Брати Капранови / «Ми творимо літпроцес таким, аби нащадки не думали, що в Україні жили тільки прищаві постмодерністи»
– Охарактеризуйте сьогоднішній стан української літератури.
– Українська література сьогодні знаходиться у стадії зростання. Вік приблизно відповідає вікові нових читачів – тобто підлітково-юнацький. Ми вчимося відчувати, вчимося думати, висловлюватися, шукаємо відповіді на базові запитання: життя-смерть, добре-погане і т.ін. Хвороби зростання відповідні – зацикленість на собі, поверхневість, примітив, смиканість, показуха. Йдеться про найбільш помітний потік літератури – той, що викликає резонанс. Звичайно, він не основний за накладами чи попитом, але це те, про що говорять, обличчя сучасної літератури.
Біда в тому, що усі ми – читачі, письменники, журналісти – народилися приблизно одночасно, у 90-ті. Ми фактично не можемо скористатися духовною спадщиною старшого покоління і зростаємо разом, вчимося ходити, писати. Ми не можемо подивитися на себе зверху, ба навіть збоку – бо для цього треба мати досвід життя. У нас дуже низька кваліфікація читачів та письменників – бо де ж її взяти, коли маєш за спиною п’ятнадцять років і чотири прочитані або написані книжки?
– Ваше місце в українському літпроцесі.
– Ми намагаємося бути організаторами цього процесу і водночас як літератори опікуємося тою його ділянкою, яка лежить ближче до власне літератури у її класичному розумінні.
Як організатори ми створили «Гоголівську @кадемію» (gak.com.ua), на яку сьогодні щодня заходить 1200-1700 відвідувачів – читають, пишуть, рецензують одне одного. Це, безперечно, найпотужніший творчий український ресурс, з нього вже вийшли кілька потужних людей у велику літературу: наприклад, Антон Санченко, Олесь Бережний. ГАК – це не тільки робота, але й неймовірна насолода, коли кожен вважає за честь написати рецензію на вірш у віршах, коли читаєш поетичні діалоги, суперечки, продовження, які виникають там, розумієш, що ти живеш в унікальний час в унікальному просторі.
Ну і, звичайно, «Друг читача» – це крок у напрямку створення інформаційного книжкового простору. Ми дійшли висновку, що книжку продає не реклама, а інформація. Людина спочатку має довідатися, що книжка існує, а вже потім вона її купить або не купить. Отже «Друг читача» – це не тільки колективний інформатор, але й колективний організатор :):)
Ну а творчість ми будуємо на продовженні класичної традиції у літературі, шукаємо витоків для майбутнього у ґрунті під ногами і на глибині. Щоб нащадки не думали, що в Україні в наші часи жили тільки прищаві постмодерністи.
– Кумири, авторитети, вчителі у літературі та житті, політичні уподобання.
– Наш кумир – Сонце. У літературі ми в різні часи вчилися у різних письменників – заочно. Очне навчання було коротким, але дуже показовим. Колись у 80-ті, написавши перші фантастичні оповідання, ми подалися на конкурс і потрапити на очі покійному Володимирові Савченку. Він нас викликав на розмову і довго розповідав, що ми стріляємо з гармати по горобцях, що з таким стилем треба братися за великі теми, а не писати всіляку пургу. А потім підвів нас познайомитися до свого вчителя. Це був такий собі Георгій Гуревич, старенький єврей з паличкою у тремтячих руках. Савченко відрекомендував нас, як перспективних молодих. Гуревич подивився: «Ви чекаєте, що я вам щось таке зараз скажу! То я скажу. От часто запитують, чому я пишу не гірше за Гуревича, а друкують Гуревича? А це тому, що я колись вигадав писати про засвоєння нових планет радянськими космонавтами – і якщо ви напишете про те саме, то надрукують все одно мене, бо я перший про це писав і мене вже знають. Отже вигадайте собі нову тему і пишіть, тоді будуть друкувати вас, а не інших». Врешті-решт так ми і зробили. І хоч не стало Гуревича, Союзу, радянської літератури і такого іншого, все одно цей рецепт діє. Отже можна вважати, що ми – учні Гуревича :):)
– Кілька слів про особисте (родина, коханки, -нці, друзі).
– Не будемо повторювати банальностей про дружин-близнючок, спільний дім та таке інше – це пишуть у глянцевих журналах. А правду можна прочитати у наших книжках – там вона без ретуші і глянцю. Філософія нашого особистого життя полягає в тому, що кожен має збудувати його для себе свідомо і на власний смак, інакше доведеться жити на чужий смак – а це дуже незатишно.
– Ваш рецепт вдосконалення цього світу.
– Треба пам'ятати, що чоловік створений за зразком і подобою Господа. А значить він – творець. І має творити світ навколо себе. У кожного свій потенціал і свої можливості – хтось може панувати у родині, хтось береться за місто, хтось за Україну, хтось у світовому масштабі (для цього треба знати мови:):) Головне – не помилитися з визначенням світу, який вдосконалюєш. Ну а далі вдосконалюй сам і шукай друзів, які вдосконалюють схожі світи для того, щоб приємно було з ними випити чарочку.