Юрій Кобзенко / Матір мов (вступ та передмова)

ВСТУП

 

     Ніхто вам до пуття не розтлумачить справжній зміст слів: борщ, бидло, Дніпр, Київ, Русь, Україна, хата, ха-хол, тощо. Спитайте будь-кого і почуєте розквічену балачку. Де ж тоді шукати істину?

     Тим, котрі вірять, що Святе Письмо - Божа Книга (і не треба вимагати доказів про існування Бога бо, як писав М. Булгаков: «Він є, і все!»), Біблія вказує на точку відліку для всіх мовознавців. Майже чотири тисячі літ  тому, з нею було дане й письмо з граматикою. Мова Святого Письма семітська, - іврит, а вже інші з неї вийшли. Вона ж була захищена від впливу прогресу упродовж майже 2000 років.

     Та, найпрогресивніша у всьому світі, істино народна, радянська влада, заборонила в 1919 році навчання івриту. Це була фатальна помилка. Хоч основна ідея зрозуміла, адже іврит надає можливість вже по імені визначити сутність людини, її призначення. Так чоловік з прізвищем, у котрого корінь коган (у всіляких різновидах) – не повинен бути, а ні командиром продзагону, котрий вигрібає у селян останнє зерно, а ні членом Політбюро ЦК КПРС, а ні замполітом (сюсюкалами їх називали в армії), що «строчить» доноси. Переконайтесь у цьому, знайшовши слово в словнику.

     Іврит – матриця, котрій задають умови, отримуючи розмаїття мов.

     Ця книга спроба розгадати по кореням слів мови Святого Письма справжній зміст того, що ми чуємо, чи промовляємо щодня, не замислюючись.

     Є такі, що добре розуміють силу  слова і задля зиску свого перекручують його зміст, та пошивають нас у дурні. Ось приклад: якщо написати слово УКР літерами івриту (семітські мови мають трилітерні корені), то в перекладі матимемо: - осідати на землі, чіплятися за ґрунт, орати. До кореня, як і в інших мовах додаються суфікси, префікси, закінчення. Після чого матимемо; украй, украйн – той хто зачепився за землю і осів на ній у сивій давнині.

     Вас як навчали тлумачити слово україна?  Окраїна? Чого?

     Або ж слово «слов’яни», походження котрого усі вчені в мантіях та картузах с китицями тлумачать нам як – «створене від арабського «скалаб» - раб» і їм «клинить» мізки порівняти з івр. цлав, чи арб. слаб, що в перекладі означає хрест і від них будуються: – цлав, цлаві, цлавян, котре лише сліпий не порівняє з хрестян, крестьян. Кому ж це вигідно? Міркуйте…

     Раб не доведе ніколи володарю, що народжений вільним, бо той сильніший. Лише ставши сильним (Пригадайте: «Знання – сила!») ти позбавляєшся рабства. Владика ж цього боїться, бо його скинуть колись і він, вже раб, змушений буде повторювати ті ж самі дурниці, але вихваляючи нового володаря.

     Іноді слова тої мови схожі з нашими і не потребують перекладу: соха –гілка (з насадженим рогом), для обробки землі, або хата - стіни.

     Бачите, - воно рідне. Чому ж тоді, нам  усіляко відбивали бажання вивчати мову Святого Письма?  Якщо ж дозволяли, то під наглядом, повертаючи в, потрібному комусь, напрямку. Внаслідок цього маємо велику купу усілякого друкованого наукового сміття, котре геть збило на манівці усіх нас.

     На запитання: „- А що мені з того?” давайте відповідь самі.

     Якщо ж ви не байдужі до того, звідки ваше коріння насправді, в якій державі живете, та якою мовою говорите, - ця книга для вас.

     Плекаю надію, що цей словник стане для когось краплею-каталізатором у розкритті таїни народження мови. Не я перший…

     Свої сім відсотків, допустимих, помилок я тут маю і на абсолютну істину не претендую. Коли ж хтось не зрозуміє...  То й що з того?  Не переймайтесь.

