Яр Левчук / Іловайськ, частина 2. Рецензія на роман Євгена Положія «П’ять секунд, п’ять днів»

Положій Євген. П’ять секунд, п’ять днів. Роман. — К.: Нора-друк, 2016. — 176 с. Гучна популярність роману «Іловайськ» прокотилася більш як сорока містами України. Понад 150 зустрічей із читачами у великих містах, районних центрах і селах здійснив автор, 100 екземплярів отримали бійці столичного військового шпиталю. Уже надруковано 16 тисяч примірників. Письменник уже готує перевидання, і 5 тисяч примірників, замовлених державою, підуть до українських бібліотек. У Дніпровському музеї АТО є бронзова композиція «Захисник України і дівчинка», створена після прочитання новели «Дядя Ваня» з книжки «Іловайськ». Прикметно, що латунне яблуко, яке дівчина дарує солдату, викрали, і патріотичні дніпровчани після інциденту принесли живі яблука до цієї скульптури. Попри все, автору доводиться самому організовувати поїздки і презентації в містах, ніхто спеціально не рекламує книжку, тим паче не висуває її на державні премії. Як стверджує Євген Положій, «Іловайськ» тільки доходить до українських читачів. Автор не зупиняється на досягнутому. Новий документальний роман «П’ять секунд, п’ять днів» — це другий том «Іловайську», у якому три основні розділи: два згадані вище і один називається «П’ять років». У книжці декілька сюжетних ліній і персонажів. Але є один основний герой книжки — це Бойченков. Він же Віталій Бунчиков — боєць батальйону територіальної оборони «Кривбас», саме його реальна історія лягла в основу книги. Для створення роману автор опитав не тільки Віталія Бунчикова із БТО «Кривбас». А й Ігоря Павлова із того ж «Кривбасу», Володимира Мазура і його товаришів із батальйону територіальної оборони «Херсон», бійців 51-ої бригади. Письменник оповів історію загиблого добровольця, лікаря-хірурга під Іловайськом Влада Ковальова (бат. «Херсон»), вустами його сестри Алевтини та її чоловіка Олега Зайченкова. Також при написанні Євген Положій використовував книгу Романа Зінченка «Іловайський щоденник». Застеріг, що місця, дати, імена, події, думки, діалоги можуть не збігатися з реальними подіями. Текст створений як художній, не є документом чи документально відображеним інтерв’ю. Героєм свого роману Євген Положій обрав простого робітника із Семихаток. У романі Семихатки названі містом із 45-тисячним населенням, але Вікіпедія видає, що такого міста нема, є лише села в Одеській та Запорізькій областях. Головний герой Бойченков далекий від майданного пафосу чи атошного героїзму, він не зірка телеекранів і не має кумів, братів і сватів у владі. Його професія в чомусь екстравагантна, а в чомусь примітивна: Бойченков — колійник на залізничній станції, який цікавиться визвольною українською літературою. Хоч якраз у простоті і криється його мужність і звитяга, яку він проявляє у боротьбі за права громадян в пекельному Іловайському котлі. Звичайна маленька людина у вільних профспілках бореться за справедливість широких трудящих мас, на Майданах виборює те, що українці не мали довгий час — Незалежності. Ця маленька із натовпу людина — велична, цей Бойченков у XXI столітті бере до рук зброю і захищає свою Вітчизну од зовнішнього ворога — російської орди, яка хитро і хижо напала на Україну. В складних і несумісних із життям умовах, в ситуації повної безвиході й поранення, відсутності побратимів і елементарних засобів до існування Бойченков витримує, із надлюдськими зусиллями повертається з інфернального простору. Але герой війни, який вбиває в ім’я Вітчизни, боронячи ідеали Незалежності та Революції Гідності — у мирному житті не може протистояти контрреволюції, атошникам-перевертням, бізнесменам у камуфляжному костюмі (у романі це Юрій Косенко), для яких війна — вигідний заробіток. Це основна інтрига роману, один із ключових моментів у постмайданній епосі й літературі про війну XXI століття на українських землях. Одним із найкіношніших, найекшеновіших розділів у книжці є «Мотолаба» (МТЛБ) — це багатоцільовий і броньований тягач. Саме на ньому персонажі прориваються з оточення. Автор дуже реалістично та зримо передав вихід із кільця окремих бійців 51-ї бригади та добробатів, детально та з запалом передав усі тонкощі війни: «Мудрий, присівши на коліно, дає кілька черг у бік лісосмуги, озирається і розуміє, що залишився сам. Він біжить під дзижчання безпілотників і шелест куль, і бачить, як вдалині розсипалися живими мішенями по неораному полю танки, бетеери, беемпе, бачить, як горять вантажівки, бачить чорний обпалений «градом» чи «смерчем» автобус із білими, як молоко, як сіль, як перший сніг, двома скелетами, що стирчать із вікна, наче в дитячому атракціоні «кімната жахів». (с. 53). Ці майже документальні описи не порівняєш із воєнною і повоєнною літературою XX cт., адже людина в ній загнаний звір, який бореться проти своїх та проти чужих на два фронти. У новій книжці Євгена Положія «П’ять секунд, п’ять днів» зображена мужність та хоробрість, звитяга та незламність українських воїнів в боротьбі з зовнішнім агресором. Боротьба ж із внутрішньою контрреволюцією, ворогами всередині країни — це для письменника і для читача невирішена проблема, яка поки не має ні художнього розв’язку, ні реалістичних сценаріїв. Письменник своїм романом поставив нові запитання суспільству, означив нову тему в сучасній літературі, яка викликатиме ще не одну суперечку й дискусію. ДРУГ ЧИТАЧА (http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/46944/)