Світлана Поваляєва / Мій незвичайний нянь

Він жив на виноградному листі, доки не потрапив у Воронку. Неначе по мосту у новий світ у дім Поваляєвої, де вона йому запропонувала стати... нянем!

Приблизно так, суголосно із заглавною піснею добре відомого сіткому відбувається зав'язка подій у книзі Світлани Поваляєвої «Вррум-чарівник» із серії «Сучасна дитяча проза» видавництва «Грані-Т». За сюжетом дуже заклопотана своєю роботою на телебаченні мама вирішує для своїх двох синочків винайняти хоча б якусь няню. Оскільки мама – прихильниця нестандартних рішень, то шукати няню вони відправляються до Притулку для заблукалих по різних світах істот. Напевне, героям пощастило, що у такому незвичайному місці вони підібрали собі лише диво-слимачка на ймення Вррум, котрий мешкав у чайнику.

Ясна річ, що за такої заявки перебіг подальших подій книги цілком залежить від фантазії авторки. А з фантазією, щоправда, трохи підпсованою сучасними кінобестселерами та комп'ютерними іграми, у Поваляєвої, дякувати Богу, все гаразд. Тому далі на читачів очікує і перетворення гречаної каші на справжню пацанячу їжу – чіпси, і написання домашніх завдань з математики французькою мовою, а з англійської нотами; і подорожі в інші світи за дракончиком; і зрештою вже зовсім звична поїздка у Карпати, де Вррум знайде спосіб повернутися до свого світу, а мама – татка своїм синам.

Якщо сюжетна канва «Вррума» ще вписується в канони пригодницької дитячої літератури, то в окремих епізодах авторка ,на мою думку, все ж таки «перегинає палицю». Це може стосуватися суперечок щодо «нормальності» слова «лахудра» чи сюрреалістичну сцену одного з світів, населеного брудними людьми у памперсами, котрі раніше у своєму світі були вуличними фотографами і знущались з тварин, примушуючи їх знімчуватися з перехожими.

Помітно, що сучасні українські письменники свідомі того, що для сучасних дітей треба писати по-новому. Тому наразі кожен із «дорослих» письменників, йдучи шляхом «спроб і помилок», намагається викласти свої бачення сучасної дитячої прози, яка, наразі, чомусь все одно більше буде зрозуміла дорослим.

Дмитро Шульга, «Весь Кіровоград»