     Я от не знав цього більше ніж півстоліття і жив.

     Якщо ж комусь воно цікаве - обов’язково прочитайте передмову.

Юрій Кобзенко.

 

Передмова

     Цей словник створювався, в першу чергу, для молодого покоління, котре вважає Україну своєю Батьківщиною, незалежно від закінчень у прізвищах та належності до релігійних конфесій. Тут знайдете підтвердження того, що кожен, хто має українське громадянство, стає українцем і, лише тут може бути насправді – руським. І це не єдиний сюрприз бо, навіть для тих, котрі змалку кохаються в українській мові, стане зрозумілим – як же мало ми знаємо про неї. Тим недолугим, що вік прожили тут, а так і не доклали зусиль, щоби її вивчити й спілкуватись – я не дорікаю. Так їх виховали… На превеликий жаль і самі українці тому сприяли, а багато-хто й досі продовжує спілкуватися якимось жлобським жаргоном, щиро вірячи, що те і є – російська мова.

     Звинувачувати Росію в тому, що вона нав’язала чималій кількості племен свій варіант словесного спілкування – марна справа. Це ми бачимо у всіх державах-імперіях, маленьких, чи великих. От і Росія поглинула Рязань, Корелу, Поморів, і т.д. Лише Україна довго пручалась і не давала себе повністю згризти. Тому, при згадуванні про східно-слов’янську групу мов, українська все ж наводилася, але на другому місці: російська, українська, білоруська.

     Таке нехтування історичними фактами, не вважається гріхом у науці. Кожен обирає свою точку відліку, та точку зору. Подивіться на фотографію Місяця. Що там на поверхні, кратери? А тепер покрутіть фото навколо вісі (центру). Що бачите тепер, пагорби? Усе залежить від точки зору, висвітлення. За інший приклад можемо взяти походження слова «філологія».  Будь-хто вам скаже, що це – від грц. philo люблю, logos слово. Та якщо ви звернетесь до семітських мов (а їхнє виникнення в науці вважають більш давнім, аніж грека та латина) – то знайдете КхВ віконце, КхФі згідно до… Також є КВ/ визначати, а для другої частини слова ЛГ\а язичок (той що у горлі) та Ло/ горло, зявище,(рос. зев), паща, рот. В останньому ( / ) = «ГХ». Окрім того маємо арб. ЛЎГа мова. Вимова? Як бачите – про любов, ніде не згадується, як би ми не поєднували корені. Докладніше про це поміркуємо далі, оминаючи наукові теревені про любов перших «словесників» піднесену до принципу спізнання предмету.

     Так воно вже й досі ведеться у нас - на Захід дивимось. Взірець у всьому там. Чи може таки для початку в Біблію заглянемо? Молимось бо - в напрямку на Схід.

     Біблія - авторитет не лише для християн безлічі обрядів, а й для юдеїв. Перші п’ять книг - Мойсеїв Закон. Визнають це, (на свій лад) і християни, й мусульмани, стверджуючи, що євреї заплутались у розумінні. Воно й – не без того, адже лише в Україні маємо вісім напрямів того ж юдаїзму. Та й мудреці стверджують, що існує сімдесят шляхів розуміння прочитаного.

     Читати Святе Письмо краще всього  в оригіналі. Щоправда, маємо маленьку перешкоду - мова Мойсеєвого Закону – іврит.

     Це мова матері братів-близнюків Якова та Ейсава. Нащадки Ейсава з часом змінили її в степах-пустелях, (сем. арава степ). Але у більшості слів коріння залишилось те ж, тому при спільності коренів слів тих мов буду вказувати (у відповідності до моїх знань), сем. семітське.

     Але за точку відліку візьмемо все ж іврит: „Була  вся земля: мова одна, а слова-речі, єдине”.  Бібл. Вавилон 11:1.

