Андрій Кокотюха / Російські канали і свобода слова: на що оголошено наступ
Телеканали сусідньої країни-агресора, котрі поширюють брехливу інформацію зрозумілою українцям мовою, треба негайно вимикати. До початку дій у цьому напрямку закликали нову українську владу з перших днів її приходу. Поки не почалися кримські події, ці розмови велися швидше в форматі дискусії. Лиш тепер Голова комітету ВР з питань свободи слова та інформації Микола Томенко офіційно заявив про намір звернутися до українських кабельних мереж з проханням відключити російські канали в Україні. Тим часом думки з цього приводу розділилися. Не на прихильників і противників вимкнення російських каналів, а революціонерів та прагматиків.
До перших можна в цій ситуації віднести журналіста й громадського діяча Вахтанга Кіпіані. На своїй сторінці в Facebook він пише, що, цитата: «Треба негайно припинити трансляцію російських телеканалів в Україні. Це може зробити не тільки держава, а й самі власники кабельних мереж, якщо вони громадяни, а не барахло».
З ним солідарний інший відомий журналіст, Юрій Макаров, котрий на тому ж майданчику пояснює: «Підтримую вимогу припинення трансляції російських каналів, які входять, здається, до всіх базових пакетів кабельних мовників... Перепрошую, але толерувати нинішній стан, на мою думку, означає проявити як мінімум тупість, як максимум - зраду. Зараз або ніколи. Нацрада минулого скликання відправлена у відставку, вона забрала з собою всі таємниці ручного керування й корупційних потоків. Можна ніби почати з чистого аркуша. І починати доведеться. Передусім, звісно, закрити канали ворожої пропаганди. Кабельники знають, як це робиться, звичку не втратили».
Помірковану і з огляду на реалії - більш вірну позицію зайняв експерт медіаринку Отар Довженко. Його пост у Facebook пропонує праведно гарячим головам холодний душ якого не якого, але - законодавства: «Якщо ВР і Турчинов нині призначать Нацраду, вона може збиратися й починати розглядати порушення в ефірі російських каналів. Для цього треба проводити перевірку, до речі. Справа не одного дня. Законні підстави такого розпорядження поки що з'ясовуються». І далі - дуже важливо: «Можна забити на закон і волюнтаристським шляхом заборонити ці телеканали з огляду на революційну доцільність. Проблема в тому, що російські канали люди дивляться через супутник і кабельні мережі. Людей, у яких який-небудь «НТВ+» чи «Триколор» чи як там воно називається, врятувати від російського телебачення не можна взагалі».
Найсмішнішим і водночас - найпоказовішим є той фактор, на який ваш автор уже вказував раніше, коли намагався аналізувати ситуацію з поданням новинами українського каналу «Інтер» завідомо викривленої інформації Мова про свободу слова та свободу висловлення думки: палицю з двома, якщо ви не забули, кінцями. Скажімо, пані Ганна Безлюдна та пан Андрій Данилевич напевне цілком щиро вважають, що на Майдані зібралися екстремісти, чия діяльність оплачена Держдепом США. До речі, вірний Партії регіонів український політолог Кость Бондаренко напевне теж щиро переконаний, що в повстанців на Грушевського стріляли снайпери НАТО з метою провокації. Заборона їм та іншим царьовим публічно висловлювати свою думку, а ЗМІ - поширювати її за всіма формальними ознаками можна вважати наступом на свободу слова. Та цензурою, без перебільшення.
Про це, між іншим, нагадує Отар Довженко в тому ж пості у соцмережах: «Навіть якщо наказ вимкнути російські канали буде відданий у Києві, він не буде виконаний у Криму... Натомість можна бути певними, що там повимикають і заглушать усі канали з України - як пропорційну відповідь на бєндєровскую цензуру».
З рештою, ще до офіційної стурбованої заяви пана Томенка керівник МЗС Російської Федерації Сергій Лавров висловився з приводу перспективи закриття російських каналів в Україні, використовуючи саме таку риторику: «Знаємо про пропозиції заборонити мовлення на території України компаніями тих країн, які не є учасниками Європейської конвенції з мовлення. Росія не є учасником цієї конвенції, але це нам не заважає вести мовлення на всю Європу. В жодній країні ЄС нам проблем для такого телерадіомовлення не створюють. У разі заборони російських телеканалів це буде серйозним порушенням свободи слова».
Звісно, пан Лавров каже неправду. Ми з вами живемо та працюємо в першій чверті третього тисячоліття. Якщо вдома нема телевізора, це зовсім не означає, що телебачення недоступне. Бог придумав Інтернет, заблокувати онлайн-трансляцію новин ОРТ та РТР кабельні оператори не можуть. Інтернет-провайдери - теоретично здатні, але на практиці після такого блоку російські канали отримають для значної, будемо відверті, частини українців статус такого собі ВВС або «Голосу Америки» часів СРСР, коли КДБ активно впроваджувало «глушилки» - але спритники через них все одно пробивалися.
Питання до всіх: воно нам треба? Чи заслужила брехня громадянина Росії Дмитра Кисельова такої честі? І що робити з «Інтером» та - увага! - Першим Національним каналом України: теж закривати, забороняти, глушити?
