Тарас Шевченко / До 190 річниці Тараса Григоровича Шевченка

Якби когось раптом зацікавила моя думка, то ось вона: скандальна книжечка Бузини «Вурдалак Тарас Шевченко» незрівнянно корисніша для читача, ніж гори совковою шевченкознавчої літератури (зрозуміло, що визначення «совкова» має не історичний, а методологічний характер; у цьому сенсі ще невідомо, коли такої «науки» творилося більше — за Союзу чи тепер).

Я вже не знаю, плакати чи сміятися, коли говорять: «Шевченко — ось наша державність» (принагідно пригадується одна сто років самотня жінка, яка, хоч і не була письменницею, але вважала за необхідне все таки розрізняти велику дупу і Великий піст).

Врешті-решт, називати Шевченка творцем нашої держави — означає просто дискредитувати його. Бо тоді доведеться визнати, що безпрецедентний за своєю паскудністю і недолугістю держапарат, у малоефективній боротьбі за виживання, з яким минає наше життя, — це і є справа рук Тараса Григоровича.

Коли я кажу «справжнього» (Шевченка), я не маю на увазі «оголеного» або «п’яного», або «сороміцького» замість «апостола правди і науки». Я маю на увазі усього Шевченка. У тому числі і того, який на малюнкові, відомому з повного зібрання творів під назвою «Церква з дзвіницею», написав: «В Переп’яті у ямі Копали там хуями»; і того, який залишив нам оголений автопортрет.

Олександр Бойченко «Щось на кшталт шатокуа».

 

Шевченко й у справі жіночої волі тільки й додумавсь перше до вінчання по любові, а під кінець — до шлюбу без вінчання або й до вільного вживання того, що Сірко зве «правом тіла». Коли дослідники життя і творчості поета беруться за теми тлумачення його інтимного світу, то незмінно потрапляють у пастки частих, часом незрозумілих сватань поета.

Буденне, реальне життя переконує, що чисте, юнацьке почуття можливе лише вперше й востаннє, тому про таке кохання у Шевченка практично неможливо прочитати. У нього проявляється своєрідне «табу на кохання».

Перше юнацьке кохання Тараса до Оксани згодом набуває гіпертрофованих форм символу чистого і романтичного почуття.

…І Варвара (Рєпніна), і Тарас знали, що їхнє кохання залишиться нерозділеним. Варвара Рєпніна не вийшла заміж і знайшла себе у релігії, Тарас Шевченко залишився одинаком.

Під час десятирічною солдатчини Шевченко закохався в Агату Ускову, дружину тамтешнього коменданта форту.

В Нижньому Новгороді Шевченко захоплюється акторкою Катериною Піуновою, якій було сімнадцять років.

Микола Томенко «Теорія українського кохання»

 

Можна припустити, що Шевченкове архетипальне одинацтво за своєю світоглядною типологією стоїть ближче не стільки до індивідуалістичної самоти романтичного митця, скільки до зумисної, визивної соціальної «змарґіналізованости» пророків стародавнього Ізраїлю.

«Гайдамаки» — це, строго кажучи, не так історична поема, як міф українського національного пекла.

Оксана Забужко «Шевченків міф України»

 

Шевченкова спадщина має багато складних розгалужень, які виходять далеко за межі літератури. Однак деякі з них суттєвим чином розкривають міфологічне осердя цілого явища. В загальному смислі прочитання Шевченкового поетичного слова можна розділити на «світське» (аналітичне, наукове) і «сектантське» (яке включає ідеологічні, метафізичні, відкрито ірраціональні й культові тлумачення).

Григорій Грабович «Поет як міфотворець»

 

Інформацію про Т. Г. Шевченка та його творчість ви можете отримати з таких джерел:

Олександр Бойченко «Щось на кшталт шатокуа».

Микола Томенко «Теорія українського кохання»

Оксана Забужко «Шевченків міф України»

Григорій Грабович «Поет як міфотворець»

Віктор Щербина "Євангеліє українців або крилаті вислови «Кобзаря»

Григорій Грабович «Шевченко, якого не знаємо»

Станіслав Клименко «Тарас Шевченко. Заповіт…»

Станіслав Клименко «Поет і княжна»

Радіо-антологія

«Кобзар»

Кому Вниз «Українська рок-колекція. Легенди Рок України»