     Ця книга може вважатися і тлумачним словником, і довідником з побудови слів та виразів, і спростуванням стверджень про витоки слів з греки та латини (або ж із груп романо-германських, слов’янських та інших мов ), не заперечуючи попередність санскриту, бо ця мова просто з іншого квадранту просторово-часового виміру і, для порівняння, тут наводиться багато слів санскритських, котрі теж пояснюються коренями івриту. Адже є ще акадська, а їй передувала шумерська у котрої вражаюча схожість з івритом. Бо все це – ми з вами з глибин тисячоліть. Але останнє вже переходить у філософію. Наші вчені вже доводять, що написи на Кам’яній могилі біля Мелітополя мають таку ж форму, як і шумерські, але давніші на 20 тисяч років.  Ми вкінець так заплутаємось.

     Не хочеться повторювати помилок Морозова, Орєшкіна, Юзяка та створювати теорії на кшталт Кандиби й Орєшкіна про «Россию – родину слонов», Вєлікороса Лєніна, тощо.  Давайте дружити з мовою Мойсея.

     Переважна більшість слів, котрі нам подають у словниках іншомовних слів, як англійські, грецькі, латинські, німецькі, французькі, або ж так звана фєня насправді мають корені з івриту, котрі набагато точніше, цікавіше, зрозуміло і просто пояснюють зміст.

     Можливо це пояснюється не лише божественним походженням цієї мови, а й тим, що майже 2000 років вона була захищена від впливу прогресу. Усе сміття цивілізації перебрала на себе інша єврейська мова ідиш, котру навіть співець єврейського життя, письменник Шолом Алейхем не вважав мовою, а лише жаргоном. Тобто запозиченими та перекрученими словами з інших мов, що не заважало багатьом вважати те найчарівнішою мовою в світі, адже нею спілкувалися з матінкою.

     Ми в Україні теж користуємось конструкціями слів, запозичених у інших народів і подаються тут вони для порівняння, або ж підтвердження їхнього походження від коренів мови Святого Письма. Земля - тісна місцина.

    Натяк на семітське коріння української мови маємо у Омеляна Пріцака (вченого що володіє 50 мовами), котрий знайшов у Каїрській генізі листа київських купців Х ст., в якому ті пишуть хозарському кагану, що їхня громада „спілкується тепер руською мовою киян, тобто ханаанською”.  

     Мабуть писалося до Хрещення киян Володимиром і не було ще ніякого пієтету перед „істинно божественними мовами”- грекою та латиною.

      Пригадується з підручника історії, що Ромул з Ремом ссали вовчицю лише через тисячу років після того, як Мойсею була дана Тора (раніше і далі просто Біблія, бо не всім відомо, що це перші п’ять книг Біблії).

     Так звані „чисто українські” слова при дослідженні  виявляються складеними з двох, чи трьох коренів івриту. Мети розібратися з усіма словами не було, але початок є.

     Не зайве буде й вам, знати хоч трішечки про семітські мови.

     В івриті 22 літери і всі приголосні. Голосних літер немає, а звуки є.

     Приголосна літера називається іцур –запор, перекривання (повітря).

     Голосні звуки називаються в івр., тнуа, а в арб., харакат – рух (видих). Наша наука називає їх голосівками, чи огласовками.  При написанні вони пишуться окремими позначками: в початковому навчанні,  Священних текстах, та у словниках, іноді в поезії. У всіх інших випадках без голосівок - лише приголосними. Тому не варто дуже перейматися тим – яким має бути голосний звук. Бо в тій же арабській всього три знаки для голосних „а”, „у”, „и”, а вам же чутиметься й „е” замість „а”, чи „і”. Те ж „и-і” може чутися як „у” та навпаки. Це дрібниці для семітів, а для інших дуже незвично. Часткову відсутність голосних ми бачимо на Балканах - Црна гора, а не Чорна, вірменське прізвище Мкртчян, а не Макаренко, грузинська ріка Мткварі, а не Кура, а в грз. мцваді (шашлик), ми хоч одну голосну та й додали б.

