ДахаБраха / «Наша музика може сопроводжувати фільм»
Напередодні виходу нового альбому, 20 лютого, етно-хаос-гурт «ДахаБраха» приїжджає до Дніпропетровська. Афіша.dp поговорила з учасником колективу Марком Галаневичем про кіно, Інтернет, кризу і про майбутні концерти.
- Яку програму ви везете?
- До старих пісень додадуться нові - з альбому «На межі». Ми почали записувати його ще минулої весни і сподіваємося, що до концерту в Дніпропетровську він все-таки побачить світ. Платівка вийшла дуже атмосферна, дещо сумна. Ми навіть хотіли назвати її «Саундтреки» - така музика може супроводжувати фільм. У нас зараз мало що знімається, можливо, наша музика дасть поштовх якимось зйомкам.
- А ви бачите якогось режисера, якому могли б довірити вашу музику?
- Нещодавно ми дали свої композиції іранському режисерові Мохсену Махмальбафу, що був у 2007 році головою журі фестивалю «Молодість». Ми тоді виступали на відкритті, він нас почув та запропонував співпрацю. Взагалі, ми не тиснемо, з задоволенням готові ділитися своєю творчістю. Наша музика містична, для кіно вона точно підійде - до фільмів Джима Джармуша або Олеся Саніна наприклад.
- Ви плануєте видавати альбом на диску чи підете по шляху груп, викладають композиції в Інтернеті?
- Ми розуміємо, що це найпростіший спосіб донесення творчості до слухачів. Але дуже хочеться видати альбом у вигляді гарного диска, який люди могли б дарувати один одному. Нещодавно ми виступали в Австрії, так там не вистачило дисків для всіх охочих. Запропонували людям завантажити нас із мережі, а ті навідріз відмовилися: мовляв, коли тримаєш в руках фірмову платівку - це зовсім особливе відчуття.
- Чи використовували якісь нові інструменти при роботі над альбомом?
- У порівнянні з минулими дисками, в цьому більше задіяні гармошка і акордеон. Він таким «акордеонним» і вийшов. Як завжди, багато наших «примочок» і шумових інструментів. Разом із етнічними мелодіями ми намагалися використовувати класичний мінімалізм.
- Звідки така пристрасть до етнічних інструментів?
- Є в них якась особлива привабливість. Часто буває, що той чи інший інструмент підштовхує до створення композиції, а не навпаки. Якісь нам дарують, якісь купуємо самі. Багато чого привезено з різних країн у вигляді сувенірної продукції.
- Ваша музика еклектична. Можна так сказати про вашу релігію?
- Ми всі хрещені, православні християни. А нашій Ірині цього мало, вона ще захоплюється йогою... що, здається, ніяк не суперечить її релігійним поглядам. Це, знаєте, як містика: її багато в нашій творчості, а в житті абсолютно немає. Ми намагаємося творчість не змішувати з особистими поглядами або політикою.
- На ваших концертах публіка заводиться з першої пісні. Використовуєте якісь особливі методи?
- Ні-ні. Це тільки магія мистецтва. Нічого спеціально ми не продумуємо, ніяких заклинань (сміється). Мистецтво рухає нами, а ми - людьми. Ми ж «ДахаБраха» - даємо і беремо одночасно.
- Що ви робите за п'ять хвилин до концерту?
- Уточнюється ще раз репертуар. Намагаємося сильно не сміятися, бо помітили: якщо перед концертом дуже гарний настрій, виступ може бути поганим. Збираємося, і вперед - на сцену.
- Як ви збираєтеся існувати в умовах кризи?
- Ми живемо головним чином на кошти від концертів. Як і будь-який колектив на пострадянському просторі, «ДахаБраха» не отримує великих грошей від продажу дисків - спасибі Інтернету. А що стосується кризи, то тут ми нічого не можемо зробити: будемо скорочувати витрати, на чомусь економити. Таке життя, проти цього не попреш.
- А корпоративи? Не відмовляйтеся там грати?
- Звісно, нам надходять такі пропозиції, і ми ніколи не відмовляємося. Корпоративів у нас завжди було більше, ніж клубних концертів. Корпоративи й коштують дорожче. Що буде тепер - незрозуміло.
- У клубах найчастіше люди приходять не на гурт, а щоб потусуватися, випити ...
- Із цим ми стикаємося постійно. Часто після нашого виступу підходять люди й кажуть: «Блин, ребята, ми чисто случайно сюда прийшли, а тут такое, мы даже не ожидали». Тому перед незнайомими людьми виступати так цікаво: ніколи заздалегіть не знаєш, яка буде реакція. А за кордоном тебе взагалі не знають і сприймають «з чистого аркуша». Починаєш грати в тиші, а закінчуєш під схвальний гомын. Хоча виступати у залі, де з твоєю творчістю знайомі, - це окреме задоволення.
- Що для вас пріоритетне: музика, текст?
- Це дуже особисте питання. Кожен член колективу відповів би на нього по-своєму. Для мене важлива музикальність, мелодійність. Моя емоційність передається музикою. Для когось із дівчат важливіше донести зміст пісні. Таке об'єднання різних поглядів як раз і допомагає нам.
- Але ж ви дипломований філолог, і тексти для вас, по ідеї, повинні бути важливіше.
- (Сміється) Так, а вийшло навпаки.
- Зате музичної освіти у вас немає. Звідки ж така техніка гри?
- Сідав с дівчатами і щось награвав. Вони ж теж спочатку тільки співали. Ми почали з барабанів, просто щоб тримати ритм. Потім зрозуміли, що нам треба якось вдосконалюватися, знайшли самовчителі. Зараз я освоюю акордеон. Як би нескромно це не звучало, у мене є відчуття, як треба грати. І професійні акордеоністи іноді говорять до мене: «Ти крутий музикант» (сміється). Але мені соромно таке слухати, я-то знаю, що до чого.
- Якось ви сказали, що Петро Мамонов для вас єдина людина, чиї тексти звучать зі сцени.
- Він - особистість. У кожному його слові, русі, дії немає фальшу. Це чесне мистецтво, і я йому точно вірю. Я не можу назвати себе його великим шанувальником, удома його фотографії на стінах не висять, але те, що я бачив (а це були тільки відеозаписи), мене зачепило.
- Деякі порівнюють «ДахуБраху» з Dead Can Dance ...
- Так, хтось із музичних критиків назвав нас «українськими Dead Can Dance». Як правило, коли люди бачать щось нове, вони аналізують, спираючись на свій досвід і знання. Відповідно з'являються якісь алюзії, порівняння. Взагалі, ми цікавимося різною музикою: це і Tinariwen з Малі, відомий у напрямку World Music, і Філіп Гласс, і японський мінімалізм, і Горан Бреговіч. Нещодавно ми співпрацювали з DJ Мішуковим, нам цікавий «дабстеп». Ми відкриті світові й намагаємося не зациклюватися на своєму етно-хаосі або фольклорі.
- Що далі?
- Важко сказати. У нас немає довгострокових планів. Нам кажуть, що це погано, адже все, що ти робиш, повинно бути сплановано - тоді-то випускаєш альбом, тоді-то знімаєш кліп, і тільки потім досягаєш успіху. Але ми просто займаємося тим, що подобається нам, нашим близьким і друзям, і отримуємо від цього задоволення.