Львівська галерея мистецтв / Анімовані часом
До 100-річчя Львівської галереї мистецтв цей найбільший художній музей в Україні спільно з Фондом Дмитра Шелеста представляє проект «реАнімація».
Проект об’єднує роботи старих майстрів із колекції галереї з творами 11 провідних львівських художників. Олексій Іутін, Орест Івасюта, Олег Капустяк, Володимир Кауфман, Володимир Костирко, Ілля Левін, Роман Петрук, Євген Равський, Андрій Сагайдаковський, Анна Сидоренко й Олена Турянська фантазують, згадують, вигадують та асоціюють. У підсумку виходять варіації на задану колись, десь у Ренесансі, тему. Чи то фотороботи Левіна «Смерть Марата»або «Родина Арнольфіні», де в ролях хрестоматійних персонажів усіх мистецьких енциклопедій з’являються наші сучасники, чи то гіперреалістичне «Благовіщення»Євгена Равського, чи то гра в престиж (без тіні загравання) Влодка Костирка («Тут може бути...») – усі ці роботи дають змогу відчути, що актуальне мистецтво не вирує в повітрі, а стоїть на могутніх підмурівках минулого, творячи при цьому нову, актуальну реальність.
І ця реальність, знову ж таки, вимагає своїх варіацій (чи то репродукування) в актуальному, цього разу масовому середовищі. Саме так проробляє зі своїми персонажами Влодко Кауфман («Арт-утилізація»): «Коли мені запропонували взяти участь у цьому проекті, заінтригувала одна ідея. Я побачив у центрі багато смітників, а на них – багато мистецької реклами. Це наштовхнуло на думку, що, як це не парадоксально, між музеєм і сміттєзвалищем є багато спільного в схемі мислення. Якщо на звалищі ми можемо знайти дуже багато цінного, артефактів, речей мистецької вартості, то так само в музеї можемо знайти багато сміття, залежно від того, через які соціуми проходив цей музей. Тож довкола цього й будував свою інсталяцію. Я намалював свідомо в академічному стилі свого улюбленого персонажа з Карпат і роздублював його. Вони на сіті-лайті, на ксерокопіях, на рекламках. Але серед усього цього мотлоху є таки три оригінали, з яких це все репродукував. Тобто у смітті є речі, які, на мою думку, можуть мати мистецьку цінність».
Олена Турянська бавиться із сухим музейним текстом, як із ключем для трактування картини («Етикетка»). Ставлення нинішнього середовища до надбання середовища колишнього демонструє у своїй скульптурі О. Капустяк («Львівський записник»). О. Іутін займається фотоваріаціями на тему найсталішого жанру – натюрморту («Спогади про минуле століття»).
Утім усі ці філософські, іронічні, історичні й інші асоціації та варіації задумувалися для того, щоб «продемонструвати суспільству, що музей – не (с)кладовище старих картин, а простір для творчості, де можуть відбуватися діалоги старого й нового мистецтва, візуально втілюватись і ставати предметами дискусій різні явища в культурі, перетворюючи цей заклад на сучасний культурний центр», – ідеться в офіційному релізі проекту.
Назва проекту, зрештою, говорить сама за себе. «Анімація»– пожвавлення, «ре»– знову. Тобто так зване класичне мистецтво виступає аніматором для мистецтва, званого актуальним, а теперішні художники, які існують у власному часо-просторовому вимірі, актуалізують роботу класичного музею з його усталеними формами. Виставку можна назвати своєрідною провокацією, скерованою на породження діалогу між двома мистецтвами – минулим і теперішнім. Зрештою, така форма лише ще раз підкреслює, що минулого мистецтва не буває, а буває воно або мистецтвом, або ні. І так – у всі часи.
Виставка триватиме до 20 грудня. А організатори планують видання та презентацію українсько-англійського каталогу, а також проведення «круглого столу»на тему «реанімації»музеїв. У його рамках обговорюватимуть проблеми розвитку музейної педагогіки, залучення широкого загалу до новітньої культури Львова та створення мистецької території спілкування суспільства із сучасними митцями. А вони тим часом спілкуються зі старими майстрами, реАнімуючи один одного.
Віта Сусак
керівник проекту, завідувач відділу європейського мистецтва ХІХ-ХХ ст. Львівської галереї мистецтв
Ідея проекту – це, по суті, реанімувати музей, у який люди дуже рідко ходять і де дуже стандартні експозиції. Тож, з одного боку, це реанімація музею, а з іншого – маємо іншу проблему. Є львівські художники, відомі вузькому колу. Вони виставляються в Німеччині, Австрії тощо. Запитайте пересічного мешканця – і він не скаже, хто такий Жорж да ля Тур, але не скаже також, хто такі Олесь Івасюта чи Влодко Кауфман. Тож ми прагнемо показати діалог, показати, що він можливий. Проект замислювали ще на початку березня, я обговорювала його з художниками, з якими маю особисто контактую та до творчості яких ставлюся з особливою повагою. Тож результат – це наш спільний консенсус.
Юрій Онух
директор Польського інституту в Києві
Таких проектів мало б відбуватися більше. Дуже радий, що цей захід відбувся. І водночас здивований, що вперше історичну колекцію залучено до сучасного контексту. Адже така практика корисна для обидвох «сторін». Нового оточення набувають роботи, котрі зазвичай зберігають у запасниках і які дуже рідко доступні глядачам. А сучасні художники отримують нові імпульси. В контексті таких проектів починаєш усвідомлювати, що минуле є лише часткою сучасності, а сучасніть – продовжує минуле. Такі проекти можна назвати дуже доброю «інтелектуальною гімнастикою»для нинішніх художників.