     Без голсних маємо й серб. ПРСТ – перст, ВРХ – верх, у чехів це - prst, vrch, krk шия, карк, vlk вовк, рос. волк . І своє маємо: «Кс-кс-кс!»  

     Найнесприйнятнішим для вас буде те, що пояснення походження слова подається коренем слова: - трьома, чи двома приголосними літерами. Але така особливість семітського письма. Наприклад:

     Семітський корінь С.Т.Р.  має такі значення: - приховане, схов, оберіг, таїна, удар, ляпас. «Пережувавши» його у плині часу,  в нашій мові маємо СТаРоста, СТоРож, СТРаж, СТаРий, СТРіха, магіСТР, майСТеР, мініСТР, монСТР, іСТоРія, міСТеР, міСТеРія, мнСТРуація, НеСТоР, циСТеРна, СТеРва, СТРуна, СаТиРа, екСТРакт, або рос. СТРоить, СТаРить, СТиРать, СТыРить. Бо у семітів корінь має багато різновидів створених від основного. Так у арабів – близько 20 конструкцій, але використовують зараз близько 15. А у івриті, для широкого загалу використовуються 7 конструкцій, візьмемо за приклад той же СТР: СаТаР, НіСТаР, СіТеР, СуТаР, ГіСТіР, ГуСТаР, ГіСТаТеР. Та ще у кожного з них- 27 відмінностей! Зразу важко зрозуміти. Вивчати треба.

     Подивимось на  корінь слова штора, в івр. ШТР оберігати, де маємо ще й перехід «с» в «ш». В арб. ШТР штора. Захист, оберіг від сонця. Чи на корінь івр. ЛВВ супровід, оберіг, котрий маємо у нашому слові Львів. Ми забули чомусь, - щонайперше ЛьВіВські стіни були оберегом для людей, а вже потім предметом романтичних байок про братів Левів.

     Для семітів норма, - слова написані двома літерами. Наприклад ЛД, прочитати як: ЛаДа, ЛаДо,  ЛюДина (слова наводжу наші). Щоправда сем. ЛД тлумачиться нашим словом народження (де в сучасному слові «народження» корінь РД). Усе інше, префікси, суфікси…

      Як бачите й українське слово «народження» має корінь в івриті, просто при переході в українську дещо змінилось, івр. РД означає спускати, спадати. Говорять же іноді жінки: «Пустила я тебе у білий світ» (спустила додолу, навприсядки ставши, щоби задіяти земну гравітацію). Це зараз народжують лежачи. Не так було колись. Пологи, - робота. Хто лежачи працює?

     А ще в семітських мовах є літери котрих чомусь немає в нашій абетці. Це „алеф, - ? ” далі цю літеру позначатимемо знаком ( \ ). Вона нагадує свастику. В рекламнонаглядному вигляді художники доводять її зображення до „Х”. Гадаю, що відмова від цієї літери мала негативний вплив і на світогляд нашого народу, його місце й значення у Всесвіті.

     Є „айн - ?”, схожий на наше „У”, його позначимо знаком ( /).

     Майже всі підручники івриту наполягають що ці літери лише підставка для голосівок. Але вони є і мають своє звучання.

     „Алеф” схожий на те, коли ви вдихнули перед стогоном, а потім перекрили горло начебто вирішуючи – стогнати, чи ні.

     А от „айн” ви проштовхуєте стискаючи горло (здавлений стогін). Іноді цей звук нам чується дещо схожим на „гх”. У саудійців те схоже на звук при витягуванні чобота з багнюки, товкача з картопляного пюре, або звук, що супроводжує виливання рідини з перекинутої пляшки, тощо. Зазвичай він породжує голосівку «а» та в поєднанні з деякими приголосними те «а» змінюється на «е». наприклад вітання: «\ассалам /алайкум»  чуємо, як «…алейкум».

