Ірена Карпа / «Кожен дроче як собі хоче» або дні Карпи у Дніпропетровську.
Нещодавно до нас із гостинцями завітала Ірена Карпа. На презентації її нової книжки «Піца Гімалаї» людей у маленьку галерею «Чорна ящірка» набилось як до Мавзолею. Карпа читала шматки «Піци», показувала найцнотливіші еротичні ілюстрації та навіть поділилась ще не редагованим текстом. «Ви думаєте я чого ржу? Я ж сама це ще не читала!».
Вже потім, коронована сестрами Гаєвими (приємний аксесуар у подарунок), Карпа виводила на сцені «Невідомого Петровського» ліричну пісню французькою про продавщицю круасанів.
- «Мене там позаду хоч якось видно?»
- «Нєєєє!»
- «Тоді дайте мені стілець»
Майже весь концерт Ірена прострибала на тому стільчику, та ще й як драйвово! Дніпропетровська публіка за нею явно скучила - новий альбом «AndImadeaman»всі вже знають напам’ять, а хіти «Фактично самих» ніхто й не думав забувати. Де б ще чоловіки середнього віку так радісно вигукували «а Саша хуй!», а школярки так пронизливо вимагали «Сееекс»?
Ставши мамою двох дітей, Карпа зовсім не втрачає свого запалу. Про особисте життя мені розпитувати не цікаво, але знайшовся час поспілкуватись з Іреною про не менш важливі речі.
Як ви тепер ставитесь до всіх ваших попередніх текстів?
Ясно, що ми не можемо весь час писати так, як пишемо у 20 років. Для кожного віку характерна певна стилістика. Немає такого, щоб мені за щось було соромно. Хіба за свою недбалість, що я десь недостатньо вичитала або відредагувала. Але меседж від того не змінюється.
Головна емоція нової книги?
Вона для тебе буде зовсім іншою, ніж для мене. Я намагалась зробити героїню поменше Карпою, це такий компілятивний персонаж. Вигадані обставини, невигадані ситуації. Це моя перша не автобіографічна книжка.
Зараз не важливо про що ти пишеш. Абсолютно все можна або робити талановито, або робити посередньо. Ось є стілець (показує), його можна сфотографувати на телефон - і це буде фотка на телефон, можна талановито сфотографувати на телефон, а можна взагалі намалювати, і це буде зовсім інше. Можна переказати героїчний епос, але це не справить ніякого враження. Сюжет давно помер. Давним-давно не важливо про що ми пишемо, важливо як.
Чи повинна література бути гостросоціальною?
Література нікому нічого не повинна. Комусь це для розваги, комусь для переосмислення свого життя. Якщо моя книжка когось розважить, змусить засміятися, то це вже буде класно . Для мене важливо все ж таки, щоб вона не заганяла в печаль, в нещасність. Мистецтво має катарсичну природу. Допомагає позбавитись від страждань, відкрити чакри, дає змогу нам зрозуміти щось більше про нас самих.
Ви вважаєте, що в Тибет треба всім?
Я не вважаю, що в Тибет треба всім. Кому? Кожен сам для себе вирішує. Комусь близька буддистська філософія, хтось спокійно шариться в якихось середньовічних трактатах, а бабушкі от навпаки ходять до попа і віддають йому свої останні заощадження. Кожен дроче, як собі хоче.
Хтось медитує собі, хтось займається йогою,хтось носиться з Кастанедою, хтось тупо курить траву - в кожної людини свої рецепти, немає універсального. Але є універсальні методи. Якщо роздивитись будь яку релігію, філософію, будь які практики зміни свідомості, побачиш, що так чи інакше, у всіх на меті одне – кінцеве звільнення.
Ви казали, що вам дуже сподобався фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь».Чим?
Всім. Взагалі дуже кайфовий фільм.
Вам не здається, що це схоже на проморолік України для закордону?
Це проморолік України для українців. Фільм знятий з любов’ю до деталей, з хорошим саундтреком та акторською грою, з хорошим меседжем і доброю режисурою. Просто фірмовий професійний класний фільм. Ото хто на нього жене - той хохол, а не українець. Перший нормальний український фільм, за який не соромно. Це проморолік українського кіно, а не України для іноземців.
З важкою фінансовою долею фільм. Його ж ігнорували років шість.
Ну тому що гандони всі ті, хто при баблі, за винятком якихось одиниць. Слава Богу, тепер видно, що українці можуть робити нормальне кіно. Я йшла на показ і теж думала, що буде якась хуйня недобюджетна - а тут такий крутяк. Позитивний, без всяких завивань і ностальгії.
