Тала Пруткова / РАНОК НА ГАНГУ

Згадай, моя мила, як ми на світанку

у Гангу купали запилені зорі.

Ти милом ванільним обличчя вмивала,

а повз пропливали зів’ялі вінки.

В очах твоїх блякли дитинства уламки.

І пальці такі незбагненно прозорі

у тьмяній воді завмирали помалу.

А поряд все прали брудні рушники.

Твій стан обліпило намочене плаття.

Тебе прикрашали і погляд коханки,

і зрадницькі зморшки спітнілого лоба.

Ти гарна у Гангу, мов Сіта, була.

Згадай, як поволі згасало багаття,

і тліли індусів померлих останки.

У грудях моїх зацвітала хвороба…

А поруч пливли обгорілі тіла.