     Літери Б, П, Кх читаються з таким звуком на початку слова й посеред слова. А в кінці обов’язково як звук В, Ф, Х. Посеред слова можуть читатись обидва варіанти. Вони так і називаються: бет-вет, пей-фей, каф-хаф.

     Схожий на „в” дифтонг „ваув”, як білоруське „ў” у слові  Паўліна, а ми кажемо Павло, Павлина. Але і його для зручності будемо вважати за „в”.

     Літеру „куф” вважатимемо за звук „к”, а „тав” і „тет” за „т”.

     Знак що ми залучили до нашої абетки з івриту це літера (?) „шін, або сін”, такий же тризуб (ш=?). Але інколи „ш”, а іноді „с”. Бачив колись на будинку дві таблички: „проспект” і „прошпект”. Та й пошта, грз. посте, рос. почта. Є і літера „самех”, теж „с”.

     В арабській мові є слова, що  мають літеру, яка в іврит переходить звуком „ц”. Так арб. миср = івр. міцрайм (Єгипет), або  «с» переходить в «ш» арб. СН= івр. ШН (зуб).

     Особливу плутанину дають нам літери „гей” і „ґімель”. Де гей – то озвучений видих, схожий на наш лагідний, „г”, а у семітів ми його інколи й не чуємо.

     Ґімель ( Ґ ) твердий  „Ґрати”, Ґринджоли.

     Не завжди вказував я у транскрипції коренів літеру „гей”, щоби не було ще більшої плутанини. Та й іноді „айн” позначав як  „г” або „гх”. Особливості вимови потрібні при вивченні мови, а тут не та мета.

     Для російської мови звук літери „гей” перекладають як „х”. Наприклад Аллах замість Аллаг. Це спотворює назву Всевишнього, надаючи змісту: міражу, діри,  порожнечі та є третім смертним гріхом в Ісламі. Або ха-хол, замість га-хол (івритська назва птаха Фенікс). І ми за ними повторюємо, бо вчені (з самої Москви!!!) стверджують, що саме так «культурно». Забули, що свого часу Добриня хрестив огнем і мечем ті краї з фіноугорськими племенами, навертаючи не лише до віри, а й до київської мови, освіти? Та цариця Катерина ІІ заборонила вченим згадувати про фіноугорське походження титульної нації, в котрій було чимало крові Добрині. Кожен воїн тішиться з полонянками. А ми й досі слухаємо теревені про непорушне, єдинокровне братерство, що дуже вже нагадує «комплекс байстрюка», котрий зазвичай, найпереконливіше запевняючи у любові, так і рветься накинути тобі зашморг і водити на ньому. Погляньте на мапу Росії, порахуйте скільки зараз народів там мешкає у Європейській частині, та згадайте скільки їх приховали в мороці історії від нашого ока, нарікши гордим словом – «русский» (спочатку воно означало просто - «київський платник податків»). З виразів тих мов і склалося потім койне, або - «язык великого и могучего еврея Пушкина». Через те - різні літери в корені можуть мати один і той же зміст, Ш=С=З=Ц=Ч, Т=Д, К=Г=Й=Ж. Літера „Й” переходить в інші мови і як „Ж” так і „Х”, Яків-Жакоб, або ж Юрій-Йурій-Йорік-Хорхе-Йіржі-Георг-Джордж-Дьйордь-Й’ор-Ор-Оруел-Оріль-Урі зміст один. А ще я вичитав у ЕСЮФ, що іноді й «Г» переходить в «С», h=s, грц. hepta, снск. Sapta, укр. сім, а івр. ШБТ субота. Тоді й став зрозумілим ланцюжок: кнесет (КНС)= Чингіз = князь = конунг = кьонінг.

