Андрій Жураківський / «Ми залишаємо за собою право грати нерівно, не спочатку і не до кінця»
«Сеанс 11» не назвеш початківцями. Однак їхня відносно не широка відомість не пов'язана з відсутністю таланту. Музиканти свідомо не виходять з так званого андеграунду, тому що поки що не бачать себе у полі івано-франківської музики. Музичні експерименти «Сеансу» вирізняються витонченим смаком і просунутими музичними ідеями. Засновником групи був молодий івано-франківський письменник Андрій Жураківський, який пішов з життя рік тому...
Недавно група записала свій перший трек в українського звукорежисера Олега Артима, відомого своєю співпрацею з групами «Фактично Самі», «Quarpa», «ТНМК», «Тартак», «Перкалаба». Пісня має потугу стати реальним радіохітом. «Галицький Кореспондент» поспілкувався з одним із ідейних лідерів «Сеансу» — гітаристом Віктором Новожиловим.
Почалось все це в голові Андрія Жураківського, ще до його народження. Подейкують, що коли він народився, то прокричав одинадцять разів, потім заспокоївся, а коли виповнилось Андрію 11 років, то подарували йому барабан і він одразу ж настукав на ньому 11 різних ритмів. Хтозна, може, й так, а може, лиш чутки, адже 11 складається з двох 1, а це початок і кінець.
Про історію «Сеансу 11»
Вольфганг Бас (він же «Веселка» — прим. ред.) познайомився з Жоріком (А. Жураківський — прим. ред.) у 2001 році. Причиною зустрічі був рідкісний альбомом «Stag» рідкісної групи «Melvins», який мав Вольфганг. На той час Жураківський був учасником гурту «TV Noise», а потім «!Que Pasa!», проте посилено вони почали спілкуватись на початку 2003 р. Андрій заразив Вольфганга Radiohead-ом та іншою подібною музикою, розпитував про психічно хворих людей (Вольфганг Бас тоді вчився на психіатра — прим. ред.). І якось раптово сталося, що одного дня вони домовились спробувати пограти вдвох у актовому залі медакадемії. Бас і Барабани, Він і Андрій, півгодинна медитація на один ритм і однакове гудіння. Так вони сіли в потяг, що повіз до станції 11. Дорогою першим заскочив Кроль (він же Роман Черепанин — прим. ред.), який у тому ж залі медакадемії гупав на ударних якимось юним панкам, у Сеансі він почав грати на сопілці... Так поволі і зібралась група. Потім Жураківський написав про 11 букву, і треба було то все швидко людям прочитати. Внаслідок цього ми концептуально задумали презентацію «К» (таку назву мала збірка новел А. Жураківського — прим. ред.) на 11 (!) грудня. Тоді вперше на «широкий» загал зазвучав «Сеанс 11». Пограли ми там і зрозуміли, що вже приїхали на станцію одинадцять — спільний сеанс на всіх... Далі були кілька сеансів у Центрі сучасного мистецтва (тепер — театр кіно «Люм'єр»). Тоді, на початку 2004 (3000) року якось дуже спонтанно в нас (здається) повірив директор тодішнього ЦСМ-у Ігор Панчишин, і ми мали нагоду зробити там кілька підозрілого жанру перформенсів, в т. ч. і зустріти 3000 (2004) рік. Потім (2004-2005 рр.) — «Сеанс» розкладається на деякий час до трьох людей і продукує електронну підбірку під неабиякою назвою «Greatest Hits». Але вже незадовго майже всі попередні інгредієнти знову складаються в повний пазл і проводять час за сеансами в одного з музикантів вдома. Там відновлюється тяга до абсолютно живого звучання. Влітку ми граємо у дворі Прикарпатського університету з козобасом, перкусією, сопілками і ксилофоном. Взимку — сесії з саморобною барабанною установкою, проектом Gescom з комп'ютера і — деколи — з дісторшном. Ми надзвичайно рідко намагалися відігрувати конкретні композиції. Все було лише у вигляді миттєвих замальовок (так, зрештою, і позиціонувалося слухачеві). Першим наймасштабнішим виступом став сольний (а як же інакше!) «концерт» в обласному театрі ляльок у 2006 р. Там можна було оцінити на повний зріст феномен цього музичного утворення. «Ми залишаємо за собою право грати нерівно, не спочатку і не до кінця». Після того довгими зимовими вечорами ми записали ще кілька підбірок, не дуже зважаючи на якість (але тут це, як то кажуть, нахернада). Не стало Андрія, котрий був ініціатором і лідером «с11»…Знову нас стає менше, потім — більше. Після цього ми все-таки вирішили реалізувати стару ідею (започатковану з Жураківським) зіграти з вокалісткою, адже «сеанс 11» завжди грав лише інструментальну музику. І за деякий час ми вдихнули інший смак у старі замальовки.
Про впливи
Атмосферно добре впливає Ісландія (в плані музики — Mum, Sigur Ros, Bjork), Скандинавія та Британія і ще мільйон всього іншого, про що більшість музикантів навіть не підозрює...Тому ми не дуже схильні вважати себе музикантами. Та й, зрештою, чи важливо, скільки ти нот граєш в секунду? Хай їх буде всього дві, але так, щоб вони емоційно вплинули так, як треба...
Впливає все, що має силу вплинути, але такого стає менше, тому інколи доводиться займатись самовпливами...
Про спільні проекти
Деякі композиції люди досі знаходять в Інтернеті, і деколи народжується якась спільна музично-літературна чи музично-кінематографічна дитина. Дехто з нас робить свою музику чи тексти. В якості текстів для власних композицій нам подобається використовувати тексти Каті Бабкіної, котра, в свою чергу, використовує нашу музику для своїх відеоробіт. Нещодавно молода режисерка Наталя Ільчук зацікавилася музикою «с11» з метою використання її як саундтреку для власного фільму, що переросло, в свою чергу теж в якусь спільну дитину (фільм «Поєдинок» — прим. ред.)…Коротше кажучи, ми — свого роду секта і наша мета — станція 11. Все, що ми робимо, — є їхня воля, ми вибираємо для них найкращі слова, звуки, програмне забезпечення і візуальні ряди...
Про амбіції
Не хотілось би обмежуватись певним напрямком — як в плані жанру музики, так і в плані мистецтва (хоча не впевнені, що добре розуміємо, що це слово означає) загалом.
Будь-яке просування напевне повинне мати за мету духовне збагачення і надбання нових внутрішніх потенціалів, тому необхідно сприймати кожну можливість з'яви на публіці з особливим азартом і відчуттям відповідальності за кожного реципієнта власної творчості.
Тому надання можливості споглядання себе потребує тривалого настроювання інструментарію...