будеш милуватись жінками, якими ніколи і ніде не зустрінеш, які так не схожі між собою, але перед красою яких зупиняється Всесвіт. Вони не реальні, бо існують тільки в уяві художника Володимира Городиського.

Сила його картин полягає в тому, що вони примушують активно працювати і нашу фантазію. В них щось дивовижно фантастичне. Ніби видиво начал світобудови… Райські сади, що потопають в рідкісних сортах герані, хризантем, лілій, магнолій, троянд, наповнених амброзією богів, найвищою гармонією яких є аромат глибини морських хвиль, космічний простір. І там же спокусниця Адама Єва, Нереїда, яка виринула з морського дна на гребені сріблястих хвиль, богиня мисливства Діана, богиня Флора, амазонка Ундина… То був справжній гімн. Хвала красі жіночого тіла. Природі – величній і байдужій, ніжній і жорстокій. Дивишся – і тебе охоплює трепет перед безмежністю простору і нескінченністю часу. В отих квітах, в отих садах ніби вселився таємничий дух – звабливо-доступний і вічно невловимий. Та й барви там на перший погляд звичайні і водночас ще не бачені – сповненні притаманного лише їм глибокого сенсу. А оті оголені жінки! Наскрізь земні, зліплені з уяви, в яку творець вдихнув життя – і водночас божественні. Краса разюча і тривожна, від якої віє фізичним і душевним здоров’ям та врівноваженим спокоєм величі.

Гадаю В.Городиський прозирав у навколишньому житті певну духовну суть – до того незвичайну, що його символам ледве вдалося натякнути на неї, щоб йому відкрилась у всесвітньому хаосі нова закономірність, і він у муках душевних силкувався вловити її. З його картин промовляє дух, що поривається вивільнити себе у самовираженні.

Так у нього з’являється таємничий світ міфологічних образів, природної стихії, містики. Художника цікавлять не конкретні образи, а весь світ у його віковічній круговерті й людина в ньому. Не випадково він показує історію людства в космічних масштабах (картина „Баланс”). Він підкреслює, що в житті повинно бути все в рівновазі (пори року, добро і зло). Поруш його, як оту кулю на голові жінки, і все полетить шкереберть.

Володимир Миколайович відгукується мало не на всі події, що відбуваються в країні і в світі, використовуючи для цього техніку, лінію фігури, освітлення, гру фарби. Співставлення жовтого і блакитного кольорів, цвітіння природи, оголена красива жінка („Флора”), а десь над її головою – гніздо з голодними жовторотими пташенятами. Чи не символізує це нашу Україну з її проблемами? Неземна алегорія підкреслює у картині „Блакитний сон” зв'язок води, неба і планети. Поруш цей дисонанс і виникнуть війни, голод, хвороби. Його твори та роздуми про долю своєї країни і планети, всього людства в його постійній боротьбі за щастя.

Об’їздивши мало не всю Європу, художник звідусюди привозив нові враження і теми для своїх робіт. Його підкоряє темпераментний живопис Іспанії (тут він не раз брав участь у виставках), стародавня культура Греції звідки почалась демократія, отримали свій розвиток філософія, архітектура, скульптура, а перед італійською школою живопису він знімає капелюха. В його картині „Венеція”, жінка, яка занурюється в воду символізує образ старого міста з церквою Санта Марія делла Салюте, за обрієм якої видніються будови в стилі барокко, яким загрожує затоплення, можливо не в такому далекому майбутньому.

Пейзажі, натюрморти Володимира Миколайовича нагадують його нинішній сад, що потонув в квітах, які буяють навколо двоповерхового будинку, збудованого за його ж архітектурою. Тут в альтанці він п’є каву з друзями, ведуться розмови про високе служіння мистецтву, а на невеличкому городі вирощує гарбузи сорту „Даная”, які дарує всім знайомим. З його насіння виходить дуже смачна і корисна олія. В отих натюрмортах відчуваєш таємничий трепет життя. Від різких яскраво-червоних сплесків зринають спогади про непрості роки проведені в Естонії, де жила їхня сім’я військовослужбовця, про Фінську затоку, в якій знайшли свій кінець підводні човни з секретним вантажем, а люди пили оту воду, фільтруючи її у виритих ямах, про милі радощі в Запоріжжі, де відвідував художню студію при Будинку піонерів, і дитячі ігри на території художнього інституту в Києві, куди приїздив на відпочинок до діда. В чарівних переливах ті сплески пом’якшуються і стають млосно ніжними, зливаючись з зеленю запашною, як весна, і чистою, як вода.

Чи не від свого родича по дідовій лінії скульптора Веронського (корені тягнуться майже від графів) успадкував, він отой потяг до мистецтва? Його педагоги в Дніпропетровському художньому училищі В.Шпіганович і К.Беркут відчули в цьому вихрастому хлопчакові справжній талан до жанрової композиції.

Вже працюючи в художньому комбінаті, він виправдав сподівання вчителів, виконуючи немало робіт на замовлення від підприємств і різних організацій, які витримали випробування часом., а в армії, де він відслужив два роки в військовій частині на Чичеріна разом з футболістами „Дніпра”, про нього, як про талановитого художника, до сьогодні ходять легенди, бо лишив по собі прекрасні мозаїки, вітражі, чудове оформлення приміщень.

І все ж відчував, що оті нехай і вдалі, високо оцінені критиками і глядачами, пейзажі, натюрморти, дитяча тематика про ляльковий театр, про соняхи, трубочиста, яким лякали малюків, для нього замало. Хотілося чогось іншого, чогось незвіданого. Так прийшов до символізму, зокрема, скіфської теми, якою займається ось уже десять років.

Довгі години, проведені в бібліотеках, в музеях, знайомство з літературою, розкопками курганів, яких на Дніпропетровщині більше двох тисяч, привели його до висновку, що навіть отим каменям на Комсомольському острові більше чотирьох мільярдів років і живемо ми на багатющій скіфській землі, де знаходяться великі запаси золотої руди. Отож і народ цей був багатий, талановитий (двома наконечниками стріл можна було розрахуватися за будь-яку покупку) і войовничий. Не даром про наших пращурів Брюсов сказав: „Перед нами Дарий отступил и Кир был скифской на пути смирен царицей”. Ось цей народ і спонукав художника до свіжого сплеску в творчості. В нього появляється серія робіт, присвячених скіфським жінкам-воїнам, царицям, просто багатим володаркам цінностей і прикрас. Жінка-воїн в дорогому військовому вбранні з натягнутим луком в руках і риссю, цією непокірною и гордою твариною. Її руки оплутала змія, яка вважалася за легендою родоначальницею скіфів. За її вбивство карали смертю. Картина символізує міць, дику волю, буйство цього народу. Художник не шкодує фарб, своєї фантазії, своєї багатої уяви, щоб точніше і правдивіше відобразити всю красу скіфської жінки.

Член Спілки художників України Володимир Городиський брав участь у найпрестижніших виставках як у нас в країні так і за кордоном. Його роботи розлетілись чи не по всьому світу, зберігаються в національному музеї образотворчого мистецтва України, Дніпропетровських художньому і історичному музеях, приватних колекціях, як закордонних так і вітчизняних бізнесменів, прикрашають оселі відомих політичних діячів.

Найточніше про його творчість в одному закордонному каталозі написала дружина художника, мистецтвознавець Лариса Бондар: „В основі творчої діяльності майстра – його роздуми про вічні гуманістичні цінності, його позиція – створення прекрасного світу мрій, красу природи та її вплив на наші душі”.

Світлана ПЕЛИХ.