     Конструкція з одних і тих же літер руської (головної) мови киян – ханаанської (дцс), означатиме різне, чи зовсім протилежне. Так корінь ТФЛ може означати молитва, а може й прокльони, ХСД  милосердя, або ганьба. Здається мені, що від ТФЛ маємо і назву Тбілісі і Мелітополя.  Нажаль грузинській мові я мало приділив уваги, а там в одних лише назвах багато чого цікавого, бо до Кавказу переселилося чимало народу з Ізраїлю.

     Знов повертаюсь до того (котре особливо збиває з пантелику), що двома-трьома приголосними пояснюється зміст величенького нашого слова. Наприклад: - маємо від кореня івр. РД, - Йорданія, юродивий, Гордон, не виключено, що й Новгород. Повірте, воно так! А от науковець Григорій Туберт з Єрусалима пішов іще далі. У своїй книзі «Наши корни» він доводить, що є дієслова  ОДНОЛІТЕРНІ.  Ми  їх знаємо як - з, в. Адже оте „З” означає сполучення, поєднання (з чимось), - дію. Бо і саме слово івр. ДВР слово, річ при Д=Т може означати «ТВоРити», а це вже дія, тобто – дієслово. Як бачите – просто «слово» та «дієслово» якось поєднуються в один зміст, і тлумачать розуміння виразу, що на початку творіння було слово. Тобто ТВоРилося словом. Звернувшись до ц.сл., де дієслово називається «глагол», а в івр. ГЛГЛ хвиля, кучері – виходимо на хвильову будову Всесвіту: радіохвилі, рентгенівське випромінювання, спіралі галактик, фотони…

     Усе неоднозначне і не зразу піддається тлумаченню, розумінню. Бо є ще й різні рівні прочитання Святого Письма: прямий, натяк, імена та секрет (таїна). У школі цьому не навчали. Божа ж мудрість не кожному дається, а тим більше у повному обсязі. Мудреці стверджують, що є 70 шляхів розуміння Святого Письма. Розуміння тексту залежить не лише від освіченості, а й стану душі, довкілля, та інших причин. Приклад тому брати-близнюки Яків та Ейсав. Один юдаїзм, другий іслам і дуже, дуже багато усіляких паростків. Тому й написане в цій книзі не кожному буде зрозумілим. У цьому довелося переконатися й не раз і не треба перейматися з того. Відкладіть, дочекайтеся хорошого настрою, або ж погортайте, та почитайте інші сторінки,  котрі піддаються розумінню. Так, доречі, радить і Священний Коран.

     Спілкувався я з людьми, котрі володіли 35 мовами, а семітські рідні їм, та й вони теж не зразу визнавали правоту викладеного тут, але усе ж під натиском доказів погоджувались. Воно випливає не тільки з логічних висновків, а й підтверджується даними зі старовинних рукописів.

     Подивіться вирази „давньоруська мова”, „ханаанська мова” і задайте собі запитання: „А чому це так?”

     Мав приклад зі словом „Росія”, котре я попрохав арабського студента мені розтлумачити. Він не припускав, що це рідне йому арб. Ра\СіЙЙа головна.

     Проаналізуйте чому був страчений, (і чому саме таким чином), у граді імені Свастики (сваст-поль) третій Папа Римський Климентій у другому! столітті н.е.? Поміркуйте над тлумаченням назв та імен того часу і сьогодення, залучаючи до цього корені мови Святого Письма наведені далі у словнику. Ви побачите іншу історію.

