Михайло Іллєнко / Любов до Шевченка перетворюється на ревнощі

Інтерв'ю з культовим режисером і актором із "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" про новий фільм "Толока"

Ірина Славінська: Я так розумію, що “Толока” – це екранізація Тараса Шевченка, це фільм у віршах. Текст мінятися нібито не буде...

Михайло Іллєнко: Дійсно, це екранізація невеликого твору – романтично-драматичної балади буквально на одну сторінку. Але ця сторінка настільки енергомістка!

Почалося з того, що захотілося трошечки подивитися на ту епоху – це часи козаччини – і побачити тих героїв. Бо в цьому вірші Тараса Шевченка навмисно і дуже скупо про них сказано. Це схоже на лібрето – хорошу пружину драматичну, просто унікальну.

Називається вірш “У тієї Катерини хата на помості”. Воно так само виросло, щоби розказати про тих людей – як вони зустрілися, хто вони такі, з чого починалося це все. І ми дійсно жодної букви не змінюємо у Тараса Шевченка, жодної коми не переставляємо.

А далі (хочете – вірте, не хочете – не вірте) пішла така післямова. І сягає вона фактично нашого сьогодення. Останні епізоди пов’язані вже з днями чорнобильськими.

Віталій Гайдукевич: Дмитре, а як довго ви вчите свій текст? Багато там не те що слів – літер?

Дмитро Лінартович: Текст вчу недовго, оскільки вмикаю асоціативну пам'ять.

Віталій Гайдукевич: А його багато? Бо ж у Шевченка на сторінку всього твір…

Дмитро Лінартович: Але що за тими кодами там стоїть! І треба насотувати ці знакові речі.

Михайло Іллєнко: У Шевченка в головної героїні три репліки – 31 слово. Але в цій передмові в історії, про яку я сказав, між ними досить цікаві взаємини – драматичні, парадоксальні, абсолютно несподівані. Бо в цій передмові якраз ідеться про те, як складалася ця пружина. Вірш розповідає про Катерину, яка попросила врятувати з кримського полону брата і пообіцяла одружитися з тим, хто це зробить.

Ірина Славінська: Зараз, коли ми переглядаємо канони українських класиків і тих, хто став початком всього, що зараз відбувається в українській культурі, дуже важливо по-новому дивитися на них – наприклад, на Шевченка. Так і бачу когорту літературознавців із якогось наукового інституту, які скажуть вам: “Ви що, Тарас Григорович не такий, він у шапці…”

Віталій Гайдукевич: До такої критики готові?

Михайло Іллєнко: Така небезпека є. Річ у тому, що це не критика – це любов, тобто це їхня любов, яка перетворюється на ревнощі.

Ми, до речі, консультуємося з цими людьми. Це дуже цікаві люди, вони підказують дуже багато. Але не лише ж для них ми робимо, хоча нам дуже хотілося б в чомусь їх переконати. Бо нам прищепили такий образ Шевченка, трошки сумного. А це, врешті-решт, бунтар. Це людина, яка перевернула свідомість. Я не можу сказати, що це карнавальна людина, але він зробив те, що до нього ніхто не робив.

І ще одна дуже складне наше завдання: треба пробитися до кількох поколінь, які точно знають, що Шевченко – це хороший футболіст. Нам саме до них треба пробитися, щоби вони згадали, що був ще один Шевченко. Щоби вони подумали: “А що ж це таке? Ану я перегорну, подивлюсь”. І в цьому плані у нас завдання зробити дуже сучасний фільм, не змінюючи жодного слова Шевченка.

Ірина Славінська: А що це буде за жанр?

Михайло Іллєнко: Знаєте, “Фучжоу”, який я зробив дуже давно, “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” і цей фільм – вони споріднені. Там буде спільний жанр, там буде романтична балада, мелодрама.

Ірина Славінська: То це поетичне кіно знову?

Михайло Іллєнко: Це такий широкий термін… Я, в принципі, прихильник поетичного кіно, але всі його так по-різному розуміють.

І буде в ньому ще одне – розумієте, це все-таки Шевченко… Я згадав про парсуну – це не жанр, це в певний період історії живопису, коли він переходив до світського портрету, була вже не ікона, а ще не жанр. Й оце дуже хочеться залишити. Бо це трошки таке, може, узагальнення. В цьому, сподіваюся, допоможе Шевченко, його монументальний погляд на якісь дуже важливі й сьогодні актуальні питання.

