22–26 КВІТНЯ В КИЄВІ ВП'ЯТЕ ПРОЙШОВ "КНИЖКОВИЙ АРСЕНАЛ". ЙОГО ВІДВІДАЛИ ГОСТІ З 12 КРАЇН, КНИЖКИ ПРИВЕЗЛИ ПОНАД 150 ВИДАВНИЦТВ

ЧЕТВЕР, 23 КВІТНЯ, 13.12

– Это – блокада мозга. Чтобы ее лечить, надо допустить врача к больному. Пока что его гонят и продолжают травить больного. Нужно перестать закачивать в вену яд через телевидение, а потом уже назначить лечение, – 58-річний російський письменник Віктор Шендерович представляє свою книжку "Блокада мозга". Це – збірка публіцистики за минулий рік. Продавати її відмовилися головні мережі і книгарні Москви.

– Когда-то детьми, играя в войнушку, делились на наших и немцев. Понадобилось много времени, чтобы перестать видеть во всех без исключениях немцах врагов. А сколько времени должно пройти, чтобы мы перестали так думать о россиянах? – запитує жінка із залу.

– Мы будем долго за это платить, – відповідає Шендерович. – Немецкий писатель Генрих Бёлль, который символизировал для всего мира стыд и совесть послегитлеровской Германии, приехал в 1950-х в Советский Союз. Встретился с ветеранами. Выяснилось, что он и какой-то человек в зале воевали на одном участке фронта. В буквальном смысле они дол­жны были убивать друг друга. Ветеран встал и сказал: "Какое счастье, что я вас не убил". Для начала надо прекратить убийства на Донбассе. Сегодня Россия – агрессор. Все россияне несут за это ответственность.

 

Путин лично заинтересован в том, чтобы в Украине было напряжение. На этом поддерживает свой рейтинг. Пока он у власти, будет продолжать донбасскую авантюру. Но цели его – внутриполитические. Его интересуют не Донбасс или Крым, а российский электорат и статус спасителя отечества.

13.23

– Пишемо всі три слова з великої літери – "Українська Академія Мистецтв". Як подавали тоді свої назви всі західні університети, – директорка видавництва "Родовід" Лідія Лихач представляє альбом "Українська Академія Мистецтв". – Альбом ми прив'язали до виставки 1917 року – там були роботи перших професорів Академії. Вона ж була і відкриттям Академії. Це було щось страшне – виставка призначена, а світла нема. Вже розіслали запрошення. Потім мусили переносити – й Георгій Нарбут сидів і виправляв на кожному 18 листопада на 22. Він переїхав із Петербурга, коли почув, що затівається. Йому хотілося будувати Україну. І він усе зробив – ескіз герба, прапора, грошей. Навіть стільці для парламенту. Нарбуту хотілося, щоб усе було своє.

– Коли прийшла радянська влада, то Академії вже майже не існувало, – розповідає Олена Кашуба-Вольвач, авторка наукової розвідки з альбому. – Олександр Мурашко був убитий, Нарбут помер. Бурачек поїхав із Києва, бо тут був голод, Федір Кричевський – так само. Розпалася ця плеяда діячів. Хоча аж до 1921 року Академія перебувала на приватних квартирах. Виживали, як могли.

14.38

– А я думав, що "галочка" – це якась Галинка, – каже 27-річний поет Андрій Любка. Олександр Бойченко попросив його бути модератором "для галочки". – А виявляється, презентувати треба книжку, в якій все починається із Сократа, а закінчується умовною галочкою.

– Сократ є на обкладинці з двома дружинами – Ксантиппою і Мірто, – розповідає 44-річний чернівецький публіцист Олександр Бойченко про збірку "Більше/Менше". – В обох – оголені груди. Перші жартівники зауважили, що він дивиться і прикидає, у котрої більші, а в котрої – менші. Абсолютно не відповідає істині. Сократ як філософ, маючи дві дружини, дивиться на них і розуміє: більше-менше, однак все одно – зло.

