Сергій Жадан / «Вогнепальні й ножові» Жадан: кримінал, релігія, любов, «соціалка»
Нова книжка Сергія Жадана – нарешті з новими віршами. Мабуть, саме таке визначення є найточнішим: надто вже багато останнім часом виходило в нього різноманітних книжок вибраного, перевибраного та відібраного. Ще одна новація книжки «Вогнепальні й ножові» полягає в тому, що вона вийшла у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля», а не у «Фоліо», де досі С.Жадан видавав майже всю поезію. Ну, й можна відзначити не зовсім традиційне оформлення збірки: замість звичного обігрування поп-культурних образів-штампів тут бачимо оригінальну графіку дніпропетровських художниць сестер Аліни та Карини Гаєвих, переважно портрети, — то з наївно-монументально виконаними уркаганами (як на обкладинці), то з експресіоністично розмитими й покресленими затуманеними постатями. Оформлення якісне, хоча наскільки чітко воно корелює з текстами – ще питання.
Книжка складається з п’яти розділів. У першому – «Опій» – зібрано вірші умовно кримінальної тематики. Другий – «Апостоли» – містить тексти з історіями революційними і метафізично забарвленими. Третій – «Фляга» – з домінуванням любові та води. Четвертий – «Камені» – насправді розлога поема міської ідентичності, пафосу замозахисту міста, вірогідно, інспірована подіями в Харкові 2010 року навколо винищення частини Лісопарку. П’ятий – «Коментарі» – щось середнє між есеєм і ліричною прозою.
«Вогнепальні й ножові» – привід до роздумів про поетичні самоповтори. У збірці багато віршів, котрі ніби нові, проте дуже нагадують попередні своєю образністю, структурою, риторичною манерою. Щось таке нескінченне, що переливається з одного тексту в інший і далі –
«…Просторчений паспорт без фотографії.
Іранські візи, мальтійські хрести.
І небо рухалось звідкись з Аравії
через затоку на блок-пости…»
Та сама суміш кримінальних і релігійних мотивів, деконструйована бізнесова й політична лексика, світлі й обережні слова про любов. Не кажучи вже про невіршовані «Коментарі», ніби щойно вийняті з жаданових есеїв на сайті «ТСН», добірки «Блок НАТО» чи чогось подібного.
Отож, першим враженням легко може виявитися легке розчарування – мовляв, усе це вже було. Підсилюють його й не дуже збалансовані публіцистичні мотиви у «Каменях», котрі, як свідчить примітка, написані для проекту «Вулиця ігор – ігри на вулицях. Діалог про перспективи мистецької та соціальної реконструкції». Ця поема, загалом, явно не належить до вдаліших творів Сергія Жадана.
Самоповтор чи стилістична стабільність? Відповідь може бути різною для різних текстів «Вогнепальних і ножових». Насправді, збірка містить чимало гарних віршів із фірмово оригінальними образами, вдалою сюжетною побудовою, міцними формулюваннями, почуттям гумору і чутливістю, — тобто, всім тим, за що варто любити і за що люблять Сергія Жадана українські читачі. Але, на відміну від багатьох інших його книжок, де тексти відразу «чіпляють», нинішня збірка в найкращих своїх проявах неодмінно потребує вчитування, вдумування, розуміння і відчуття, свідомого увімкнення уваги. «Вогнепальні й ножові» – взагалі вельми інтровертна книжка (саме цей момент, мабуть, і найкраще єднає текст Жадана з колоритом оформлення Гаєвих). Лише увага і перечитування дозволять вам належно оцінити її родзинки:
(…)О, я вже про все подбав.
Я поселюся в найнебезпечнішому з притулків.
Я заведу знайомства з найганебнішою поганню міста,
з найвідомішими скандалістами та співаками.
Я торгуватиму взуттям і натхненням,
втративши голову, загубивши сум.
Я роздягатиму найнедовірливіших жінок у місті.
Спрага і мої втомлені пальці
робитимуть їх невиліковно легкими.
Перепаливши серце, як паровозне вугілля,
битимусь і перемагатиму, щоби, коли надійде час,
забратися куди подалі,
всім віддячивши і всіх обдуривши.
Прямо-таки усіх?
І навіть мене?
І навіть тебе, смерте,
і навіть тебе.
Таке враження, що найкращі тексти «Вогнепальних і ножових» написані верлібром. Це може бути ознакою того, що переважно силаботонічний період останніх кількох років у Жадана поступово завершується, але може бути й лише збігом обставин (зрештою, внутрішній розвиток поета зовсім необов’язково мусить узгоджуватися із зовнішніми спостереженнями; так само, як і з зовнішніми очікуваннями, наприклад, запитом частини читачів на «нового Жадана»). Більш незаперечною тенденцією є посилення соціально-заангажованих мотивів.
І оптимістична новина, якою приємно й завершувати цей відгук. Нова книжка Сергія Жадана вийшла накладом десять тисяч примірників.