Театр одного актора Крик / Знаменитий театр одного актора «Крик» у Харкові востаннє поставив «Парфумера»
Уперше в Харкові 1 червня в Будинку Актора давав виставу легендарний театр одного актора „Крик". Інсценізацію ще легендарнішого роману Патрика Зюскінда „Парфумер. Історія одного вбивці" здійснила одна людина — художній керівник, сценограф, режисер, музичний оформлювач і виконавець усіх ролей, дніпропетровець Михайло Мельник. Він каже, що харків’яни були останніми, хто мав шанс побачити цю моновиставу. „Парфумер" більше не з’явиться в репертуарі „Крику".
Переказувати сюжет вистави — це, взагалі, досить тупо. Але тут без цього не обійтися, бо за змістом вистава виявилась дуже точним „переказом" книги. У хорошому розумінні. З потужним мімансом і гарним текстом (добрий український переклад чомусь супроводжувався російською афішею та
У брудної торговки рибою в нетрях Парижа, у смердючому й галантному вісімнадцятому столітті народжується чергова дитина, але, на відміну від попередніх, чомусь виживає. Мало того, дитина виявляє дива живучості й витривалості, ідеально розуміється на всіх довколишніх запахах, а от сама не пахне. Пройшовши „школу життя" рабської служби в дрібних ремісників, Гернуєві вдається втрапити у помічники до найславетнішого паризького парфумера. Своїм „абсолютним нюхом" Гренуй прославляє хазяїна ще більше, він може зробити будь з чого
Оцю веселу історію й розповідає Михайло Мельник у своїй виставі. Розповідає майже буквально за текстом, але талановито. Назва театру — „Крик" — стає концептульною основою, і весь буквальний сенс зосереджено у звуках. Оскільки одна людина просто фізично не здатна відтворити події роману пластично, а Мельник потребує гостросюжетного фактажу, то з’являється декламування. Декламування на межі репу, мелодекламації,
Як і на кожну помітну виставу, на криківського „Парфумера" були дуже різні реакції (та й публіка була розмаїта — від непрофільних студентів до Ярослава Ющенка). І дехто казав, що, мовляв, „забагато чорнухи". З одного боку, справді, настільки похмурий сюжет при мінімалістичному оформленні та
Цікаво, що Михайло Мельник розкидав своєю виставою християнські мотиви Бога і добра. Так, час від часу, а надто спочатку та в кінці, виринає образ риби. Взагалі, завдяки своїм ранньохристиянським конотаціям риба сьогодні заробила шалену популярність в українській культурі — напевно, не меншу, ніж у
Для тих, кого й це не розважило, відразу по закінченні вистави під аплодисменти Михайло Мельник вийшов до глядачів, зняв маску та влаштував невеличкий спіч. Під жаскою темною маскою виявився веселий позитивний чолов’яга з хорошим почуттям гумору, трохи схожий на радянського інженера, любителя гітарної самодіяльності. Він розповів, що йому сподобалося в Харкові, що він, може, сюди ще восени приїде, про те як слід насолоджуватися життям, що не варто бути рабом добробуту, що треба любити одне одного… З такими словами, ще й враховуючи схожість на радянського інженера, єдиний актор і режисер театру „Крик" дещо парадоксально виглядав на тлі сцени своєї вже закінченої вистави — вона була вся завішана целофаном. Целофан у „Парфумері", вочевидь, символізував ілюзорність, блискучість і цілий світ запахів. А ще з целофану нюхають клей.
Олег Коцарев, «Что? Где? Когда?»