Олесь Доній / Троїцький і Доній закликають митців об'єднуватись

Заборона "Павліка Морозова" в Донецьку, загадкове зняття з прокату "Українських злих", скандали в полтавському театрі - чиновники дедалі частіше втручаються в культурне життя. У вівторок, 23 квітня, митці і медійники зібрались на "Нецензурну розмову" в арт-просторі "5 кімнат" - обговорити, хто винен, що робити і як захиститись від заборон влади. Модерував зустріч режисер "Даху" і засновник Гогольfestу Влад Троїцький.  

Запрошені на зустріч представники Мінкульту й Адміністрації президента на зустріч не прийшли, тож віддуватись довелось Олесю Донію. Депутатський мандат і досвід організації «нецензурних» мистецьких акцій та маргінальних фестивалів не позбавили Донія оптимізму: на його думку, митцям потрібно не звертати уваги на заборони влади і виходити до свого глядача. Крім того, Доній висловив цікаву думку, що цензурує в Україні не влада, а саме суспільство. "В Україні насправді дуже народна влада, і в цьому проблема. Тому що політична еліта має бути на півкроку вперед. У нас же влада - повне відображення населення. Тому цензурує не влада, а ми самі", - зауважив Олесь Доній.

Гарячу дискусію викликало й питання доцільності «партизанського», забороненого мистецтва. Голова Незалежної медіа профспілки Юрій Луканов заявив, що інтерес глядача до цього мистецтва зростає, і рано чи пізно андеграунд переросте в мейнстрім. Влад Троїцький був менш оптимістичний. Порада від Троїцького – ставати незалежними від чиновників і створювати великі арт-простори, що об’єднають митців. Судячи з успіхів Гогольfestу і новонародженого арт-кластеру «Видубичі», рецепт Троїцького діє.

Дискусія виявилась захопливою, і, на жаль, учасники не встигли обговорити питання грошової цензури – відсутності фінансування з боку держави і комерційної приреченості проектів, що не чіпляють скандалом та епатажем. Висновок гостей виявився простим: митцям потрібно об’єднуватись і ставати на захист один одного – «боротися з внутрішньою заздрістю», як влучно сказав Олесь Доній. Крім того, митці мають підвищувати якість культурного продукту, а медіа – створювати нові цінності і приділяти більше уваги саме «неприбутковій» культурі. Цензура ж – це проблема не так політики, як внутрішньої незрілості суспільства.

Галина Танай, Свідомо