Карина Тумаєва / Вселенському Богові моєму

Очі, сповнені смутку, відкриваєш…

У них – дзеркало неба запилене,

Розділене на дві половини – Схід-Захід,

Майорить ватними хмарами легкими.

Там вдалині два світила. Ти знаєш

Їх на ім’я… Там пегаси окрилені,

А навколо коробка домів, закладено вихід,

Твої стопи, що по асфальту ідуть, буддисти вважають святими…

Твої очі-дзеркало відображують дійсність неба.

Одне око – одну половину – Захід, інше віддзеркалює Схід.

Те і інше – червоне, лише між ними межа,

Що вкарбовується синім, але стерта насправді,

А внизу місто, яким ти ідеш, схоже на ребус.

Хмарочоси, що рухаються, суттєво сповільнюють хід

Твій. Земля повільно спиняється, орбіта у неї не та

Вже. Твої очі спускаються вниз, щоб відкритися правді,

Вони випадають з очниць і котяться долі – шкляні кулі.

В одному з них Захід, а в іншому – Схід .

Розбивається праве око, тебе пронизує біль нестерпимий,

Бо права частина тіла вкривається язвами –

То виходить з тебе добро і тікає у хмари,

Ти свої муки пологів ігноруєш, пускаєш на самохід.

І руки твої, і стопи твої ввижаються золотими,

І нарікаєш ти звірів земних небесними назвами.

Дозволяєш їм на мить піднятися до ватних хмар,

Щоб вони відчули твоє добро, а вони відчувають гонор

За себе. Тому ліве око розколюється, молоком розтікається,

Тебе розбивають оргазми, тепло нескінченно ллють,

З масла оливкового і шоколаду міцного завар

Перетікає. З кров’ю твого добра незграбно змішується –

То зло з тебе виходить, звірі тебе все питають:

«За що» та й «за що»? А ти над ними хилишся,

Темноту своїх зіниць людству яскраво демонструєш

І кажеш: «Ось мої дві жертви заради вас, і вони

Єдині будуть, інших-бо жертв не передбачено»…