Проблему реального інформаційного голоду на правдиву та об'єктивну інформацію про Україну в Україні ваш автор теж раніше піднімав. Її корінь полягає не в вільному доступі українців, насамперед Сходу, Півдня та Криму до російських ЗМІ, зокрема - телебачення. Українське, включно з 5-м каналом, ТВі та каналом «24», не кажучи вже про «1+1», цілком для них доступне. Навіть у лихі часи, коли деякі з них за надмірну опозиційність час від часу вимикали в різних регіонах, охочі могли дивитися їх через інтернет або взагалі почепити сателітну антену й горя не знати.
Корінь, так би мовити, абсолютного інформаційного зла - саме в тому, що частина наших співвітчизників вважає пропагандистським та зомбуючим саме український «5 канал», а не російській ОРТ. Не лише десятки мільйонів громадян РФ, а й десятки тисяч громадян України переконані: Кисельов та заодно - команда «Інтера» говорить чисту правду. Їм не потрібна альтернатива. Вони її не шукатимуть в інтернеті, тож вони - не глядачі «Громадського». Й точно не вмикатимуть чужий їм канал, навіть якщо він транслюється вільно й це можна зробити за допомогою пульта легким порухом руки.
До речі, з газетами те саме. У мене на очах ще досить молода жіночка купила в кіоску «Комсомольскую правду», а чоловік такого ж віку, котрий стояв за нею, придбав «Країну» та «Український тиждень». Забезпечене право вільного вибору, тож будь-який, навіть праведний наступ на цей вибір викличе не менш праведний гнів споживача. Та навіть більшу агресію, ніж прийняття чи скасування сумнозвісного «мовного закону».
На запитання: «Що з усім цим робити?» частково відповідає своїм постом Вахтанг Кіпіані: «Треба терміново створити масову безкоштовну, кількасоттисячним накладом російськомовну газету, дайджест УП, ЛБ та інших якісних сайтів - вже не просто для інформування людей, а й для контрпропаганди. Агов, український бізнесе, настав час витрачати гроші для захисту батьківщини!».
Мені особисто не до душі ані термін «пропаганда», ані поняття «контрпропаганда». Хоча в обох випадках визначення правильне з огляду на реалії сучасних інформаційних війн. І тут Юрій Макаров є моїм однодумцем, пишучи в Facebook: «Я розумію, що тут можна наламати дрова. Особливо якщо за справу візьмуться всім відомі фахові патріоти, які, крім цього, ні на що інше не здатні». Тим більше, що чого-чого, а патріотично налаштованих «бойових листків» у нас вистачає. Тільки чомусь у вашого автора, при всій повазі, не повертається язик сприймати їхній пафосний ура-патріотичний контент повноцінним, авторитетним та впливовим засобом масової інформації.
Між тим, питання, закривати російські канали чи далі дотримуватися базових принципів свободи слова та свободи думки лишається відкритим. Адже прецедент ризикує бумерангом вдарити цілком адекватні ЗМІ - як не тепер, то в перспективі. Врівноважити ОРТ опозиційним «Дождём»? Ці колеги, думаю, з задоволенням погодяться мовити в українському ефірі, та ще й на виділених ефірних частотах, і взагалі жирно - отримувати за це якісь гроші. Але хіба є гарантія, що вірні Дмитра Кисельова та новин «Інтера» навернуться на «Дождь», а не ігноруватимуть його так само, як згадані вище «5 канал» або «Еспресо»?
Напевне, однією з найбільш дієвих спроб розрулити прикру ситуацію в інформаційному просторі могли б стати регулярні телемости. Згадайте, колись у часи «перебудови» подібні проекти з Володимиром Познером та Філом Донаг`ю зробили внесок у фундаменталістську свідомість радянського громадянина. Свято переконаного, наприклад, що «в СССР секса нет!» - саме під час одного з таких мостів прозвучала ця вікопомна фраза.
Конфігурацій може бути безліч: формату «Схід-Захід», «Крим-Київ» тощо. Але умова для того, аби нарешті почався нормальний діалог тих, хто відчуває себе зараз переможцями, із так званою «іншою Україною» справді мусить передбачити волюнтаристське обмеження свободи слова та свободи висловлювань. Участь у таких діалогах за жодних умов, навіть за спонсорські кошти, не повинні брати громадяни на кшталт Олеся Бузини, Олега Царьова, Вадима Колісниченка, Олени Бондаренко, Ганни Герман, Геннадія Кернеса, Таісії Повалій, Дмитра Табачника, Віктора Медведчука тощо. Список тих, у кого вистачає майданчиків, аби сіяти ворожнечу та морочити людям голови своїми істериками, не аж такий великий. Та, що важливіше, свої сталі майданчики для пропаганди вони мають і без нас.
А діалог між регіонами України, в якому не бере участь Вадим Колісниченко, матиме той самий бажаний нам і позитивний ефект, як і поруйнування пам`ятників Леніну. Якщо вдасться налагодити такі - позитивні - комунікації, де не створюють проблем, а пропонують шляхи вирішення, російські канали в віддаленій перспективі матимуть ще менший рейтинг в нашій країні, ніж вказує на основі досліджень Юрій Макаров...