Яр Левчук / «Навіщо. What for»: 25 віршів про Майдан і АТО та одна п’єса про Іловайськ

Марія Старожицька. Навіщо. What for. — Київ, Український пріоритет, 2015. — 176 с. Непомітно насувається друга річниця Іловайської трагедії у російсько-українському збройному протистоянні в XXI-ому столітті. Чорна сторінка гібридної війни є одним із цвяхів, який забивається у домовину сучасної політичної системи в Україні. Вічною ганьбою покрили себе ті, хто причетний до цього військового злочину проти українського народу та людяності. 25 віршів про Революцію Гідності, АТО та п’єсу «Котел» представлено в книжці журналістки Марії Старожицької «Навіщо». Хоч це жіноче й риторичне питання немає конкретного адресата. Але тут можна додумувати і підставляти під стилістику видання, уже дворічний контекст буремних українських подій. «Навіщо ця революція?», «Навіщо кровопролитна війна?», «Навіщо гори трупів, скалічених і поранених людей?», «Навіщо українці гниють у московській тюрмі?». Попри Майданну і АТОшну спрямованість видання, присвячено воно політичному в’язню Олегу Сенцову. Читати також: Купіть книгу — вона смішна. Рецензія на роман Олега Сенцова Революція і поезія, війна і мистецтво так тісно переплелися у часі й просторі, що не можуть існувати один без одного. Історії тих же бійців породжують поетичні проби пера, які достоту виходять краще за розмиті й невиразні слова про Майдан. Хоч поодинокі рядки усе ж можна сприймати: «Під бруківкою взимку ховалась зелена трава…// Вибивали каміння, а там ось така дивовижа,// Як її не давило, таки залишилась жива,// Недоторканно-ніжна, яскрава, смарагдово-свіжа…»; «Чорно-біла зима вже підступно здає барикади,//Аби змити струмками з бруківки запечену кров,//Хоч кияни вже звикли до вибухів та канонади,// До безсонних ночей і зачинених станцій метро». Добрий журналістський хист проявився у віршованому дебюті Марії Старожицької. Звичка незлецьки розповідати історії в журнальному форматі тут замінює влучне римування й вишукані метафори. З-під її пера виходять заримовані газетні репортажі з Майдану без персоналістичного й локаційного аспекту. Свої віршовані рядки вона присвячує маловідомим персонажам, для пересічних людей ім’я журналістки Тіни Пересунько чи відомій тільки авторці особі на ім’я Кіра Свінцицька мало що скаже. Більше важать слова авторки про перших учасників АТО із тоді ще добровольчих батальйонів «Донбас» та «Карпатська Січ». Елементи біографій АТОшників поєднані із чорним гумором: Вадиму Антонову, бійцю батальйону «Донбас» — «Позивний — Літак//Тому що Антонов//Сьогодні збили…//Двічі вже друзі хотіли забрати тіло — //Вогонь стіною,//Ворожа засада,//Підуть утретє,//А ще вчора він жартував,//Аби в добровольців,//Хто йшов на війну з Майдану,//Лікарі брали сперму…Народити хлопчика, дівчинку// Який несмішний його жарт»; У рядках, присвячених снайперу батальйону «Карпатська Січ» Артему, Старожицька оповідає його юну біографію. Розповідає про його 16 років, зміну позивного «Чистий» на «Брудний», раннє дорослішання на війні. Тут авторка наголошує на тому, що війна перероблює зелених хлопчаків на мужніх чоловіків. І це не поодинокі мотиви у збірці. Читати також: Автор книги «То АТО» доброволець Дмитро Якорнов: Вважаю, що події будуть розгортатися за найгіршим сценарієм Більшу цікавість викликає п’єса «Котел», створена на документальному матеріалі. Драма написана на основі спогадів бійців колишнього добровольчого батальйону «Донбас», свідчень колишніх мешканців Горлівки. Є також документ кадрового російського військового, який приїхав із Благовіщенська керувати місцевим ополченням (персонаж Мартинов, 46 років) та документ громадянина США, який має інтернаціональний військовий досвід та приїхав за кордону воювати на боці укропів (персонаж Слон, 46 років). Також діє віртуальний користувач Фейсбуку Тесей. Дія відбувається в місті Іловайську Донецької області, коли невеличка група добровольців намагається вийти із котла. Символічно, що першим помирає Поет у полі соняхів. Та цей персонаж чисто технічний, адже виконує роль такого собі альтер-его авторки, усі його вірші — це поетичні рядки самої Старожицької із першої частини книжки. Убиває поета кадровий військовий Мартинов — він уособлює окупантську філософію «рускава міра» і великодержавний шовінізм. Цей герой прикметний двома рисами: через нього розкривається хохляцька, рабська й запроданська суть українців. У його підданих пристосуванець і сепаратист-алкаш, витвір кісєльовської пропаганди Червонець. Авторка, до її честі, змогла оригінально виписати мелодраматичний момент, пов’язаний із Червонцем його дружиною Тетяною та добровольцем Велесом. Якщо Мартинов і Червонець убивають українських військових, і ця лінія знищення українців за допомогою їх самих за намовою і впливом росіян промовиста та цілком вписується у історичну та сучасну матрицю. То другий епізод з Мартиновим куди цікавіший. Американець Слон бере в полон Мартинова, їх обох обстрілюють. Вони виживають. Через певний час Мартинов потрапляє в українську в’язницю, а Слон до Америки. І в цьому моменті п’єси відчувається футурологічна авторська візія, бажання справедливого вироку для всіх, хто затіяв цю війну, і цілком об’єктивне розуміння американського впливу і допомоги українцям в боротьбі проти російського диктатора Путіна. Саме цей персонаж виводить внутрішній конфлікт між українцями на рідній землі — на вищий рівень, міждержавний і цивілізаційний, боротьбу західного й прогресивного світу проти азійського, нерозвиненого, ретроградного й совково-східного світу. Їхнє протиборство триває. І хто переможе в цій боротьбі покаже лише час і витримка українців. У кінці п’єси авторка, немов у кінофільмі оповідає про те, що сталося з кожним героєм після Іловайського котла. Переповідати історії кожного нема сенсу. Кожен з цих документів унікальний по-своєму і потребує детального вивчення та осмислення. Книжка Марії Старожицької білінгвічна. Європеєць або американець на основі викладеного може скласти свою думку про Майдан і АТО. Але щось не чути за океану, наприклад, похвальних чи розгромних статей про книжку Марії Старожицької «Навіщо». Боюсь, що доля цієї книжки, як і сама постать авторки, ще надовго буде таємницею, неприступною фортецею для середнього, в основній своїй масі, лінивого та байдужого до художніх книжок українця. Підсумувати хочеться враженнями від п’єси самих учасників буремних Іловайських подій. «Наживо бачу сцени, діалоги та монологи, впізнаю своїх побратимів. Здавалося, все мені вже переболіло і зажило. Ні — не переболіло», Яр, стрілець-санітар; «Коли ми вгадували, хто міг бути прототипом героїв п’єси, згадали про зниклого безвісти Сна. Про нього Дор казав: пропав на полі соняхів…Ніхто не знає, де зараз Сон, але картина, точно як з Поетом у п’єсі, стоїть в уяві як паралельна реальність, в якій ми живемо вже більше року. Саме паралельна, бо вона не може бути справжньою, ми не можемо повірити у все, що сталося… ». Христина, волонтерка. ДРУГ ЧИТАЧА (http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/44975/)