Читали український «Esquire»? Він російською мовою повністю.
Це печально. Це значить, що тебе не існує, мене не існує, їх усіх(показує на присутніх)не існує. Тобто в очах людей, які дають бабло на всі оці проекти, ми не є таргет-групою. Нас ігнорують. Вважають, що всі, хто говорить українською, - це якесь упосліджене бидло, яке взагалі нічого не читає, і немає сенсу напрягатися, башляти за український глянець. Їм чогось здається, що то ніхто не купить. Хоча всі притомні російськомовні люди спокійно прочитають якісну інформацію українською. Вони ж читають тексти Жадана, Андруховича, ще купу різних хороших авторів, читають «Українську правду» ту ж, наприклад.
І це дуже прикро, коли якісь чергові клікуші починають пиздіти про те, що у нас «русский язык притесняют». Я про це, до речі, збираюсь написати колонку.
Читати Жадана чи мене російською - це ж зовсім інше, дві різні речі. Ну а гроші заробляти треба. Я от у «Cosmopolitan» написала. І мене переклав мій друг на російську. Україномовні ж матеріали ми тільки на сайті можемо розміщувати.
Тобто вам більше платять за російськомовні матеріали?
Всім більше платять за російськомовні матеріали. Це така централізована політика. Насправді, вона продовжується, і звідкись ноги ростуть. Якщо подивитись, в Києві наче 70% визнають рідною мовою українську. То це ж і є той таргет-груп! Але це ж тіпа «финансовый риск». Це навіть не фінанси, я думаю, що це все брєд, це все брехливі дослідження, якщо вони взагалі їх проводять… Щоби іти по накатаній схемі або передруковувати якесь російське дєрьмо, щоб був попит…
В тому-таки «Esquire» описуються будні Юлії Тимошенко у колонії. Як ви до цього ставитеся?
Я не хочу вдаватись зараз в подробиці, це просто огидна ситуація. Бо вона сидить не за те, що вона зробила, а тому, що комусь так вигідно. Політична вендета. Огидно, що у 21 ст. лідери опозиції сидять у в’язниці. А медитувати на тему «Як їй там сидиться» – повний брєд… Це копіювання російської моделі з Ходорковським. «Esquire»російський теж пише постійно щось про Ходорковського, але нічого не змінюється.
У політику заглиблюватись не хочете?
Я ж пишу постійно на «Українську правду». Беру участь в протестах, підтримую будь-які притомні акції. Я на боці громадян і на боці вільних людей. Якось себе підв’язувати у політику жодним чином не хочу, хоча вони зі всіх сторін, як піраньї, хочуть показати, що типу «это сделал я».
Останній раз такий підарасизм був в Академії адвокатури. Прочитала лекцію для студіків, а потім, в кінці, до мене підбігли якісь дядюні з квітами, тіпа фоткатись: «А вот это вам от нашей фирмы». От від них реально йшли хуйові флюїди. Я в таких випадках вилажу на стіл, кидаю букет, тіпа «а ну, дівчата, хто хоче заміж?»
Потім ще той хлопчик, який все це організовував, каже: «Піду до Колєснікова, хочу робити молодіжний Кабінет міністрів». Відповідно, цей штріх покаже, що він тут все організовує, і от Карпа тут. Дуже не хочеться в такі штуки попадати.
Тож надалі я відгукуюсь тільки на запрошення тих, кого знаю особисто - від Капранових чи від дніпропетровської тусовки, наприклад.
Ваші лекції, до речі, здебільшого для журналістів?
Це для різних людей. Такі собі практичні поради. В мене була нещодавно лекція про те, як перемогти страх. Це така, знаменита, з тих трьох-чотирьох, що є. Головне – це інтерактивне спілкування. Мені дуже цікаво послухати, що говорять люди, бувають дуже притомні ідеї.
Якою буде героїня вашої наступної книги?
Наступна книжка буде продовженням «Добла і зла», збірка коротких історій. Це для розваги або щоб щось поміняти. Буде така розвага, яка щось міняє. Чи просто допомагає згадати себе маленьким. Дуже класно реконектитись самому до себе. Мої історії змусять людей згадати щось смішне і тепле з їхнього дитинства.
Спілкувалась Дарина Тітова, спеціаально для Арт-Вертепа
Фото І. Петровський, А. Антонюк
Переглянути фотозвіт з концерту гурту Qarpa в арт-кафе Невідомий Петровський