Дмитро Лінартович: У Шевченка дуже багато прошарків. Він, в принципі, нормальний повноцінний мужик, життєлюб, бешкетник, жіноцтво кохав, жив нормальним повноцінним життям. Він на околиці Санкт-Петербурга коли виходив, то брав камінець, забивав курку, йшов із друзями, брав келишок якогось вина – вони вечеряли.

Безумовно талановита людина. Пройшовши муштру, військову службу, незламний був. Любив жартувати. І бійцівські якості були йому притаманні – він був заколотником, бунтарем, чоловіком із хорошим стрижнем. Тому, напевно, він писав такі речі. Він мені подобається, це один із моїх улюблених авторів.

Віталій Гайдукевич: Спробували б ви сказати щось інше…

Дмитро Лінартович: Дякую за цю іронію. Шевченко, до речі, володів трьома видами гумору – це цинізм, сарказм та іронія. Тобто такий спектр, такий діапазон був у чоловіка.

Віталій Гайдукевич: Як донести до нового покоління те, що ви кажете, пане Михайле? Покоління Фейсбуку – що ви можете сказати, якщо вони мислять субстанціями по 140 символів?

Михайло Іллєнко: Дуже серйозна тема, пов’язана саме з “Толокою” – буде представлена дуже гостра кіношна форма, майже кліпи. Бо ми побачимо кілька фрагментів з історії України. Це не історичний фільм, але ті фрагменти з історії будуть у такому несподіваному дуже гострому жанрі, в чомусь спрощеному. Але це те, про що треба згадати – не з передозуванням депресії, а просто як сторінки випробувань, які Україна пройшла і не зламалася.

Й епізоди, і тонус фільму дуже далекий від депресії. Це було запрограмовано, бо ми всі побачили, як це відгукнулося в залах, де дивилися фільм “ТойХтоПройшовКрізьВогонь”. Все ж таки в нас є передозування депресивним матеріалом, хочеться трошки від цього відійти.

Дмитро Лінартович: Я трошки застав совдепію. І коли я був піонером, то нам читали вірш Шевченка “Реве та стогне Дніпр широкий” так (читає монотонно. – Ред.). А можна прочитати його так, щоби чоловік уявляв цю стихію… І в Шевченка це все по-різному. Він ліричний, а є речі, де він пресингує, де він агресивний – і де спокійний, де в нього внутрішній біль, внутрішня пружина. Він щирий, тому і настільки різноплановий. Ми кажемо – сучасний Шевченко чи не сучасний. Безумовно, він сучасний.

Віталій Гайдукевич: Після бойового героя, героя-воїна складно перевтілитися в іншого? Я так розумію, ваш герой зараз – повна протилежність поепердньому. Чи схожий?

Михайло Іллєнко: Оці троє козаків, Катерина і той самий брат, якого повертають, – у кожного з них своя героїчна і трагічна історія. І я дуже хочу, щоби тут були герої, щоби тут не було депресії. Ми запланували знову фільм за формулою “ми для нас про себе”. Ми зробили “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” – і думаю, що на це зараз відшукується глядач.

Віталій Гайдукевич: Люди прийдуть платити свої гроші в кінотеатр? Ви певні висновки з прокату “ТогоХтоПройшовКрізьВогонь” уже зробили? Плануєте те, що буде в кінотеатрі наприкінці лютого наступного року?

Михайло Іллєнко: Звичайно, це дуже важлива частина роботи. Й у нас це просто окрема тема, окрема команда на це системно працює. Як і на фільм “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” – там була послідовна робота і вона має свій результат реальний. Я дуже сподіваюся, що ми зробимо всі ці висновки і вийдемо на ширший результат. Уже зараз зацікавлення серйозне – і тих, хто любить Шевченка, і тих, хто мало знає. Дивуються, а як?

Ви знаєте, що 50 років не було екранізацій Шевченка?

Віталій Гайдукевич: Я далеко не кіношник, але розумію, що це такі речі, які перекласти на цифру чи целулоїдну плівку складно.

Михайло Іллєнко: Це одна частина відповіді – правильно, так, це дійсно важко. Але це не повна відповідь. Мабуть, були й інші причини. Навіть тоді, коли й були фільми, вони не доходили до екранів. Фактично твори Шевченка, а не стрічки про нього, який був Шевченко – такий чи такий…

Джерело: ТВІ