Львівська галерея мистецтв / Менеджера мистецтва не треба боятися

Зеновій Мазурик, голова Львівської асоціації музеїв та галерей, про сучасний культурний менеджмент та компетентність.

Науковий редактор книги «Менеджмент мистецтва. Підприємницький стиль» Зеновій Мазурик з її автором Гіпом Гагоортом познайомився ще 2002 року в Києво-Могилянській академії, куди цей знаний у світі професор Утрехтської школи мистецтв приїжджав як почесний викладач літньої школи арт-менеджменту. Саме там, приємно здивований, що у голови Львівської асоціації музеїв та галерей Зеновія Мазурика виявилася при собі ксерокопія польського перекладу іншої його книги, Гіп Гагоорт подарував новому знайомому видання «Менеджмент мистецтва», яке в одному примірнику привіз показати українським колегам.

Що, здавалося б, до цього українській спільноті? А те, що мова про дуже оригінальну та ще й надзвичайно корисну, насичену практичними прикладами, книгу, яка вчить, як усе найкраще з теорії та практики комер¬ційного менеджменту пристосувати до завдань, які стоять перед інституціями культури. Відтак, завдяки старанням Зеновія Мазурика, видавництва «Літопис» та перекладача Богдана Шумиловича нарешті таки маємо нагоду взяти до рук працю одного із найвизначніших авторів, що пишуть на тему менеджменту мистецтва і культури у світі. З ініціатором її появи українською мовою та науковим редактором Зеновієм Мазуриком і ця розмова.

- Зеновію Васильовичу, говорено-переговорено, що європейський досвід часто не лягає на українські реалії. Як у цьому контексті оцінювати цю книгу?

- А це якраз той випадок, коли у книзі мова і про українські реалії також. Але маємо іншу проблему - у нас арт-менеджмент як наука не розвинений. Більше - навіть не маємо ще усталеного понятійного апарату, щоб говорити на цю тему. А говорити потрібно. Я часто чую, що вдаватися в теоретичні речі не варто, мовляв, результати мають бути на практиці. Але як говорив один мудрець, якщо на практиці добрих результатів немає, то варто подивитися у свої теоретичні засади, чи не хибні вони? Адже кожній дії завжди передує думка, ідея чи система ідей. Культурна діяльність теж має керуватися науковими принципами, мати певну візію, стратегію та методику досягнення стратегічних цілей. У світі за останні десятиліття розвинулася школа культурного менеджменту, яка перейшла еволюцію від практичних порад, почерпнутих із загального менеджменту в економіці, до системного уявлення про культурну діяльність як комплексну динамічну систему, де на результат впливає дуже багато чинників. Адже насправді діяльність в культурі вимагає набагато більших знань, ніж в економіці. Бо в економіці отримання прибутку дисциплінує, а в культурі цього чинника немає. Тобто він є, але тільки як один із інструментів для реалізації тієї чи іншої ідеї. До речі, книга Гіпа Гагоорта якраз і показує, як еволюціонує управління у сфері культури від управління ресурсами до створення мереж культурних інституцій, як сучасні умови впливають на культуру і як культура впливає на інші сфери життя, як відбувається обмін ідеями і як виглядає пошук ресурсів для того, щоб ці ідеї реалізувати та інше.

- На чому тримається менеджмент у сфері культури в нашій державі? І чи є він узагалі?

- Колись функціями менеджменту займалися державні інституції, які були покликані наближати мистецтво (а воно мало служити комуністичній ідеї) до народу. Зараз час змінився. Але чимало інституцій і надалі працюють за старими методами управління, хіба тепер уже підпорядковуючи свою роботу державотворчим ідеям. Тобто фахівці культурного менеджменту (яких почало випускати чимало вишів) у цих інституціях не можуть себе реалізувати, бо там нема умов, аби нові ідеї могли втілюватися. Ініціативи не вітаються, а якщо вони і є, то реалізацію покладають переважно на плечі ініціатора. Тому, на відміну від Заходу, люди в нас зазвичай не готові самі щось змінювати, а сподіваються на доброго керівника, далеко не завжди відчуваючи себе причетними до загальної справи. А ця усвідомлена заангажованість до цілісності дуже важлива. Над подальшим розвитком свого підрозділу, над аналізом причин тієї чи іншої кризи й іншим мають думати не лише керівники і топ-менеджери, а кожен працівник організації. Однак такого підходу до загальної справи українцям ще належить навчитись.

- Вочевидь, для початку людям просто треба роз'яснювати, що і як. Бо наразі мене¬джерам культури та мистецтва у нас несолодко - їх, як правило, негативно сприймають як самі митці, так і споживач. Одні вважають своє мистецтво таким, до якого неможливо підходити із раціональними мірками, інші - що в естетиці самі спроможні дати собі раду.

- Така проблема справді є. Митець вважає свою творчість зависокою, щоб оцінювати її раціонально. А споживач, маючи внутрішній посил наблизитися до осягнення результатів творчості, виходить із естетичних потреб, які йому (начебто мимоволі) нав'язані ззовні. І тут завдання компетентної третьої особи у тому, щоб втрутитися у якісне підняття рівня естетичних потреб споживача і допомогти процес творення осмислити як процес продукування продукту. Але, щоб це зробити без шкоди, треба мати обов'язкові дві складові - знання і чуття. Бо культура насправді полягає у трикутнику: митець, твір, споживач. Продуктом є і виставка в музеї (хоча митці це слово дуже не люблять). Якщо цей продукт гарно оформити, відповідно подати його контекст, то люди на таку виставку підуть і зуміють її сприйняти.

- Однак сприйняття мистецького твору не завжди залежить від висновків експертів мистецтва. Колись у Петербурзі проводили експеримент - встановили перед «Мадонною» Рафаеля в Ермітажі приховану камеру і знімали обличчя глядачів. Результат вразив - попри усі знання та акценти, люди до цієї картини були абсолютно байдужі.

- Це дуже важлива проблема інтерпретації і рецепції мистецтва (до вирішення якої менеджер культури теж має бути залучений), бо без цього може не відбутися зустрічі із твором. У Луврі, у залі, де висить знаменита «Мадонна» Мікеланджело, я був вражений, що люди не намагаються нею помилуватися, а передовсім намагаються її сфотографувати. І себе поряд з нею. Тобто самого твору вони не бачать, не можуть бачити, бо прийшли сюди тільки зафіксувати свою присутність. Звичайно, є й інша проблема - насильство істориків мистецтва щодо його інтерпретації. Людині залишається надто мало простору для вільного сприйняття мистецького твору, і це викликає спротив. Однак для того, щоб вільно цей твір сприймати, усе ж таки треба знати мову мистецтва. І не тільки її, а й контекст, у якому звучить чи звучало те чи інше мистецьке слово. Тобто бути компетентним.

- Але компетентна людина також помиляється. Хоча, можливо, помиляється уже за правилами...

- У цьому випадку нічого страшного. Ми завжди засвоюємо художній твір інтерактивно. Бо художник своєї однозначної інтерпретації не має, він задає свободу, будить нові ідеї - в цьому і полягає його завдання. А завдання менеджера - звести це все в один простір й один час та підготувати сприйняття творчого продукту як чогось нового. У цьому сенс наповнення життя змістом. Тобто сучасний культурний менеджмент - це управління смислами, цінностями, а відтак має набагато більше значення, ніж звичайне керування культурною установою для отримання успіхів у певних параметрах.

Автор Ярина Коваль, «Суботня пошта»