Книжка має наскрізну лінію – інтелектуал і його поведінка. Платоновий тип співпрацює з владою і використовує це для своїх благ. Сократовий – не йде на співпрацю з владою і говорить своє. Інтелектуал так чи сяк наражається на небезпеку. Може, як людина він правильніше діє, коли співпрацює з владою. Але як інтелектуал тоді більше програє. Сократ гине, натомість ідеї його перемагають. Ця модель постійно повторювалася. Найвиразніше в історії України – у 1920–1930-х. Коли найкращі уми, як Хвильовий, думали, що з допомогою комуністів зробимо справжню цікаву розвинуту Україну. Відомо, чим це щоразу закінчувалося.

– Чи можна сказати, що інтелектуали недопрацювали ідею регіону, де поширюється хвороба? – питає Любка.

–?Коли кажуть, що ми туди не їздили, не колядували, то усміхаюся. Я не ходжу колядувати, де мені не раді, – відповідає Бойченко. – Національна ідентичність не робиться на тому, що люди хочуть їсти, пити і розмножуватись. Корупція є і у Львові, і в Донецьку. Але це не означає, що Львів і Донецьк – одне й теж.

14.46

– Пане Ігорю, підпишіть, будь ласка, – біля стенду Meridian Czernowitz жінка простягає 63-річному Юрієві Винничуку книжку Ігоря Померанцева для автографа.

– Я сьогодні не Померанцев, – каже Винничук. – Якось мене журналісти переплутали з письменником Іваничуком. Вирішив підіграти і дав інтерв'ю від його імені.

– О, класик – наш Дюма, – Винничук вітається з Андрієм Кокотюхою.

Після презентації книжки Бойченка всі виходять надвір. Винничук дістає з рюкзака домашнє італійське вино в пляшці з-під мінеральної "Цілющі джерела". Частує друзів-­письменників і знайомих читачок. Обіймає дівчат, ті сміються.

– Вчися, ти не вічно будеш молодим, – Бойченко каже Андрієві Любці.

– Починається трикутник між чарівницею, аптекарем і катом, – розповідає про свій новий роман Винничук. – Він уже на фінішній прямій. Мені головне – почати. Запрягаю довго, а орю дуже швидко. Там є містика.

– А сексизм є? Чи секс?

– Там є кохання всяке. Еротика тут не самоціль. От я перевидав збірку "Ги-ги-и". Там є повість, яка раніше не друкувалася – "Язиката піхва": про піхву і прутня, які розмовляють між собою і зневолюють власника. Писав у 25 років чи 26. Отакий був розпусний. А тепер я – порядний, всьо.

16.22

– Пане Вікторе, донька в Іспанії закінчила перекладацький факультет. Будь ласка, вона телефоном хоче висловити своє захоплення. Коли сказала, що ви – коло мене, то аж запищала. Виросла на вашому перекладі "Гаррі Поттера". Катруся прочитала англійською, іспанською, українською, російською. Каже, український – найкращий, – 53-річна Олена протягує мобільний музиканту і перекладачу Вікторові Морозову.

 

– "Катерино, відчини-но, Катерино, встань-но, дай-но їсти, дай-но пити, як то буде файно", – наспівує 64-річний бард у слухавку.

На стенді "Видавництва Старого Лева" Віктор Морозов презентує свій переклад книжки "Напівдикий" британської письменниці Саллі Ґрін. Напередодні виступав на вечорі пам'яті Олега Лишеги. У грудні поет помер від запалення легенів. Дружили з 1967-го, разом навчалися у Львові на англійській філології, мешкали в одній кімнаті гуртожитку.

– Якось сиділи під Києвом увечері на лавочці, а Олег каже: "Чую спиною, як трава проростає". Важливо у світі, де всі прагнуть успіху, жити своїм життям. Мені цього бракує. Але Олег зараз там із Грицьком Чубаєм. То була наша дружня трійця. Студентами нам грошей навіть на вино не вистачало. Знаходили якусь важну багату родину, львівську пор'ядну. Їй хтось казав: "Хлопці приїхали із Заходу, нікому не можна знати, бо ж КҐБ. Але вам можу організувати зустріч". Ми приходили – столи накриті. Ламаною англійською плели якісь дурниці. Наїлись, напились – і пішли.

17.06

– Девушка, отойдите, вы же влезли прямо в кадр, – каже фотограф, що супроводжує дружину президента Марину Порошенко.

За нею ходять кілька охоронців, помічниці, фотограф і оператор. Перша леді тримає гаманець і айфон із двома наклейками – синьо-жовтими метеликами з тризубом.