     Посилання на Вашкевича, Морозова, Орєшкіна та Задорнова я відкидаю. Не тому, що вважаю себе найрозумнішим у світі. На сьомому десятку, ціну собі знаю, не дитя вже. І про те, що майже у всіх нас, пишучої братії, як не кульбабки в голові, так метелики – теж знаю. Нормальний чоловік голубить жінку, побільше приділяє уваги дітям і онукам (щоби згадували потім), заробляє гроші, а не мучить себе денно й нощно, часом заважаючи спати рідним, щоби нашкрябати «світовий шедевр!», котрий нині, мало хто й читатиме. Хіба що якась бабця використає книгу на пакетики для соняшникового насіння. Бо з перелічених вище авторів трьох я ще можу зрозуміти, а от Вашкевич так той, - просто з насолодою знущається над читачем, котрого вважає плоть від плоті плодом Первой Беды России. Витоки такої позиції описані в книзі Константинова «Журналіст». Там випускнику факультету східних мов товариш говорить: «Пам’ятай завжди – ти переводяга! Гідно неси це звання!». І таки було і є чим пишатись. Знавців арабської мови тоді було обмаль. На це й розраховує Вашкевич. А після того, як його «відкамасутрили» старшие товарищи по оружию, - у нього всоталося в кров презирливе ставлення до рідної держави, та її населення. Виказувати це відкрито розвіднику не можна, от він і знущається над усіма під гаслом величия великорусскости и вселенской значимости истиннорускогочеловека.  На цей гачок багато бажаючих «клюнути» і їх не переконати ніякими аргументами.

     З івриту його навчили тільки одному виразу: «Не бийте! Я перекладач!». Щоби виправдати своє незнання івриту, - він виводить теорію про штучне створення тієї мови, як своєрідного шифру для касти, котра намагається оволодіти усим світом. Але зараз не ті часи. Кожен, у кого є бажання, може вивчати семітські мови і спецслужби ним не зацікавляться. Щоправда «закриху кидають» - ну рибалки вони…

     Я не ставлюся з ненавистю до народу України і народи Росії не тримаю за дурнів. Тому, надбанні (де самотужки, а де й за допомоги щирих і відвертих вчителів) знання з арабської, єврейських та інших мов не збираюсь використовувати для «охмиряння» людей та мати з цього зиск, а лише для того щоби наблизитись, чи знайти оте джерело, з котрого витікають усі мови.   

     Основна мета цього словника дати людям України тлумачення слів на основі мови найавторитетнішого в світі джерела – Біблії. Бо, як я переконався в тому - вчені таку нісенітницю частенько нам подають, через котру просто перестаєш розуміти, чи вони й справді самі тому вірять, а чи то наслідки „великого промивання”. А може не бачать очевидного?

     У процесі роботи над книгою показував уривки людям тут в Україні і від багатьох з них чув захоплено-повчальне: «Ах вот, если-бы это, да ещё по-РУССКИ!!!».  

     В чім справа? Дозволяю перекласти цю працю, за попередньої домовленості, на взаємовигідних умовах. Допоможу розібратися в «истиннорусскости» слів зібраних Далем та Ожеговим. Не всі ж в Росії представники «Первой Беды». Філософ А.Ф. Лосєв бідкався якось, що «безграмотностью, наивностью и пошлостью полны всевозможные лингвистические курсы, которые славятся лишь примитивностью лингвистических обобщений». Почитайте ствердження Вашкевича Н.Н., про походження слова «Британія»  від рос. «баран», або послухайте високосановного святеника про витоки слова «росія» з анг. «раша». Вашкевич визнає, що вивчаючи сорок літ арабську так і не втямив, яким чином вимовляється сем. «айн». Мені ж воно стало зрозуміло завдяки праці київського вченого В. Курінського, щоправда горло довелось таки лікувати. Виявляється, - бувають і лінгвістичні травми. Так я ж вивчав самотужки і після п’ятидесятилітнього віку.

