Центр сучасного мистецтва Дах / Шекспір і літаючі люди
У Центрі сучасного мистецтва «Дах» уже кілька років розвивається проект «Україна містична». Це дітище Влада Троїцького, одного із співвласників мережі магазинів «Grand Gallery» і успішного бізнесмена, поступово переросло із «готелю мистецтв» у визнану світом формацію, що збирає аншлаги не лише у крихітному театрі на Васильківській у Києві, а й під дахом Королівського Театру у Лондоні.
Вистава «Річард ІІІ. Пролог», поставлений у рамках шекспірівського циклу «України містичної» спочатку дивує радикальністю переосмислення класика, а потім захоплює по-новому віднайденим змістом.
Історія про безжального деспота, що межі його жорстокості не знав світ, перетворюється у Троїцького на ланцюжок ритуалів, кожен із яких можна трактувати по-різному, отримуючи від побаченого більше запитань, ніж моралізаторських відповідей, звичних для академічного театру. Шекспірівський текст у цій постановці безслідно зник, натомість привівши артефакти української містики: солом’яні ляльки, рушники – весільні і просто, хрести і танці, розсічені гарбузи і довге, ніби назавжди розтягнуте весілля…
Якби розкласти по полицях чинники, що створюють у цій постановці оте підвищене енергетичне тло, так добре відчуте кожним глядачем, то найвище, найпочесніше у цій класифікації місце по праву зайняла б музика. Етно-хаус гурт «Даха-Браха» супроводжує дії акторів фантастичним звуком, що поєднує запальні африканські ритми й народні українські пісні і примовки – поставлені на музику легенди. І ті легенди хитаються у повітрі – то майже непомітно і аж надто спокійно, а часом, коли ритми прискорюються і актори починають один зі своїх божевільних танців, енергія музики й руху захоплює вас, змушує заплющувати очі і віддаватися повністю. Це не можна уявити: це атмосфера священного дійства із легким еротичним присмаком і змішаним ароматом старого дерева та стиглого кавуна.
Вистава цікава також введеною режисером системою образів, що не зрозуміла тим, хто не знає змісту оригінальної п’єси Шекспіра. У першій половині вистави актори вдягнуті у великі білі маски і знімають їх після смерті своїх персонажів, коли стають духами. Найцікавіше – це живі очі, що дивляться з під-тих масок прямо вам у очі.
Дуже цікаво, сидячи на дерев’яній лавиці над сценою (а у Дахові місця для глядачів знаходяться на кілька метрів вище за сценічний простір), спостерігати за реакцією глядачів. Протягом вистави у залі не чутно ні шепоту, ні поруху – кожен поглинутий сценічним дійством. Кожен пропускає його крізь себе і ділиться з акторами частиною своєї енергії.
У цьому театрі дуже цікаві актори. Вони молоді й енергійні, хоча кожен із них водночас по-своєму філософ. Головну роль у «Річарді» грає Дмитро Ярошенко, двадцятирічний юнак із карими очима, що йому належать слова: «Грати в театрі – це правильно віддавати і правильно брати. Сцена для мене – це місце, де ти маєш свободу, якої не маєш у житті, де ти можеш полетіти, або не полетіти. Люди, напевно, і приходять сюди, щоб подивитися на літаючих людей...»