Андрій Кокотюха / Радянський Союз добили Афган і алкоголь

Андрій Кокотюха презентував свій останній неоготичний роман «Таємне джерело» про долю людей 80-х.

Небагато сучасних письменників удостоюються згадок у наукових розвідках. А ось дослідник української масової літератури доктор філологічних наук Софія Філоненко написала на основі романів Андрія Кокотюхи свою дисертацію. А самого письменника називає батьком «українського готичного детективу». Журналіст і письменник Юрій Макаров взагалі вважає Кокотюху американцем. І зовсім не тому, що Андрій змінив громадянство. Просто так плідно та багато працювати не кожен українець уміє…

Радянська влада гірша за Ганнібала

Остання книжка письменника також є логічним підтвердженням його таланту писати… Андрієві цього року виповнюється 43, а роман «Таємне джерело» стане 40-ю книгою в його кар’єрі. В цьому ж році вийде ще кілька романів письменника. Але, крім плодовитості творчої, Кокотюху ще характеризує любов критиків (чого варті безкінечні номінації та перемоги у конкурсі «Коронація слова» і звання «Золотого письменника України») та читачів (його романи розійшлися накладом 200 000 екземплярів). Український Акунін творить свій особливий жанр. Джерелом його натхнення є історія, хоча самі романи на достовірність не претендують. «Український читач має дати письменникові право на вигадку, – вважає автор. – Я фактично займаюся історичною реконструкцією. Коли писав роман «Червоний», то перечитав купу старих газет. І мушу вам сказати, що я спокійно дивлюся сцену поїдання мізків із «Ганнібала», але тут мені стало моторошно… Так само я вчинив, коли писав «Таємне джерело», тільки от єдиним моїм натхненням у старих виданнях є листи читачів. На них і спирався…»

Історія за «Фейсбуком»

Андрій Кокотюха вдався до ще одного джерела – просив друзів із «Фейсбука» розповісти про 80-ті, точніше, про час за десять років до смерті епохи під назвою СРСР. Самому Андрієві тоді було лише 11 років, але він добре запам’ятав цей час пристосуванців, який дехто навіть згадує, як золоту добу. Єдиним, що підірвало віру людей у радянську владу, став Афган. Адже наші люди в змозі терпіти все, «лишь бы не было войны». Аж тут така неприємність… Хоча роман «Таємне джерело» наче й далекий від Афганістану. Ми потрапляємо в маленьке тернопільське село, де люди помирають, просто випивши води із загадкового джерела… У всьому винна стара легенда, яка свідчить, що добру людину джерело оживляє, погану – вбиває. Ідейно витриманий і політично підкований слідчий Ігор Князевич їде розслідувати загадкову історію. Але виявляє, що місцеві жителі зовсім не бояться столичного гостя, а за кожним із убитих водиться свій грішок…

Масова література українців – це готика

Андрій Кокотюха вважає, що саме такі історії близькі нашому народові. Українці – народ нелогічний та ірраціональний. Тому готичний роман є нашим форматом масової літератури. І поки ми самі собі не навчимося за допомогою логіки пояснювати ірраціональне, будемо продовжувати вірити у бабайок, русалок і хорошу радянську владу… Ще одним героєм нового роману є алкоголь: 2/3 роману всі п’ють із усіма. Спиртне було і формою протесту, і схованкою від сорому. До речі, воно і стало останньою краплею, що увірвала терпець людям. Бо влада, котра бореться із бухлом, програє на наших землях всуху. Ось така вона – стабільність 80-х. Майже як сьогоднішня, адже маємо Юлину та Вітіну «тисячу», пенсії у таку ж суму. І всі ми знаємо, чим закінчилася стабільність тодішня – вона добила країну швидше, ніж це спромоглися зробити американці… Головний герой «Таємного джерела» Ігор Князевич вирушає в похід проти ворога свого Половця (на цих прізвищах має виникнути асоціація зі «Словом о полку Ігоревім»). Похід начебто виявився успішним, але долю головного героя він змінив назавжди. Можливо, і сам роман щось змінить хоч у нашій свідомості? Читаймо…

Олена Солодовік, Новий ПІК:Політика і культура