– Я завжди відвідую "Книжковий Арсенал", – каже Марина Анатоліївна. – Для мене це – подія року. Тут можна знайти рідкісні книжки українською мовою. Сьогодні пощастило, купила "Зниклий безвісти" Франца Кафки. Він – мій улюблений письменник. І ще одну знакову книжку придбала: в ній зібрані листи Вацлава Гавела до його дружини Ольги. Він писав їх у в'язниці.

Марина Порошенко виносить понад сотню видань, з яких близько 40 – дитячі. У книгарні "Чулан і чуланчик" купила 10 дитячих книжок за 2045 грн.

17.34

– Роман про батька-генія і про те, як важко бути сином генія, – Оксана Забужко представляє книжку поляка Яцека Денеля "Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя". – Геній пресує оточення. Це людина, яка вміщає в собі енергетику, розраховану на кілька життів за раз. Невеличка ходяча електростанція, яка накриває своїм полем всіх навколо. Першими під нього потрапляють домашні. І це не завжди приємно. Це поле може гріти, а може й тлумити.

Денель описує місячну, темну сторону генія. Чоловік, який жадібно зі смаком живе, їсть, кохається – трахає все, що рухається. Весь час шукає нові форми, обожнює плоть, любить тілесність і ганяється за нею. Яцек – на боці сина. Я лишаюся на боці Ґойї.

Один художник розпізнав у моєму "Музеї покинутих секретів" київський арт-світ рубежу 2000-х. Кажу: "У нас, на відміну від вас, одного натурника не буває. Є п'ять-шість прототипів, з яких вилітає щось інше". А він: "Неприятно чувствовать себя травкой, по которой ходит корова". В тому сенсі, що ми споживаємо людей і використовуємо як матеріал. На що я, подумавши, сказала: "Ну може й так. Але ж ми молочко даєм". Так ось, Ґойя давав молочко.

18.49

– Извините, это мужской туалет или женский? – запитує відвідувач дівчат, які миють руки у чоловічій вбиральні.

– Спільний, – відповідають ті реготом.

На виставці діють чотири туалети. В жіночому черги удвічі довші, тому на другий день "Арсеналу" один із чоловічих стає спільним.

19.48

– "Газета Виборча" знайшла інформацію, що крамар із Монреаля виставив на вітрині мило з підписом "Польща 1940". Всі розуміли, що то було мило з людей. Таке заборонено продавати в Канаді. Але якщо це не правда, то його можна все одно покарати, що збрехав у рекламі. У своїй книжці я постійно поверталась до цього фрагменту. Хотіла перевірити, як змінилася наша пам'ять про Голокост. ­Виявилось, їх є кілька: польська, євреїв зі США, євреїв в Ізраїлі, німців. А зовсім інша – у ­ромів, про яку мало знаємо, – розповідає 60-річна польська письменниця Лідія Осталовська.

Презентує українське видання книжки "Акварелі" в перекладі Андрія Любки. Написала про художницю Діну Ґотлібову, яка пережила Голокост у Аушвіці. Їй вдалося вижити, бо малювала портрети ромів, над якими ставили досліди в концтаборі. Після війни вийшла заміж за американця, працювала у студії "Дісней".

– Я намагалась дістатися до Діни, але вона не хотіла зі мною розмовляти. Боялася, що я – ще одна польська антисемітка. 2009-го вона вмерла, – каже Лідія Осталовська.

21.23

– "Арсенал" закривається, – не пускає до зали охоронець.

– А що ви любите читати? – запитую.

– Кримінальний кодекс. Останнім прочитав Статут збройних сил, бо служив.

До нього підходить чоловік і дарує книжку Сергія Батурина "Охоронець".

3,5 ГОДИНИ НА ДОБУ В СЕРЕДНЬОМУ СПАВ 40-РІЧНИЙ АНДРІЙ БОНДАР, КОЛИ ПЕРЕКЛАДАВ КНИЖКУ ПОЛЯКА ЯЦЕКА ДЕНЕЛЯ "САТУРН"

"Питають студенти на презентації: чим ви розширюєте свідомість? Кажу: нічим, мені б її якось звузити"? - 

Владислав ІВЧЕНКО, 38 років, письменник, gazeta.ua