Дніпропетровський майстер Сергій Комаров робить унікальну зброю для історичних реконструкцій

 

Хто такі ковалі, ще з дитячих казок відомо всім.

 

Однак хіба є місце представникам цієї стародавньої професії в століття сучасних технологій, та ще й у великому мегаполісі? Виявляється, так! Сергій Комаров у будні дні - звичайний інженер, начальник одного з виробничих ділянок заводу «Комінтерн». А по неділях його ні рідним, ні друзям краще не чіпати: він відправляється в кузню, і настає в прямому сенсі слова гаряча пора.

 

Чорній металургії - близько чотирьох тисяч років, її розвиток багато в чому пов'язано з тим, як удосконалювалися не тільки знаряддя праці, а й ті чи інші види зброї, - розповідає Сергій.

- Сокири, мечі, клинки - для їх створення потрібна хороша робота коваля. Я - металург у третьому поколінні і перш, ніж отримати вищу освіту, прийшов на завод учнем зварника. А коли в 90-х роках потрапив у ковальську майстерню, зрозумів, що це моя любов на все життя. З тих пір, де б не подорожував, який би фільм не дивився - скрізь в першу чергу звертав увагу на особливості кованих виробів, які траплялися мені на очі. Заняття художньою ковкою принесли свої результати: я став пробувати себе все в нових і нових видах цього не тільки ремесла, але і творчості.

 

Одного разу майстер дізнався, що влітку в Судаку, в Генуезькій фортеці проводяться реконструкції лицарських турнірів. Вирушив туди - і «захворів» збройової темою. Повернувшись до Дніпропетровська, Комаров розшукав місцевих реконструкторів і запропонував їм свої послуги, хоча досвіду в такого роду куванні тоді не було ніякого. Інформацію черпав від дніпропетровських «лицарів», з книг та Інтернету. І незабаром вже міг забезпечити всім необхідним команду «англійців» XV-XVI століть. А для того, щоб для такої складної роботи були всі необхідні умови, Сергій продав гараж і на додаток до звичайної міської квартири купив приватний будиночок - там і обладнав кузню. Вироби ставали все складніше й вишуканіше, поки новоспечений коваль не вирішив взятися за одну з найважчих завдань: наодинці осягнути секрет дамаської сталі.

 

Для її створення необхідні особливі навички, завзятість і концентрація уваги: ??температура плавки досягає 1500 градусів, і тут дорога кожна секунда - якщо хоча б трохи відступити від технологічного процесу, бажаного результату не досягнеш.

 

- Пам'ятаю, скільки не намагався дізнатися секрети «дамаська» - ніде не міг їх знайти, - усміхається Сергій. - Але, відкривши їх, аж ніяк не збираюся тримати свої знання в таємниці - якщо з'являться гідні учні, із задоволенням розповім і покажу все те, до чого я сам йшов мінімум чотири роки. Перші дамаські мечі з'явилися в часи хрестових походів - приблизно в XII столітті. Особливість такої сталі полягає не тільки в її надміцності, а й у неповторному візерунку, який з'являється завдяки чередованиям м'яких і твердих шарів металу. Усього таких шарів може бути до шестисот. Головне - навчитися варити хоча б три різних шари, а потім їх кількість вже ролі не грає. Крім металу, до такої сталі додаються різні хімічні елементи - наприклад, вуглець (у вигляді деревного вугілля), кальцій (роги, копита, кістки корів, зуби нутрій), ціанід (міститься в абрикосовій кістці). При нагріванні метал все це в себе вбирає. Для того, щоб поверхня леза ножа або меча була блискучою, до сталі потрібно додати нікель.

 

Сувенірну зброю Сергій Комаров робить найрізноманітнішу, навіть своїй дружині на Новий рік подарував красивий ніж, якому дав поетичну назву - «Кольори осені». Думав, що дружина буде в офісі різати їм папір, але поки ніж зберігається вдома на видному місці. До речі, для того, щоб подібні предмети виходили по-справжньому витонченими і ексклюзивними, одного лише прекрасного леза недостатньо - потрібно ще вміло і з фантазією оформити рукоять. Для цього Сергій і його напарник Василь Чайка використовують сандалове дерево, латунь, срібло, шкіру та інші матеріали. У минулому році від лицарських мечів майстер став поступово переходити до виготовлення козацьких шабель - на це його надихнули свята, які з недавніх пір регулярно проходять на Дніпропетровщині восени, у День українського козацтва. Вивчивши всі особливості цього виду зброї, Сергій дізнався, що шаблі були куди більш небезпечною зброєю, ніж мечі, оскільки не тільки рубали, а й різали.

 

Однак та зброя, яку для історичних реконструкцій виготовляє дніпропетровський коваль, безпечна: згідно особливими правилами, вона не заточується до такої гостроти, як бойова.

 

- У мене двоє синів і дочка - і вона-то і захоплюється куванням, - зізнається Сергій Комаров. - Так-так, жінки-ковалі теж є! Хоча це непросто, потрібно постійно підтримувати кисті рук у формі: коли у мене застій у роботі, я обов'язково роблю вдома вправи з мечем, який важить близько двох кілограмів. Так що, думаю, це все-таки чоловіче заняття, а тому з нетерпінням чекаю учнів.

 

Якщо хтось захоче перейняти досвід у Сергія Комарова - зв'язатися з ним можна за допомогою культурного центру «Арт-Вертеп», який знаходиться за адресою: вул. Червона, 11. Там же до 25 липня можна побачити деякі з його робіт. І переконатися в тому, що кожен є ковалем свого щастя!