     Звичайно ж, написання російською мовою збільшило б кількість читачів, як на теренах колишнього СРСР, так і у світі, але багато разів мені доводилось переконуватись, що ті хто в Україні проголошує себе російськомовним населенням (нажаль і я до тих калік належу) не вважають, що це їм потрібне. І не завжди тому, що не вистачає тями вивчити українську, а просто – своє майбуття бачать в іншій місцині, або «побут засмоктує». Та й розумова лінь. Декому просто несила втямити, що вороття немає – тут їхня батьківщина і їхніх нащадків, а там вони вже нікому не потрібні і мліти від того, що тебе похвалять за те, що ти пнешся в «руськоязичниє» - просто неповага до самого себе. Та не переробити їх. Про це знав ще Мойсей і чекав доти, доки сам Господь  прибере таких, - блукаючих у духовній пустелі, мрійливо згадуючи фараонову ковбасу «по два десять». Виганяти таких? Так у кожного з нас пращури були зайдами на цій землі. Довелося і мені з родиною пожити два роки в Сухумі. Залишатися там не збирався. Транзитний мешканець. Як ставилися там до мене? Усіляке бувало, як і тут. Та коли ще тільки на розглядини їздив, то місцевий мешканець запитав: «А не турбує тебе ставлення місцевих?». Я сказав, що усе залежить від тебе самого, твого ставлення до народу серед котрого ти живеш. І той бурхливо-схвально, з кавказьким темпераментом погодився.

     Ми, дорослі люди, відслужили в тій же армії, - чудово розуміли одне-одного, незважаючи на теревені, котрими з нас намагалися зліпити «единомыслие» (і воно продовжується), усілякими причинними від ідеології.

     То ж кому цікаво, де їх дурять, подивіться через призму мови Святого Письма зміст, хоч би оцих слів:

Адигей, амазонка, Аскольд, Атіла, Бандера, бидло, Білорусь, борщ, варяг, витязь, Візантія, вісь, Віщий Олег, вуса, Гад, Гамалій, Гаринич, Георгій, гетьман, Гітлер, Говерла, голодомор, голубий, гуцул, давньоруська мова, Дніпр, Донське козацтво, Дорош(енко), дракон, дружина, дурак, єврей, Жарптах, жид, звізда, Зяма, ікра, Ілля Муромець, індустрія, історія, Кавказ, Каїн, Карл ХІІ, Карпати, Київ (Щек, Хорив, Либідь), киянин, Климент, князь, Кравчук, левій, Лефорт, Львів, людина, лях, магістр, маголи, Мазепа, Мелітополь, Москва, Ніл, німець, Норвегія, оберіг, окрайне, оселедець-чуб, парохет (пархатий), Перший перепис, прибульці, Пушкін, Рабинович-Попович, Реувен-Рубан-Рувим, Род, Рось, руси, Русь, руський, Рюрик, свастика, Севастополь, селянин, синій, скіф, слово, смерд, стан, старослов’янська мова, татар, тризуб, Україна, Уля, фашизм, хазар, хата, хахол, храм, хрест, циган, цілувати, Черемош, Чингіз, член, Чорне море, шинок, Щекавиця, Юда, Юля.

     Деякі з них ви вживаєте часто, інші рідко, або й уперше чуєте. Але певен, що з тлумаченням їхнього змісту у відповідності до мови Святого Письма, найавторитетнішого письмового джерела, стрічаєтесь уперше. А тут же тлумачення і географічних назв, і Біблійних  та історичних персонажів (не лише трьох основних релігій, а й буддизму, крішнаїзму), і політичних виразів, тощо.

     Як на мою думку – ми повинні це знати.

     Але зовсім не обов’язково прочитати все зразу, ваша особистість не  сприйме всього, бо побачите, що вас не так навчали. А ця книга, як гонорова дівка – не кожному промовить своє ласкаве слово, бо й сам я відчуваю лише її зверхньо-поблажливий погляд на дитя, котре пнеться у дорослі. То ж не гарячкуйте, не «рвіть серце». Погортайте, знайдіть слово цікаве вам,  прочитайте, поміркуйте. Якщо ж чогось не зрозуміли, - то нічого в тому страшного нема. Бо лише один восьмидесятилітній літератор, мовознавець, редактор, погортав перше видання і чесно зізнався мені: « - Все це вельми цікаво, та я вже не маю сил зрозуміти написане тут».

     Отака сумна рецензія…  Напишіть веселішу.