Ольга Доманська / Просто моє

І

Мені сьогодні сказали:
- ти оранжевий хрущ
І ще одному вокзалу
Дах знесло. Ані руш!
Лишились рейки та шпали
та дощі
виють ж/д шакали мої вірші
Мені сьогодні сказали:
- ти оранжевий хрущ
забувши показати як літається.

ІІ

Шматок графіту поміж пальців
Краде потиху крихти крихти часу
Боїшся серед людо-зайців
Махаєш крилами між птахів
Дно все одно тебе засмокче
Твою сторінку вклеють скотчем
Графіт зітреться
Зімкне пальці
Під епітафії станцюють вальси
Недомислені гризоти
Ти пишеш доти
Доки можеш красти
І повертати.

ІІІ

В склади, просіки, на вітрини
Шопи, бутіки, магазини
Між холодні брудні цитрини
Цитрамони, цистерни, вина…
Між хустки бабусь, що кульгають
На ліву ногу
Між жертв землетрусів,
Чорнобиля і
Дажбога
Навіть не туди
Поділися мої слова

ІІІІ

Блукати серед
Міста, лісу, сторінок, світлин
Блукати серед
Девів, бісів
Схованих хвилин
Блукати серед
тебе мене
стомлених легень
блукати лабіринтом
ночі в день.
відаючи натуру Мінотавра
який когось із двох
не пустить в завтра.
Blue-ка-ти

ІІІІІ

Коли життя тебе приводить
в затишні нетрі божевілля
коли усякі перешкоди, здолані вже,
а ти не вільна…
Минуле наче павутина
Тягни. Ти знаєш, що на дні є пастка
І сірих днів брудна рутина
Йде по п’ятах. Де твоя частка?
…життя, відміряного на долоні…
у твого ангела вже сиві скроні
А ти й не плакала! Ти й досі
не любила…по справжньому
ти й досі не жива:
Кар’єра. Гроші. Свіжі перспективи.
Новини. Їжа. Світові дива.
І ти, лягаєш в теплу постіль
З затишним, легким божевіллям
Що ж, може, день прийде у гості
А, може, смерть в вінку весільнім….

ІІІІІІ

Як світанок причинить двері
я-павук килимкових прерій
лапки витягну
до вогню
вкотре здохне мій CD — плеєр
тільки дух необачних містерій
сяде поруч
за пляшкою
світло-темряви
за окрайцем від ночі-дню

ІІІІІІІ

За що я не люблю осінь.
Восени люди часто плачуть.
Небо дощами голосить
про свою мізерну вдачу.
Давить і хоче знищити
Заздрить щастю чужому.
А ти тільки спробуй вижити
За стінами рідного дому
І спробуй під парасолькою
Сонце собі уявити
Коли небо шле бандерольками
Мокрі текучі привіти…

ІІІІІІІІ

Новорічне…для Оленки
Свято. Пляшка на столі.
Хиже, їжакувате деревце.
Ми ще малі. І жалкувати будем
не про це. 
А десь в тепло. Летітимуть
вкраїнські журавлі.
Ми під своє крило
Візьмемо міжпланетні кораблі
І ми полетимо, собі, як пташки.
Попливемо, як вільні риби, морем.
Візьмем колюче деревце,
А зелень пляшки
Хай буде нам зеленим світлофором!

ІІІІІІІІІ

Просто?
Хапає за горло.
Сонечко.
Крижані в неба уста.
Червоніють носи.
Піонами.
Пальці синіють.
Просто?(так?)
Витягаю.
Під небом шмат душі
Недогризений.
Хай його розмочать
Густі дощі
І ковтне цей світ
Необлизаним
Просто?(та?(к!)

ІІІІІІІІІІ

— Вона —
дика сосна
просто хоче
До своєї зірки.
Добре коріння
Сковують вічні грунти
Кожною гілочкою
Серце соснове рветься
В небо далеке
Люди — не будьте соснами!
Краще живіть лелеками
Зраджуйте — повертайтеся!
Сосни літають лише зернятками,
А, впавши раз,
Вічність каються…

ІІІІІІІІІІІ

Волочиться тінь листопада
Бруківкою мокрого міста
То чиясь маленька зрада
Принишкла в брудному листі
Засклились
Дрібні калюжі
Оскалилось сонце з-під хмари
Де ти, мій зрадливий друже?
Мабуть, з листопадом у парі…

ІІІІІІІІІІІІ

Я капаю
Ти капаєш
Я жеврію
Ти жеврієш
Не плакала
А ти не ждеш
Лиш просто
Часто жертвуєш
Ми летимо
Собі, удвох,
В калюжу осені
Держись!
Ми горимо
Собі, удвох,
І лиш чужий
Осінній бог
Керує нашими
Слідами…

ІІІІІІІІІІІІІ

Жнива урбанізації
Над соснами пасуться дикі крани.
Залізні шиї тягнуть в голубінь…
День понеділок. На планеті ранок.
Найкраще з всіх господніх сотворінь
Летить ворона в далеч забетонну
Не птиця раю, але все ж жива
В дзьобі несе гіллячку всім спасенним
від міста
А у місті йдуть жнива.

