Марія Матіос / «Сьогодні українська жінка є велетнем, який тримає на собі життя»

Марія Матіос є однією з найуспішніших письменниць України. Живе та працює в Києві. Народилась 1959 року в селі Розтоки на Буковині. Закінчила Чернівецький державний університет. За освітою український філолог. Сьогодні вона член Національної Спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Лауреат літературної премії «Благовіст» та премії України ім. Тараса Шевченка 2005 року за роман «Солодка Даруся». У 2007 році отримала гран-прі та перше місце конкурсу «Коронація слова-2007» за роман «Майже ніколи не навпаки». Має титул «Найпліднішої письменниці України». Серед книжок відомі «Життя коротке», «Нація», «Фуршет від Марії Матіос», «Щоденник страченої», «Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки». Її книги, незважаючи на гостру національну позицію та тему визвольних змагань 40-50 років в Україні, активно перекладені в Росії та Польщі. Цьогоріч на XV Форумі видавців у Львові було презентовано нову книжку Марії Матіос «Москалиця».

 

- Пані Маріє, Ваша проза має історико-психологічний стиль, а тематика книжок часто зачіпає поняття національної свідомості, історичного минулого України. Чому для Вас, як для письменника, це тема така особлива?

 

Кожного свідомого українця має боліти ця тема. Проблема українського опору для мене завжди актуальна. Я гостро пишу. Адже через біль можна транслювати, як і погане, так і добре. Зрештою, творчість письменника залежить від його світосприйняття, темпераменту, і кожен вибирає сам собі стиль. Це все, відповідно, відображено у письмі. Що стосується мене, то у своїх книгах намагаюсь відкривати людям очі, щоб вони вчились бачити де добро, а де зло у будь-якій епосі.

 

- Ким є людина у Ваших творах?

 

Це вісь, навколо якої обертаються події, обставини. Людина – це все. Вона в мене завжди на п’єдесталі, на вершині. Хочу зауважити, що це будь-яка людина, навіть негідник. Я це роблю для того, щоб читач міг розпізнати хто є хто.

 

- В одному з інтерв’ю, Ви зауважили, що у новій книжці «Москалиця» найменше любите людину. Як зрозуміти ці слова?

 

У цій книзі я найменше люблю людей, котрі є навколо моїх головних персонажів. Це оточення завжди намагається втрутитися в життя інших, а також осуджувати їх. В свою чергу, це завжди призводить до трагічних обставин, як сталось в книзі «Москалиця», де жінка замикається в собі, стає холодною до життя під впливом оточення, історії, яка завжди торохтить по людській долі.

 

- Хто з українських та зарубіжних класиків для Вас є взірцем?

 

За стилем мені симпатизує Михайло Коцюбинський, за експресією Ольга Кобилянська. Із зарубіжних – Цвейг, Достоєвський. Особливо люблю Маркеса. Класика для мене завжди великий простір для роздумів та черпання простих життєвих істин.

 

- Що можете сказати про сучасну українську літературу?

 

Вона є і дуже добре розвивається. Це мене тішить. Тільки треба тих прожекторів, які б уміли показати, що в нас є, а читач, відповідно, собі обере те, що йому до душі.

 

- Чи мали Ви цього року нагоду переглянути Форум видавців?

 

На жаль, це перший Форум у моєму житті, де окрім власних книжок, не бачила нічого. Усі три дні я провела тут, на стенді видавництва «Піраміда», на автограф-сесії. Люди просто не дали мені змоги побачити Форуму. Стільки читачів, стільки проданих книжок у мене ще ніколи не було. Бачити, як люди з цікавістю та вдячністю підходять до мене, спілкуються є надзвичайною винагородою.

 

- А чи може сьогодні письменник вижити лише з гонорарів?

 

Не знаю, як інші письменники, але раніше я б сказала, що ні. А сьогодні вже прийшов той час, коли можу сказати, що так. 

 

- Як живеться жінці-письменниці?

 

Так, як звичайній жінці, будь-якій іншій. Мені слово «письменниця» не заважає бути собою. Хочу зауважити, що сьогодні українська жінка є велетнем, який тримає на собі життя. Я постійно дивуюсь витривалості, мужності, терпеливості наших жінок. Що стосується мене, то завжди намагаюсь гарно виглядати, бути доброю господинею. Люблю городництво, квітникарство. Люблю готувати. А ось що саме – ви зможете прочитати у моїй книжці «Фуршет від Марії Матіос» (сміється. – М.М.).

 

- Ваші книжки сьогодні перекладені в Росії, Польщі. Чи плануєте переклади в інших країнах?

 

Є багато пропозицій, але я ніколи наперед не розповідаю те, що буде. Я завжди кажу про те, що вже є. Наприклад, є переклад окремих новел азербайджанською, білоруською, івритом, румунською. Проте найбільше зацікавлення сьогодні у Росії. 

 

 

- Якось Ви відмовили в екранізації «Солодкої Дарусі» мотивуючи тим, що не хочете побачити на екрані ще одне насміхання над українцями. Чи не змінились Ваші наміри?

 

Охочі є, але мене не влаштовує те, що мені пропонують. Коли я зрозумію, що режисер може осмислювати великий формат тих розповідей, які є моїх книжках, а також проникнеться національною українською позицією, без шовінізму, я безперечно дам згоду.

 

- На закінчення, що Ви можете побажати читачам?

 

Хочу побажати, щоб мали змогу та можливість, адже бажання у них я впевнена є, читати те, що вони хочуть, і знаходити на свої запитання відповіді. Хай вони живуть довго і щасливо. 

Мар’яна Максим’як, спеціально для «Арт-Вертепу»