ІІІІІІІІІІІІІІ

Сесійна каламуть
(Це дуже схоже на божевільню
Це дуже схоже на божевілля
Кричить ворона в сосновім гіллі
І стеля біла і стіни білі
А ти, як завжди, не дочуваєш,
Хто білий? Що? то де? як білі?
Себе натруджено почуваєш
Просто Де білим
Серед Де білих) …

ІІІІІІІІІІІІІІІ

Помахай мені
Своїм хвостом
На прощання
Чорно-біло-рудим
Ще вчорашнє
Стрічання. Висить
Як над комином дим
Ще вчорашнє мовчання моє
І гремучий твій гавкіт
Помахай на прощання
Хвостом
Хто ж бо винен, що я — Кіт
І що ти не родився котом
Мій Собако

ІІІІІІІІІІІІІІІІ

Ви, що одягнені в одежі білі
Поля, ліси, дахи і світлофори
Що вмерли?
Знаю служите в покорі
Морози — тріскучі гіпнози
А всім обіцяють ті ж зорі
І пишуть банальну прозу
Гудуть пісеньки попсові
Наслідки авітамінозу?
Безкольору-антибарви?
Світ лізе під хвіст сусідському псові
А всі ми — малі незграби
І скільки користі Тому
Хто постигне
Зліпити з усього цього
Снігову бабу?

ІІІІІІІІІІІІІІІІІ

пливеш у води чужої людини
чужої ледини
яка ще не знає що ти є айсбергом
яка приймає тебе
як собіподібне
стоп.
а раптом крижина
то зблідла ватерлінія
судна котре бачить тебе
лиш крижиною

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

давай подаруємо нове життя шкарпеткам
і скотчем приліпимо їх мабуть чистих до печі
а потім зашиєм салатовими нитками
усі як шкарпетки в шухляді життя не вічні
усі як шарпетки буваємо під ногами

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

одна грівна — чєтирє батарейки
двері стулилися перед носом
від сусіда тхне чебуреками
просить на хліб безногий філософ
хоч я не читаю журнали «для женщін»
а він — не продавець із дипломом філолога
ми здибались просто в столичній підземці
у кузні ілюзій де все так «нє дорого»

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

Ми їдемо в ніч
Чи то ніч у нас їде
Зринаючи, десь над зіницями
І осідаючи в п’ятах
Легким і ритмічним,
Таким предковічним
Спокоєм мандрівника
Що вертає додому

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

Останній верблюд пустелі
The last «каракум»
Сумний бедуїн, що зника
За моїми зубами
Шляхи стравоходу тебе поведуть
У путь
- І ще 200 грам, зважте,
Будь ласка, пані.
Нехай чоколядові каравани
Несуть між горбів
Мій пусто-пустельний настрій

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

Тебе беруть, цілою і шматками
Тебе деруть, і роздерають всі
Кому не ліньки. Від одної мами
Окрім людей народжуються й пси.
Тобою марять і у тебе вірять
Ті, що гризуть і точать з-під тишка
Ті самі, що так щиро зуби шкірять
І плачуться, яка, мовляв, важка
У Тебе доля,
Моя Україно!
З тебе сміються скритно і відкрито
Ще й кожен зуби лічить, загляда
Не кличуть до вельможного корита
На крихти манять, ти ж бо — молода
Тобі й не сором стати на коліна
Вклонитись «господам» чи «проше пана»
Давно ж бо розійшлись залізні стіни
Мир нафтою тече, немов сметана
Голодним кішкам
Моя Україно!
Така невтішна. Поки що єдина
Земля твоя, заводи, «чорноземи»
Столиця, гроші і ростучі ціни
Одні борги, податки і проблеми.
А ще, безвихідь, що висить, як хмара
А ще, зневіра, що гримить, як грім
Моя Вкраїно, чорт тобі не пара!
Та покажи нарешті їм усім
Яка ти …Сильна!
Моя Україна.

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

Ну що, мавпуєм українці-браття?
Невпинно, більше як десяток літ
(про те, які в нас бідні депутати
Пронюхав аж заокеанський світ)
В новому році йдемо по-новому
Закону, повноваженні, податку
А, кажуть, дай Бог нарік дочекати:
Зарплати, пенсії, поповнення в кишені
Щоб, може, у нового депутата
Та трохи менші загребущі жмені
В сусіда, щоб чого не забагато.
В начальника, щоб було що лизати.
Щоб ковбаса вернулася — дешева,
І за своїх голи усім бив Шева
Війни не дай, не допусти руїни
Не урожай — так зуби на клинок
То ж був би рай — а так,
— то Україна: ставок, млинок,
вишневенький садок…і мавпи
Всі об’єднані й єдині
І ліві й праві і на кожен смак
Мавпуєм браття, що ж,
Коли в державі
Співпав за гороскопом владний знак.